А також дізнавайтесь, чому фільм "Захар Беркут" увінчався нечуваними касовими зборами, у чому секрет успіху наших фільмів не розважального жанру як за кордоном, так і в Україні і яких проектів слід очікувати від творчої команди надалі. Зокрема, чи можливе належне держфінансування й розвиток українського кіно при Зеленському та чому є побоювання, що ні.
Читайте також: На зйомках уперше за 4 роки побачив матір, – Сеітаблаєв у першій частині інтерв'ю з творцями кіно Додому
Творці фільму "Додому" – Ахтем Сеітаблаєв, Наріман Алієв та Володимир Яценко
Чому історія чіпляє та як руйнують стереотип, що українське кіно – погане
Нарімане, що з прокатом і касовими зборами стрічки "Додому" зараз?
Наріман Алієв: За перший тиждень прокату наш фільм зібрав 14 356 глядачів, касові збори становлять 1 324 864 гривень (станом на 14 листопада, – LifeStyle 24). Я бачу лише гарні відгуки, негативні, мабуть, мені ніхто не показує (Сміється, – LifeStyle 24). Скажу відверто: кінотеатри могли вмістити значно більше людей, ніж прийшли. Глядача чіпляє історія, і це головне. Ми створили можливість для людей прийти і подивитися. Як вони наразі цим скористаються – вже від нас не залежить.
У нас не буде космічних касових зборів, вони будуть в наших реаліях достатньо посередні. Але це теж певний процес, своїм фільмом ми додаємо цеглину в загальну кіноіндустрію. Ось 16 січня на великі екрани вийде фільм Антоніо Лукіча "Мої думки тихі", і люди, які побачили "Додому", вже не так боятимуться йти на інше вітчизняне кіно. Таким чином, руйнуються стереотипи, що українське кіно – погане.
"Додому" – серйозне кіно не розважального жанру, а не комедія чи блокбастер, що має мільйони на промоцію. Як вдалося побудувати якісний розпис фільму, аби глядач мав можливість у зручний йому час подивитись?
Наріман Алієв: Багато факторів. Це вдалося завдяки нашому дистриб'ютору Аrthouse Тraffic, який вміє працювати з подібними проєктами та їх певною фестивальною долею. Вони розуміють, на яке кіно працюють і знають свого глядача. Відтак ми при мінімальних вкладеннях намагаємось отримати максимальний результат.
З самого початку і протягом всього проекту промоцією проекту займалася Романа Батрак, яка виконала великий об'єм роботи: співпрацювала зі ЗМІ та робила все, аби про закордонний фестивальний успіх дізналися в Україні. Мало отримати нагороду, важливо, аби про неї дізнались в Україні. Ми намагались використовувати всі інфоприводи, аби глядач зацікавився, що це за кіно, яке їздить по світу і збирає нагороди.
Режисер фільму Наріман Алієв в інтерв'ю для 24 каналу / Фото: Віктор Тімохін
Дуже вдячний всім кінотеатрам, які підтримали "Додому". Я сам якийсь час працював у дистрибуції та багатьох знаю особисто. Нам теж дали шанс. У нас небагато сеансів, але вони намагаються зробити їх якісними, аби люди могли піти у зручний їм час. У кінотеатрах є хоч один вечірній сеанс. Аванс великий, але глядача важко завести в кінотеатри...
Про підгрунтя для прибуткових фільмів чи авторських вибухів та коли з'явиться міцна кіноіндустрія в Україні
Як зробити серйозне українське кіно прибутковим?
Ахтем Сеітаблаєв: Тут питання не тільки про серйозне кіно, а взагалі про кіно як бізнес. Має бути комплексний підхід. Це і кількість кінозалів, як мінімум, їх має бути втричі більше. Це і законодавча база: можливо, треба прийняти низку законів і підзаконних актів, які мотивували б приватний та державний бізнес вкладати гроші в кіно. Це оподаткування і певні преференції.
