У 2016 році Володимир Путін запитав у дев'ятирічного хлопчика, де закінчується Росія. Той відповів, що на Беринговій протоці. А Путін скаже, що ніде.

До теми Загроза вторгнення Росії: чому Зеленський назвав Харків та куди ще може полізти Путін

І це не зовсім жарт. Це несвідоме. Імперія завжди готова розростатися доти, доки не добереться до кордонів іншої імперії.

Особливість російського світосприйняття

У цьому й полягає особливість російського світосприйняття. На думку більшості її громадян, у 2014 році Москва в Україні не забирала "чуже", а лише повертала "своє".

Як ділять майно під час розлучення. І в рамках такого підходу всю Україну сприймають не як окрему суверенну державу, а як валізу з речами. В якій є "наше", а є "ваше". І, мовляв, доки в спільній валізі є "наше", то й на багаж ми маємо певні права.

україна
Україну не сприймають як суверенну державу / Фото Unsplash

Проблема в тому, що межі "нашого" в імперця завжди розмиті. І важко збагнути, в який саме момент він припиняє презирливо поглядати на прикордонні стовпи.

Навіть якщо пофантазувати, що Москві вдалося повернути Україну до буферного формату існування – чи означає це, що відразу за Ужгородом для росіян починатиметься простір "чужого"? Яке має право існувати на свій розсуд, не озираючись на Москву?

Скільки територій треба віддати Кремлю, щоб ментальні терези ображеного імперського самолюбства нарешті врівноважилися?

Хтось вважає, що категорія "свого" для імперця завершиться там, де йому дадуть відсіч. Що готовність території до оборони змінює її формат на "чужий".

Та цілком імовірно, що українські бійці, які захищають свою країну, для адепта імперії означають лише фізичну перепону на шляху повернення "свого", але аж ніяк не ментальну.

війна на донбасі
Українських бійців сприймають за фізичну перепону / Фото Getty Images

Польща – вона "чужа"? А Румунія? Чи країни Балтії? Фінляндія – це "чухонці" чи все-таки мешканці суверенної держави, які мають право жити так, як вважають за потрібне?

"Не наше" – це там, де не розуміють російської мови? Чи там, де не сповідують православ'я? Чи там, де не ступала нога солдата імперії? Це кордони СРСР? Варшавського блоку? Російської імперії? Може, це там, де не живуть християни? Чи європеоїди? Чи прямоходячі?

Читайте більше В Росії хочуть визнати бойовиків на Донбасі: яких поступок прагне Путін від України та Заходу

Напевно, Олексій Балабанов у своїй дилогії "Брат" і "Брат-2" схибив з послідовністю. Адже вона таки порушена: події другої стрічки мали передувати першій. Спершу ти обіцяєш, що "вашій Америці скоро кирдик", а вже потім бомжуєш підворіттями й тікаєш від бандитів.

У Росії переважали цінності вертикалі

Мабуть, російське суспільство було приречене на реванш. Врешті-решт, у Росії імперія постала раніше, ніж встигла сформуватися національна держава.

Цінності вертикалі завжди переважали. Радянська система спершу знищила усіх, хто претендував на "особливу думку", а потім приручила їхніх дітей.

До того ж, головна відмінність росіян від сусідів полягає у тому, що 1991-го року, за самовідчуттям, вони не здобули незалежність від чужої імперії, а втратили свою власну. Це все не могло не породити запит на велич. Узагальнене "ми" перемогло простір приватного "я".

Свіжий випуск "Грані правди" з Павлом Казаріним на 24 каналі: дивіться відео

Російська опозиція про Путіна

Російська опозиція переконує, що Володимир Путін нав'язав країні свій порядок денний, що пересічний обиватель прагне добробуту та спокою. Та зараз це схоже на самозаспокоєння.

володимир путін
Володимир Путін нав'язав країні свій порядок денний / Фото Getty Images

Володимир Путін не створював запит на велич – він у нього влучив. А ще йому пощастило з цінами на нафту та політичною добою. "Якщо від карликів падають такі довгі тіні – це означає, що ми живемо в присмерковий час".

Москва послідовно випробовує світ на міцність

Європа минулого десятиліття і справді виявилася континентом політичних ліліпутів. А тому ми спостерігали за тим, як ексканцлер Німеччини у якості російського чиновника слухав інавгураційну промову Володимира Путіна.

Проблема імперських апетитів полягає в тому, що вони можуть тільки рости. Це як наркотик, доза якого має постійно збільшуватися.

Мюнхенська промова, війна в Грузії, розгін Болотної, вторгнення в Україну, війна в Сирії, втручання у вибори по всьому світу – Москва послідовно випробовує світ на міцність. І якщо не наражається на опір – розширює межі дозволеного.

Читайте також Путін може розширити агресію, – Веніславський припустив, якою ситуацією скористається Росія

Є тільки одне "але". Намагання реконструювати Радянський Союз небезпечне через незасвоєні уроки. Москва помилилася з пунктом призначення. Вона хотіла опинитися в 1970-х – період Наради з безпеки та співробітництва у Європі. А потрапила у 1980-ті: Афганістан, посилення кризи в економіці, перегони озброєнь і санкції.

Росія існує не для росіян, а послуговуючись росіянами

Російський обиватель постійно забуває формулу Мераба Мамардашвілі. Про те, що Росія існує не для росіян, а послуговуючись росіянами. Приємно усвідомлювати себе сенсом імперії. І подвійна прикрість в усвідомленні, що ти – всього лише її пальне.

Спаринг телевізора та холодильника в Росії триватиме. Державна велич оперуватиме категорією "ми". Платитиме за яку цілком конкретне обивательське "я".

Україні випала роль тестера для імперської самозакоханості. Та кремлівські апетити аж ніяк не обмежуються півостровом – так само як і цілою Україною. Тому що у 2014-му році на війну рушив "рускій мір". Який, нагадаємо, не має меж – лише обрії.