"Мати!": сміливий фільм-алегорія, який викликає багато суперечок

2275
"Мати!": фільм-алегорія
"Мати!": фільм-алегорія / Кадр з фільму

Стрічку зустріли захватом та осудом. Не приховуватимемо – у цьому кіно справді багато неприємного, але водночас воно сповнене багатим підтекстом, що зачаровує і не дає відірвати очей.

Режисер Дарен Аронофскі, творець "Мати!", відомий завдяки роботі над такими фільмами, як "Реквієм за мрією", "Фонтан", "Чорний лебідь" та "Ной". У тих, кому подобається хоч одна з вище перечслених стрічок, є всі шанси потрапити в табір захоплених фільмом "Мати!". Інший табір бачить в авторському кіно Аронофскі нарізку неприємних кадрів, гидоту чи богохульство, надмірну нахабність у подачі тощо. Іншими словами, питання, чи перегнув режисер палку, постає дуже гостро.

Читайте також: "Чорний метелик": камерний трилер з неочікуваним фіналом

Це кіно дуже особливе і може впевнено входити у список найоригінальніших прем’єр року. Тут немає музики, а на заміну їй звучить будинок, скрипом старих дошок на підлозі, звучить шумом у вухах головної героїні чи голосами непроханих гостей. Додаткові ноти тут непотрібні – ефект і так вражаючий. У схожій до "Чорного лебедя" манері, неспокій та тривога наростають поступово, починаючи із легкого дискомфорту. От тільки "Мати!" бере божевільний темп і щоразу, коли здається що це все пік напруги, Аронофскі веде по ще одному витку, поки історія не доходить до умовного апокаліпсису, якщо це можна так назвати. З цього дому протягом всього фільму хочеться втекти, мозок говорить, що це просто божевілля якесь, а очі продовжують уважно стежити за подіями на екрані.

Це не фільм жахів про проклятий будинок, хоча все відбувається у стінах одного дому, це не фільм про маньяків та божевільних, хоча у певний момент мимоволі чекаєш такого повороту. Пристутність Дженіфер Лоуренс та Хав’єра Бардема – недостатній агрумент для походу на фільм. Будьте готові до того, що "Мати!" – одна із тих стрічок, які треба розуміти та аналізувати їхню багатошаровість. Інакше ви позбавите себе тої єдиної частки задоволення, що може дати настільки емоційно негативне кіно.

Аронофскі не дає імен своїм героям. У титрах він вказує Лоуренс як Мати, а Бардена як Його, інші ж названі за функцією – фанатик, осквернитель, тощо. Імена не мають значення. Як в принципі і не має значення те, що ми бачимо на екрані, бо це лише інструмент, аби підвести до суті, яку нам хоче донести режисер. Головні актори впорались з ролями на відмінно. Ті, хто вважає, ніби Лоуренс не заслуговує свого "Оскара", як не дивно, можуть змінити свою думку саме після цього кіно. Глядач фактично бачить всі події очима Матері, у стрічці багато крупних планів і величезну роль грає акторська подача, адже для того, щоб фільм виглядав привабливішим, не застосовують практично жодних прийомів, окрім акторської гри. Лоуренс добре показує, що таке вторгнення в особистий простір і яке пекло відбувалось всередині її героїні.

Рейтинг "Мати"на IMBd – 6,9. Фільм, можливо, вартий і більшого. Рекомендуємо подивитись його, спробувати зрозуміти по-своєму та пошукати зміст, який хотів передати автор. Певною мірою, це must see (хоча особливо чутливим та релігійним краще оминути цю стрічку). Для тих, хто вже подивився "Мати!" або хоче знати основну думку наперед, є два додаткових абзаци під трейлером.

У "Мати!" накладено багато шарів, які потребують обдумування та пояснення. Але найпомітніше й основне – це біблійська алегорія. Бардем постає Богом, а Лоуренс – Землею. Бог впускає Адама в дім, потім з’являється Єва, з якою вони порушують єдину заборону, у результаті стаючи вигнанцями з раю – Бардем заколочує кабінет дошками і не може більше творити. І далі за сценарієм, аж поки у Нього та Матері не народжується маля, якому натовп приносить дари, але сам же й вбиває його.

Щоразу Бардем прощає людям всі витівки у відповідь на каяття. Аронофскі показує, наскільки це безглуздо виглядає зі сторони. Лоуренс же доводиться щоразу прибирати наслідки вчинків небажаних гостей, наводити порядок, хоч Він ставить її далеко не першою у списку своїх пріоритетів. І це все ходить по колу, до безкінечності.

Читайте також: "Дуже дивні справи": як лузери з 80-х повернули нас у дитинство

powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Залиште відгук