Ахтем Сеітаблаєв та Наріман Алієв в розмові з журналісткою 24 каналу / Фото: Віктор Тімохін
Не треба вигадувати якийсь "лісопед" для цього, якщо можна запозичити світовий досвід. Звичайно ж має бути підтримка держави, бо без неї в Україні кіно не стане цілісною індустрією. Ми зараз не кажемо про те, що кожне кіно буде геніальним, такого ніде не буває. Голлівудські фільми, які ми дивимось, – це 10-15 % від того об'єму, який Голлівуд виробляє. Але має бути підгрунтя для прибуткових фільмів чи авторських вибухів. Зараз в Україні без державної допомоги розвитку кіно просто не буде.
Що ще треба? Навіть конче потрібно, аби були справжні школи: і сценарна, і продюсерська, і режисерська. У нас так склалося, що фактично лише операторська школа традиційно гарна в Україні. У нас навіть в театральних вишах, якщо мова про кіно, 9 з 10 студентів не мають уявлення, як працювати з камерою.
Наріман Алієв: Україна зробила величезний прорив за останні 10 років з приводу кіно. Бо частка українського кіно в кінотеатрах – 9% і вона зростає! Ще 10 років тому вона була 0%. І коли виходив український фільм на екран – це була перемога і подія. Зараз це реальність. Тепер запитують, скільки ми зібрали коштів, скільки прийшло глядачів, це вже добре. Якщо дивитись на дистанцію, це величезний крок вперед! Не можна створити сталу кіноіндустрію за один рік. Навіть якщо зараз новий міністр культури Бородянський скаже, що нам виділили 100 мільярдів доларів на кіно, ми не знатимемо цілковито куди їх витратити, щоб отримати швидкий та якісний результат.
Режисер фільму Наріман Алієв в інтерв'ю для 24 каналу / Фото: Віктор Тімохін
Чим конкретно може допомогти держава? Є три вектори для створення кіноіндустрії і глядацького попиту, які не корелюються один з одним. Це освіта, дистрибуція і глядач. Якщо одного вектора не дотримано, то "кіна не буде". Без освіти не буде гарного контенту, глядач не матиме, що дивитися. Без дистрибуції будуть гарні проекти, але глядач не зможе їх побачити. А без глядача гарні фільми транслюватимуть в кінотеатрах, але на них ніхто не ходитиме. Зараз держава підтримує саме виробництво – це лише один з етапів. Звісно добре, але якщо правова база в нас буде розширена, то ми зможемо долучати ці кошти на розвиток проекту ще на стадії сценарію, а потім і промоції проекту. Від більш комплексного підходу українське кіно лише виграє! Йдеться про те, що отримані умовно 30 мільйонів виключно на виробництво контекту можна було поділити також на сценарій і промоцію. Це має бути законодавчо врегульовано.
Окрім того, має бути глядацька освіта. Як на мене, сенсорне покоління, яке виросло на гаджетах і ютубі, має перед собою дуже велику кількість контенту, і тому важко втримати його увагу. Це як дитині, яка весь час читала комікси, дати "Війну і мир"... Звісно, їй важко навіть осилити книгу, до неї треба готуватися і приходити. Так само і з кіно. Воно має свою кіномову, якої треба навчатись і розвивати. Міносвіти інколи має співпрацю з українськими виробниками та приводить школярів. Це добре, чому ні.
Читайте також: Люди не завжди готові йти на таке кіно, – режисер Наріман Алієв про фільм "Додому"
"Дати глядачу вибір" або чому українське кіно має бути не лише на потіху натовпу
Володимире, Ви довго й успішно займались рекламою, а потім взялися за продюсування кіно. І вже за кілька років випустили фільм "Дике поле" за головним романом в історії незалежної України, "Ворошиловградом" Сергія Жадана; кіно "Додому", що їде на "Оскар"; та "Атлантиду" – перший український фільм, що виграв на Венеційському кінофестивалі. Як зробити, на вашу думку, українське кіно успішним і прибутковим. У чому секрет?
Володимир Яценко: Це залежить від трьох сторін: людей які роблять фільми, людей, які їх дивляться та тих, які їх показують. Продюсери масового кіно мають бути ближчими до народу. І не просто робити доволі прості, а інколи й примітивні комедії, але й створювати драми, мелодрами, хоррори. Тобто дати українському глядачу вибір, розумієте?
