Як стигма залишає людей без допомоги
У цій оптиці люди, що мають залежність, фактично випадають із поля підтримки. Їх не розглядають як тих, кому потрібна допомога, – швидше як тих, кого слід засудити або ізолювати. Чим сильніше осуд – тим пізніше вони звертаються по допомогу. Чим пізніше звертаються – тим складніше зупинити залежність. У результаті суспільна реакція не зменшує проблему, а навпаки – посилює її. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Читайте також Мінцифри переписує правила грального ринку: що змінює новий пакет законів?
Насправді ігрова залежність значно складніша, ніж її звикли описувати в публічному дискурсі. Мовиться не про разове "невдале рішення" чи відсутність самоконтролю, а про стан, який формується поступово і змінює поведінку людини.
У 2019 році ВООЗ включила лудоманію до Міжнародної класифікації хвороб. Це означає, що її розглядають як поведінковий розлад, пов'язаний із втратою контролю над грою, зміною пріоритетів і продовженням гри навіть тоді, коли вона вже має очевидні негативні наслідки.
У практиці це виглядає як замкнене коло: спроби "відігратися", зростання ставок, втрата відчуття часу і грошей. З часом це може призводити до боргів, руйнування соціальних зв'язків, втрати роботи та серйозних психологічних проблем.
Чому заборони не працюють
Перша реакція часто звучить радикально – "просто все заборонити". Це здається логічним рішенням. Утім, міжнародний досвід демонструє: повна заборона не вирішує проблему залежності.
Азартні ігри мають одну важливу особливість – попит на них нікуди не зникає. Якщо доступ до легальних сервісів ускладнюється, він просто перетікає у тінь. За таких обставин держава фактично втрачає будь-які інструменти впливу: немає контролю, вимог до бізнесу, механізмів захисту гравців.
Нелегальні платформи не перевіряють вік, не пропонують інструментів самообмеження і не реагують на ризикову поведінку. Для них гравець – лише джерело доходу. Саме тому в більшості країн Європи обрали інший підхід: не заперечувати існування азартних ігор, а створювати правила, що мінімізують ризики.
Що реально зменшує ризики залежності
За роки експериментів різні держави дійшли подібного висновку: працює не одна заборона, а система запобіжників. Саме такі інструменти сьогодні ми впроваджуємо в Україні.
Перший із них – ідентифікація гравців. У легальному секторі людина не може зробити ставку анонімно: організатор має знати, хто саме грає. Це дозволяє застосувати обмеження за віком, контролювати активність і реагувати на ризикову поведінку.
Другий – фінансові та часові ліміти. Їхня логіка проста – людина заздалегідь визначає межі гри, які система не дозволяє перевищити. Гравець може встановити, скільки грошей готовий витратити або скільки часу провести у грі протягом певного періоду.
Саме так працює сучасне регулювання азартних ігор у більшості країн Європи.
У Великій Британії діє національна система GAMSTOP, яка дозволяє людині одним рішенням заблокувати доступ до всіх ліцензованих онлайн-казино країни.
У Швеції функціонує аналогічна система Spelpaus, що поширюється і на онлайн-платформи, і на фізичні гральні заклади. Після внесення до такого реєстру жоден легальний бізнес не має права допустити людину до гри.
Подібний інструмент працює і в Україні. На сайті PlayCity доступний розділ, де людина може пройти тест та оцінити ризик ігрової залежності, подати заяву на самообмеження або обмежити участь у грі для близької людини.
Після подання заяви дані протягом доби вносяться до відповідного реєстру, й організатори не допускають людину до гри протягом визначеного строку – від кількох місяців до кількох років. Там само зібрано контакти медичних і соціальних служб, які надають фахову допомогу.
Ще один важливий напрям: обмеження агресивного просування азартних ігор. PlayCity поступово очищує інфопростір від такого контенту. За рекламу нелегальних сервісів сьогодні передбачено штраф у понад 5 мільйонів гривень.
Паралельно діють і принципи відповідальної гри. Вони прямо забороняють стимулювати людину продовжувати гру після програшу – пропонувати бонуси, подарунки чи будь-які інші заохочення, що підштовхують зробити нову ставку.
Нагляд за ринком поступово цифровізується. Це дасть змогу значно простіше відстежувати дотримання цих вимог і оперативніше реагувати на порушення.
Але всі ці інструменти, додам, мають одну спільну логіку: вони працюють лише тоді, коли ринок є легальним і контрольованим. Саме тому боротьба з ігровою залежністю неможлива без витіснення нелегального сегмента.
Що посилює проблему сьогодні
Повномасштабна війна різко підвищила рівень стресу в суспільстві. Багато людей живуть у постійній напрузі, з невизначеністю щодо майбутнього, фінансовими труднощами та емоційним виснаженням. У таких умовах азартна гра для частини людей стає способом втечі від реальності або спробою швидко змінити ситуацію.
Є й інший фактор – доступність. Онлайн-платформи зробили азартні ігри значно простішими: кілька кліків у телефоні – і людина вже у грі. Це означає, що ризики залежності сьогодні зростають швидше, ніж у часи, коли азартні ігри були прив'язані лише до фізичних закладів.
Саме тому боротьба з лудоманією не може зводитися лише до заборон або окремих регуляторних рішень. Потрібна комплексна система – від чітких правил для ринку до механізмів допомоги людям, які вже зіткнулися із залежністю.
Де шукати допомогу
Держава поступово вибудовує таку систему. Це і правила відповідальної гри, й інструменти самообмеження, і цифровий моніторинг ринку, і боротьба з нелегальними платформами. Але не менш важливою є інша складова – відкрита розмова про проблему.
У багатьох країнах поряд із регуляторними інструментами працюють центри підтримки для людей із ризиком ігрової залежності. В Україні така інфраструктура також починає формуватися. Зокрема, працює простір Life Space при Центрі відповідальної гри – місце, де люди з ризиком ігрової залежності та їхні родини можуть отримати психологічну допомогу та консультації фахівців.
Бо перший крок до вирішення проблеми – визнати, що вона існує. І працювати з нею системно: через регулювання, контроль, інформацію та підтримку людей, які цього потребують.