Запеклі бої вздовж усієї лінії фронту залишають мало надії на встановлення миру. Незважаючи на це, ми спробуємо проаналізувати досягнуті домовленості і змоделювати можливі сценарії розвитку мирного процесу.

Після підписання

Після оприлюднення Декларації, думки української спільноти експертів помітно розкололись на пропрезидентські та антипрезидентські. Чи радше сказати на: "вдалі домовленості для України" чи "невдалі". Висловлені позиції були прямо протилежні. Аргументи обох сторін мали рацію, але обидві сторони помилялися в підході до оцінки підписаної Декларації.

Справа у тому, що цю угоду неможливо протестувати на успішність в короткостроковій перспективі (мова йде про час одразу після підписання).

Цей документ отримує хоч якийсь зміст, якщо ми прив’язуємо до нього поведінку акторів, які його підписали. Саме тут і виникає помилковість тверджень. Вкладаючи різну поведінку суб’єктів після підписання, ми отримуємо зовсім різні картини розвитку конфлікту і під різним кутом сприймаємо 11 пунктів цієї Декларації.

У цьому контексті варто згадати, як йшов процес підготовки зустрічі. Під питанням було її проведення. Згодом, під питанням було підписання будь-яких документів чи спільних декларацій. А тепер під питанням: реалізація першого пункту – встановлення режиму припинення вогню. Абсолютно без натяків, цей режим має шанс бути встановленим.

Логіка документа

Одна з категорій експертів стверджує буцімто, що Російська Федерація не взяла на себе жодних зобов’язань, тому по факту, їй немає, що виконувати. Про це заявив прес-секретар Дмитро Пєсков. Прямих зобов’язань для Росії дійсно немає, але багато непрямих.

Зокрема у преамбулі документа йдеться про те, що усі сторони, які зазначені в цьому документі, погоджуються з мирним планом і готові вжити усіх необхідних заходів. На перший погляд, це – декоративні слова, які не несуть жодного змісту. Однак, якщо ескалація конфлікту буде зростати, то троє учасників можуть дорікнути Росії, що потягне за собою не тільки міжнародну ізоляцію, до якої Кремль вже підготував своїх громадян, але й посилені санкції.

У Документі детально розкривається послідовність виконання дій обома сторонами на шляху до мирного врегулювання.. Одразу треба зазначити, що реалізація цього документу розтягнута до кінця 2015 року. І в цьому ховається, ще одна загроза зриву його реалізації. Документ замислювався таким чином щоб було неможливо перейти до виконання наступного пункту документу, не виконавши попередній.

Такий принцип робить цей документ життєздатним, навіть якщо його не вдасться реалізувати з першого разу.

Досить критичний момент цього документу полягає у тому, що він передбачає проведення місцевих виборів та відновлення фінансування Донецької та Луганської областей з Києва, раніше ніж виведення іноземних військових формувань і роззброєння незаконних загонів. Тобто, якщо дійде черга до реалізації цих пунктів, вибори за українським законодавством мають проходити у безпосередній присутності регулярних російських та терористичних військ. Разом з тим, треба зазначити, що виведення цих військ також передбачено.

Виконання домовленостей

Лише справжні оптимісти можуть вірити у те, що усі 11 пунктів будуть виконані з першого разу і без ускладнень. Процес виконання усіх пунктів може затягнутися порушенням попередніх пунктів, що означатиме повернення до їх повторного виконання.

Потужні бої під Дебальцевим говорять про те, що шансів на припинення вогню в 00:00 15-го лютого, вкрай мало.

Єдиний реалістичний сценарій це — припинення вогню із запізненням, при умові нового тиску США і ЄС на Росію та новою хвилею санкцій.

А вже виконання другого пункту домовленостей щодо відводу озброєнь є надважким у тотальній недовірі між сторонами конфлікту, лише присутність авторитетного посередника є фактично неможливою. За умови реалізації перших двох позицій є велика вірогідність створення позитивної динаміки для подальшого врегулювання конфлікту.