Володимир Яценко в ексклюзивному інтерв'ю про деталі фільму "Додому" / Фото: Віктор Тімохін
Це дуже важливо, але не має бути просто на потіху натовпу, коли нехтуєш сценарієм. Важливо, аби глядачу було з чим порівняти. Ми не можемо боротись на рівні блокбастерів, але можемо на рівні звичайних історій. Ніщо ж не заважає зняти український "Щоденник Бріджит Джонс" чи свій "Форест Ґамп"? У нас є прості загальнолюдські речі, які ніхто не заважає робити тут і зараз.
Щодо кінотеатрів. Треба будувати нові мережі! У нас дуже мало кінотеатрів, лише близько 500 залів в Україні, у Росії – близько 5 тисяч – у десять разів більше. Кінотеатрів у нас близько 160-ти. Але важлива не кількість кінотеатрів, а кількість залів. От уявіть. В одному кінотеатрі один зал, і виходить якийсь "Джокер", у такому разі з українським кіно ви нікуди не підете. А якщо 5-7 залів, то в одному можуть показувати українське кіно. Окрім цього, є чимало великих міст, де взагалі немає кінотеатрів! І глядач не може подивитись кіно.
А третє – сам український глядач. За ці роки ми показали, що є якісне українське кіно, якого не потрібно боятися. Є категорія людей, які ходять на українські фільми і підтримують просто тому, що це українське кіно. Мені здається, що ми вже безповоротно пройшли цей етап. У нас є класні фільми, класні режисери, цікаві роботи міжнародного рівня. Тому тут також хотілося трохи більше довіри від українського глядача.
Продюсер фільму Володимир Яценко / Фото: Віктор Тімохін
Про те, якою буде українська нова хвиля в кіно
Коли очікувати формування стійкої української хвилі в кіно? На яких тематичних меседжах вона базуватиметься? Чи доречно припустити, що базою буде рефлексія і осмислення війни на Донбасі, Революції Гідності та післяреволюційних реалій?
Наріман Алієв: Думаю, про певні рефлексії на події, що відбуваються. Сьогодні – війна та революція, завтра – перемоги і поразки. Певна рефлексія на те, що з нами відбувається, – це і буде ключем нової української хвилі. А скільки десятиліть очікувати? Добре, що розвиток у нас стабільний. Якщо не заважати, то через 10 років в Україні буде міцна кіноіндустрія. До 2014 року в нас частка російського кіно була 15%, а зараз – 9 % українського, а російського – 0%. Тобто той прошарок кіно, що вважався "вітчизняним", ми займаємо своїм кіно. Ми наповнюємо простір контентом, який житиме після кінотеатрального прокату. Кінопрокат – це один з найприбуткових та зрозумілих інструментів для отримання коштів, а решта – інвестування в майбутнє. І зараз держава не витрачає, не заробляє, а інвестує, аби в майбутньому від кіноіндустрії отримати свої плоди.
Володимир Яценко: Як на мене, українська хвиля в кіноіндустрії вже є. Це молоді автори, такі як Наріман Алієв, Антоніо Лукіч, Марина Степанська і багато інших. Вони вже показали, що щось можуть. Оце і є нова українська хвиля. А тематично вони абсолютно різні: наприклад, у Лукіча – прекрасна іронічна комедія, у нас – драма. Ми маємо давати глядачу вибір: якщо він хоче подивитись хорошу комедію, то має обирати з кількох якісних комедій, так само і з драмами. А не просто чекати у цьому місяці непоганої комедії, а через чотири місяці – класної драми. Це треба змінювати.
Ахтем Сеітаблаєв: На мою думку, якщо сталість українського кіно продовжиться, то матимемо не ренесанс кіно, а потужну кіноіндустрію, наповнену різними жанрами. Для цього треба і підтримка держави, і створення законодавчої бази, і будування потужних шкіл. Бо добре зроблене кіно немає поганих жанрів. Є кіно, яке ти хочеш дивитися, а є, яке – ні. Робити прогнози – хибна річ. Але як демонструє практика в Україні і світовий досвід, якщо буде така підтримка, як була останні 3-5 років, то років за 10 ми дійсно можемо стати потужною кіноіндустрією.
