Справа в тому, що я взагалі не розумію чому Алчевськ прийняв недоумків до себе, якщо є робота, є два металургійних комбіната – роботи вистачає всім. Навіщо вони вирішили стати незалежною республікою "ЛНР". У нас в батальйоні "Айдар" із 100 тисяч населення Алчевська служить лише 4 чоловіки. Всі інші – хто сховався, хто мовчить, а хто просто боїться. А я тут разом із своєю дружиною, вона в мене хірург, а я простий боєць, – розповідає боєць Віталій.

Священик на війні благословляє тих, хто змушений брати в руки зброю і тих, хто ризикує своїм життям і здоров'ям заради інших і заради своєї країни. Отець Володимир розповідає, що після цієї війни, людям знадобляться роки реабілітації.

Навіть люди, які знаходяться тут, де немає бойових дій, до кінця не розуміють, що йде війна. Так само і в інших наших регіонах, їм приходять вже катафалки із загиблими, в них є горе, але те, що відбувається тут вони не здатні усвідомити, бо це можна усвідомити лише, коли людина побачить, – говорить священик.

Це вже давно всі називають війною, але наш уряд вирішив це назвати АТО. Ми кожного дня відправляємо по троє, по четверо двухсотих, десятками хлопців поранених на Харків, на Київ, на Вінницю, на Хмельницький. І образливо, особливо, коли наш уряд не хоче писати, що вони учасники АТО, а пишуть: випадково опинився в зоні АТО. Ну як поранена людина із зброєю в руках, в бронижилеті могла отримати поранення і випадково опинитися в зоні АТО, – обурюється боєць Віталій.

До фільтраційного табору в місті Щастя поблизу Луганська щодня приїжджають сотні людей, які тікають від бомб і мін, покидаючи рідні стіни.

Жителька Луганська Ольга Іванівна сама підійшла до журналістів і вирішила звернутись до Путіна:

Думала, що нашу хату розбомблять – ось тому я і бігла. Ми сюди йшли і бачили наших солдатів, які дуже вимучені, виморені. Ці дітки-солдати махали нам руками. Путін, я прошу схаменись, в тебе є діти, дай Бог, щоб вони йшли поряд з нами, щоб ти в цій крові захлинувся, яку ти створив.

Дмитро Алєв, в минулому успішний луганський бізнесмен і менеджер великих корпорацій, тепер він від Луганської ОДА щодня їздить в Щастя, в зону попадання Градів:

Уже практично всі хочуть, щоби зайшла українська армія і це все закінчилось. Насправді, всі люди, які ходили на так званий референдум, створювали собі це незрозуміле чудо "ЛНР" та "ДНР", давно вже зрозуміли, що це все шлях в нікуди. Ті, хто незрозуміли, готові змиритись з будь-якою владою, яка прийде – їм всеодно, хто це буде – Росія чи Україна. Вони будуть жити при будь-яких розкладах, тому що вони такі пристосуванці. Навіть, якщо завтра звільнять Луганськ, жити в ньому буде реально неможливо, до зими він підготовлений не буде, дітям всерівно потрібно йти до школи.

"В основному по гуманітарці приходять крупи, консервація. Є домашня консервація і солдати дуже їй раді, тому що отримати частину домашнього харчування – це дуже важливо", – розповідає волонтер.

Луганські волонтери – це особливі люди, люди в яких був вибір відсидітись в тилу. Вони везуть гуманітарну допомогу на блокпости українській армії і в нещодавно визволені міста. Іноді її розвантажувати доводиться під мінометними обстрілами.

Два Олександри, в мирному житті – друзі і колеги, на війні вони разом стали волонтерами.

Роботою це не назвеш, це як крик душі, тобто кожен має щось в цьому житті зробити для того, щоб нам жилось, нашим дітям жилось, щоб наше місто було вільне. Якщо кожний щось зробить – потім йому соромно не буде. Найприємніше – це зустріти очі людей, які декілька днів знаходились під бомбуванням, – розповідає один із волонтерів.

Коли люди взнавали, що гуманітарна допомога із Рівного та Львова – вони плакали. Вони кажуть, що бачили яку "гуманітарку" висилала Росія і яку гуманітарну допомогу висилають так звані "бандерівці", "правосеки", "нацики" і т.д. Тому думка у людей про все, що відбувається, змінилась. Вони вже розуміють, що є єдина країна і є єдина нація. Нація наша народилась разом із цими подіями, – розповідає другий волонтер.

День Незалежності 2014 року на Луганщині став найпатріотичнішим і найтрагічнішим за всю її історію. Ніхто із командирів батальйонів на передовій не зміг приїхати за нагородами. Війна не відає свят.

Далі – дивіться у відеосюжеті.