Ахтем Сеітаблаєв / Фото: Віктор Тімохін
"Кіно – не лозунги" або чому відбувся прорив вітчизняних фільмів
На вашу думку, чим пояснюється пришвидшений розвиток українського кіно за останні 10 років, а також успішна фестивальна історія за кордоном?
Володимир Яценко: Гроші! Держава почала нарешті виділяти гроші на кіновиробництво. Раніше цього не було. Усе активно стартувало після Майдану, коли щороку суми з державної казни на кіно подвоювались. Зараз держпідтримка на рівні трохи менше 40 мільйонів доларів. У цьому році зменшили, бо оплачували борги минулих років, тому й виник розрив. Але в цілому, я надіюсь, що буде той же рівень. Нам треба стабільність. Бо щороку не знаємо: нуль дадуть грошей, половину чи всі. Надіюсь, все буде інакше.
Володимир Яценко / Фото: Віктор Тімохін
Чи очікувати розквіту патріотичного кіно в найближчі роки?
Наріман Алієв: А що таке патріотичне кіно? От мій фільм відібрали, але при відборі була анархія, ніхто не розумів, як обирати за цим критерієм. Патріотичне кіно – це архаїзм. Якщо кіно несе певні цінності і йому є, що сказати глядачеві, цього вже досталь. Бо наше кіно – це не лозунги, не трактування чи насадження думок. Наше кіно – це розповідь. Якщо нам буде що сказати в кіно, то люди після перегляду матимуть, про що подумати. Не треба нам радянського типу патріотичного кіно.
Власне, "Додому" і не є плакатним кіно. Воно не має такої жорсткої пропаганди, яка відштовхує, тому історія добре сприймається.
Наріман Алієв: Так, я сподіваюсь.
Читайте також: Джамала, Сенцов та Вакарчук побували на фільмі "Додому": які враження у зірок
"Захар Беркут": усе про прокатний успіх, тандем українських та голлівудських професіоналів, кумедний кейс та перемоги
Ахтеме, касові збори вашого нового фільму "Захар Беркут" за перший тиждень сягнули понад 13 мільйонів і лишили позаду успішні комедії "Скажене весілля" та "Дзідзьо: перший раз". Наразі касові збори – понад 32 мільйони гривень. Чим пояснюється прокатний успіх?
Ахтем Сеітаблаєв: Як на мене, це декілька чинників. По-перше, у кампанії "FILM.UA Group" величезний досвід промоції стрічок, особливо тих, які вважаються хедлайнерами пакету фільмів, який вони виробляють. Цього року хедлайнер – "Захар Беркут".
Ахтем Сеітаблаєв / Фото: Віктор Тімохін
По-друге, це участь такої кількості іноземних акторів, що цілком логічно має на меті гідну річ – промоцію України як країни з традицією, історією та літературою світового рівня. По-третє, смію сподіватися, що фільм непогано зроблений і в ньому відчитуються ті меседжі, які закладені у повісті Івана Франка. Вони – вічні і стосуються фундаментальних базисів життя людини: відстоювання власної гідності, захист Батьківщини, кохання, зради, дружби і перемоги.
Погодьтесь, не так багато літературного і драматургічного матеріалу української традиції стосується перемог. Тобто вони були, але їх дуже мало зафіксовано у творах. Історичних досліджень багато, але рефлексії на них – ні. Навіть якщо йдеться про легенду, як із "Захаром Беркутом". Ця повість немає нічого спільного з історичним фактажем. Ми теж ніби трохи зухвало визначили один із жанрів – історичний бойовик. Бо з одного боку монгольська навала була, але ж в іншому місці. Та й немає жодних матеріальних підтверджень, що це відбувалось у Тухлі. Проте це не завадило Франку написати таку повість, яка в майбутньому буде маніфестом про те, за що людина здатна пожертвувати, щоб захистити свій засіб життя, життя своїх рідних, свої переконання та свої цінності.
Читайте також: Костюми, пам'ятна монета та співпраця брендів: як у Львові відбулась прем'єра "Захара Беркута"
Як працювалося разом з американськими творцями фільму над цією кіноісторією?
Ахтем Сеітаблаєв: Перед нами стояло непросте завдання – зробити фільм, який буде зрозумілим будь-де. В першу чергу, звичайно, в Україні, але ми намагалися зробити універсальний контент, який буде сприйматися та зрозумілим і закордоном.
Кадри зі знімального майданчинка фільму "Захар Беркут" / Пресслужба фільму
Кадри зі знімального майданчинка фільму "Захар Беркут" / Пресслужба фільму
Для американського співрежисера, з яким ми не були знайомі, це був дебют на території повнометражного художнього фільму. Попри складнощі, ми знайшли спільну мову. І я надзвичайно гордий, що абсолютна більшість творчого та технічного складу нашого фільму – українська сторона. Оператор Юрій Король, художник-постановник Влад Одуденко, художник по костюмах Антоніна Белінська, художник по гриму Алла Леонова та багато інших учасників команди з України. Це привід для гордості і свідчення того, що у нас класні спеціалісти.
Знімальна команда фільму "Захар Беркут" / Пресслужба фільму
І більш досвідчені американські колеги, такі як Роберт Патрік і Томмі Фленаган, постійно це відмічали. Жодного разу не було такого, щоб хтось з них "вмикав зірку". Були кумедні випадки, коли Роберт Патрік підійшов до декорації, яку зробив Влад Одуденко разом зі своєю командою, помацав і каже: "Це що справжнє дерево? Навіщо? У нас в Америці такі декорації будують з пінопласту, це ж набагато дешевше". А Влад відповідає: "Розумієте, Пане Патрік, у нас деревина дешевша, ніж пластик...".
Ахтем Сеітаблаєв про зйомки фільму "Захар Беркут" / Фото: Віктор Тімохін
Також нам інколи дорікають, що у фільмі не історичні костюми. Люди, схаменіться. Нагадайте хоч один варіант справжнього костюму мешканця Карпат того регіону того самого часу? Це були складнощі, бо художник-постановщик, художник з костюмів та оператори працювали фактично над побудовою того історичного світу, користуючись знанням, як могли будувати в той час або робити тканини чи зброю. Уявляєте, в бесідах-консультаціях з місцевими істориками ми з'ясували, що в десятках кілометрів в той час проходив Великий Шовковий шлях! Відтак цей шлях від вікінгів до Китаю або Візантії проходив не так далеко, а значить, що зброя, костюми, тогочасна мода перепліталися.
Насамкінець, як на мене, оця поліфонія величезного творчого колективу: і завчасно зроблена промоція, і підтримка інформаційного поля, і якість продукту, і меседжі та актуальність – все це зробило свою справу й сприяло успішним касовим зборам.
Держпідтримка кіно: очікування, побоювання та реальність
На вашу думку, чи можна очікувати на відчутну державну підтримку, враховуючи нинішні реалії? Прямо кажучи, підтримка продовжиться, чи є певні побоювання, що ні?
Ахтем Сеітаблаєв: Ви цілком праві. Побоювання є. Побачимо. Зараз іде конкурс на обрання голови Державного агенства з питань кінематографії. І якби там не було, але роль особистості багато значить. Я сподіваюсь, що людина, яка його очолить, буде саме тим професіоналом, якому не байдуже, і зробить максимум. А ми допомагатимемо, аби сталий розвиток не припинявся.
Творці фільму "Додому" / Фото: Віктор Тімохін
Ви створюєте потужну інформаційну зброю. Бо якісне кіно на своїй мові може вдало доносити ті необхідні у нинішніх реаліях меседжі, чому, наприклад, нинішня українська журналістика не дуже добре дає раду.
Ахтем Сеітаблаєв: Це правда. Мистецтво – потужний інструментарій, який без реальної зброї може добре проговорювати й актуалізувати потрібні меседжі.
Яких фільмів ще очікувати від Ахтема Сеітаблаєва?
Ахтем Сеітаблаєв: Я мріяв зняти "Конотопську битву". Ми брали участь в пітчингу Держкіно, але після другого рішення ради Держкіно нас викреслили зі списку робіт, які отримають державну підтримку... Не зрозуміло до кінця, чому. Незважаючи на високі бали! Наш проект був на 10 місці, й не отримав фінансування від держави, а проект на 17 місці отримав.
Як пояснили відмову? Один з факторів, що дуже коштовне кіно. Так, історичні костюми, комп'ютерна графіка, декорації коштують грошей. Але тоді давайте не будемо друкувати коштовні книги, не будемо водити дітей до музеїв, де представленні дорогі картини? Це ж дорого і грошей не приносить... Проблема у відсутності культури як стратегії, яка побудована на знанні своєї історії та чіткого розуміння, чого ти прагнеш завтра. Саме культура у широкому розумінні, а кіно як один з інструментаріїв, і є тим запобіжником, аби ми розуміли один одного в своїй країні. І доки не зрозуміємо, що нам треба будувати базис з того, що дасть можливість дихати, гордитися, відчувати співпричетність, ми житимемо в очікуванні або наражатимемось на війну.
Ахтем Сеітаблаєв про творчі плани / Фото: Віктор Тімохін
У мене є побоювання, бо дивно не розповідати про власну історію. Мені багато хто говорив, що не на часі знімати "Кіборгів". Бо, мовляв, хто піде дивитись про сучасну війну, коли вона йде?! А я не знаю, чи була б у мене зараз можливість зняти "Кіборгів"... Багато хто казав: "Навіщо тобі "Захар Беркут", скільки сторіч потому, кому це буде цікаво?" А ми продемонстрували з командою, що на тлі цікавого якісного драматургічного чи літературного матеріалу можна зробити якісне кіно будь-якого жанру, яке буде цікаве українському глядачу.
Жодна українська стрічка не розважального жанру не збирала в прокаті стільки, скільки і "Кіборги", і "Захар Беркут". Ну і станом на сьогодні рейтинг цих стрічок на платформі IMDb – 8 з 10. Поки що це предмет хоча б невеликої, але моєї гордості. Ну і я сподіваюся, що згодом з’явиться українська стрічка не розважального жанру, яка перебільшить ці показники бокс-офісу. Тому в мене теж питання, якщо з точки зору бокс-офісу підходити до обрання проектів, ми ніби продемонстрували, що можемо робити кіно на дуже непрості теми цікавим для широкого кола глядача. Тобто, окрім просвітницької складової, досвіду та інших речей кіно може бути прибутковим! Побачимо, що буде далі...
Ахтем Сеітаблаєв / Фото: Віктор Тімохін
Щодо моїх творчих планів. Я зараз закінчив 8 серій серіалу "Доброволець" для ІСТV за підтримки Українського культурного фонду. Це сучасна історія про добровольця, який повернувся з війни. Якщо точніше: це детективна історія з елементами бойовика. Вона про непросте повернення людини з війни і посттравматичний синдром. Можливо помиляюсь, але не знаю поки що жодного ані телевізійного, ані кінотеатрального фільму, який би досліджував цю непросту тему. І що мовчати про неї? Ми все одно з нею зіткнемось і стикаємось, за кожним випадком – людське життя. Стільки ми знаємо суїцидів, майже 50% розлучень в родинах, бо війна не лише там, а й тут – в голові. Наше завдання – зробити так, аби соціалізація для людей, які повертаються, наше відношення до них і будування стосунків теж проговорювалися.
Нарімане, архітипічне питання, яке втім цікавить глядача. Ви молодий кримськотатарський режисер, який блискуче дебютував з фільмом "Додому". То які ваші подальші плани?
Наріман Алієв: Конкретно про це поки що говорити не можу. Ми розробляємо інший проект. Скажу лише, що це буде повнометражний формат. Якщо глядачеві цікаво, що я зроблю в майбутньому, хай подивиться, що я зробив зараз (Сміється – LifeStyle 24).
Наріман Алієв / Фото: Віктор Тімохін
Прокат кіно "Додому" триває. Квитки й сеанси за лінком. Встигніть насолодитися українським кіно, що не лишає байдужим!