Хотів би одразу вибачитися перед читачами: метою цього матеріалу не є розповідь про наслідки нинішньої безпекової конференції в Мюнхені. По-перше, про це й без того написано багато аналітики, по-друге ж – цих наслідків, за "гамбурзьким рахунком", просто нема. По-третє ж – вони й не передбачалися. Мюнхенська конференція з питань безпеки – так само, як і щорічна зустріч найвпливовіших політиків, економістів та бізнесменів світу в швейцарському Давосі – захід престижний, але цілком неофіційний, тому ніяких доленосних рішень від нього просто годі чекати.
"Суворий директор" Майк Пенс
Тим не менш, ця подія для військових та для експертів з питань безпеки в усьому світі давно вже стала ключовою. Якби цього форуму, який щороку відбувається в баварській столиці, в розкішному готелі Bayerischer Hof, не було – його слід було б обов’язково вигадати. Тому що саме ця зустріч дає змогу обговорювати настільки широкий спектр безпекових та військово-політичних проблем, наскільки це взагалі можливо. Й саме тому делегації, які зазвичай прибувають до Мюнхену, є вельми впливовими та репрезентативними.
Цього року, окрім іншого, розмови в Мюнхені крутилися навколо протиріч, які з’явилися всередині НАТО: європейським країнам і, зокрема, Німеччині вельми не до вподоби, що США вирішили вийти з угоди з Росією про нерозміщення ракет малої та середньої дальності. Вони не без підстав вважають, що ця угода є однією з основ нинішньої структури європейської безпеки й намагаються зараз врятувати її тим чи іншим чином. Окрім того, європейці дуже бурхливо обговорювали можливі наслідки Брекситу для безпеки Старого континенту та вчергове обурювалися американцями.
Майк Пенс на Мюнхенській конференції//Фото: Getty Images
Слід зазначити, що для їх обурення таки були підстави: віце-президент США Майк Пенс, який очолив делегацію своєї країни, виступив своєрідним "рупором Трампа" і знову, як це стало протягом останніх двох років уже звичним, замість діалогу з опонентами, надав перевагу командному тонові, мало не буквально роздаючи розпорядження європейським союзникам по Північноатлантичному альянсу та уникаючи відповідей на питання численних журналістів. Подібна поведінка взагалі не є звичною в межах НАТО, але вже зовсім вона не пасує до формату Мюнхенської конференції, де будь-які проблеми обговорюються в форматі подіумних дискусій, дебатів та такого іншого.
Говорильня з наслідками
Мюнхенська конференція надає "персонажам" великої політики таку ж велику трибуну, яку кожен з них може використати, аби його почули та зрозуміли. Прямих наслідків цих виступів у короткостроковій перспективі нема сенсу чекати, але деякі виступи дають можливість спрогнозувати те, що відбудеться згодом. Так, скажімо, вербальний конфлікт, який стався в Мюнхені в лютому 2003 року між тодішнім міністром закордонних справ Німеччини Йошкою Фішером та шефом Пентагона Дональдом Рамсфельдом, дав змогу "прорахувати" відмову німецького уряду від участі у війні в Іраку на боці коаліції.
Інший подібний приклад – це 2007 рік, виступ Путіна та його концепцію "європейської безпеки від Лісабона до Владивостока". Саме тоді деякі (на жаль, далеко не всі) експерти відчули наближення грізних подій. Тому що саме в цьому виступі кремлівський хазяїн вперше запропонував Європі чітку "пацанську" альтернативу: або ви нам платите й ми вас охороняємо, або ви нам не платите й тоді з вами можуть статися великі неприємності... На жаль, тоді європейці просто посміялися та й заспокоїлися: путінська Росія здавалася занадто слабкою та нездатною на велику шкоду. Але вже в 2008 році вона почала демонструвати, на яку ницість та підступність здатна: напад на Грузію виявився для європейців вже досить тривожним попередженням... якого вони, знову ж таки, не почули.
Мюнхенська конференція 2019//Фото: Getty Images
Сьогодні ж, здається, напад на Україну, анексія Криму та останні події в Керченській протоці змусили-таки прокинутися вже багато кого. Ні, не слід вважати, що от просто зараз уже Європа скине-таки з себе сонне отетеріння та почне збирати сили, підтягувати на небезпечні напрямки війська та таке інше – ні. По-перше, європейці (хіба що, за винятком британців) надто звикли покладатися на американські сили, які захищають Європу, по-друге ж – в країнах Західної Європи все ще досить політиків, які вважають, що завжди можна домовитися та порозумітися. Саме цій меті, зокрема, служить і Мюнхенська конференція, під час якої навіть найзапекліші вороги мають змогу тихесенько зникнути за дверима одного з численних номерів-люкс або конференц-залів готелю Bayerischer Hof та провести переговори віч-на-віч – переговори, в яких прилюдно не зізнаються навіть під загрозою розстрілу.
"Нам нема про що говорити"
Щоправда, такою нагодою користуються не всі. Скажімо, цьогоріч було докладено чималих зусиль, аби представники делегацій Вірменії та Азербайджану поговорили між собою під час запланованих дебатів про становище в Нагорному Карабаху. Цього не сталося, тому організаторам довелося констатувати, що вже той факт, що вірмени не побилися з азербайджанцями просто в готелі, є успіхом...
Те ж саме можна стверджувати й про представників України та Росії: український президент Петро Порошенко не кинув жодного погляду в бік міністра закордонних справ Росії Лаврова, та й представники численної російської делегації, здавалося, просто сахалися злих та задерикуватих "бандерівців". Навіть журналісти російських видань та телеканалів сторожко озиралися, не намагаючись ставити питання українцям – певно, навчені гірким досвідом Ольги Скабеєвої, яку вже двічі ганяв коридорами ОБСЄ в Страсбурзі народний депутат Верховної Ради Борислав Береза...
Порошенко на Мюнхенській конференції//Фото: Getty Images
Взагалі, слід зазначити, що для української делегації подорож до Мюнхену можна вважати цілком успішною. Перш за все, тому, що, попри конфлікт між США та європейськими союзниками, Америка чітко дала зрозуміти, що:
а) не збирається виводити свої війська з Європи, а, навпаки – буде збільшувати цей контингент;
б) водночас або, можна сказати, в унісон конференції прийшла звістка про те, що Дональд Трамп підписав запропонований Конгресом законопроект, який передбачає збільшення військової допомоги Україні до 700 мільйонів доларів цього року.
Необхідно визнати, що в справі військового опору російській агресії Україна змушена покладатися, скоріше, на дієву підтримку саме США, а не Європи: європейці до конкретних бойових дій просто не готові й не бажають про це нічого чути, повторюючи мантру про те, що "український конфлікт не має військового вирішення". Мантру, яка, в перекладі на нормальну мову означає: "та залиште ви нас в спокої!"...
Щоправда, деякі європейські країни, здається, все ж таки "прокинулися" трохи більше за сусідів. Не кажучи про задерикуватих поляків та прибалтів, які аж надто чітко усвідомлюють, що, якщо Путін, не дай Бог, перемеле раптом Україну – вони майже стовідсотково будуть наступними жертвами, незважаючи ні на який 5-й параграф Статуту НАТО, але вже й набагато міцніші у військовому сенсі європейські держави потихеньку починають підтягувати власні війська – перш за все, це "ядерні європейці", Франція з Великою Британією.
Втім, це вже – не про Мюнхенську конференцію. Від неї, як вже було сказано, якихось конкретних дій та наслідків ніхто не чекає. Вона залишається неформальним форумом, де відбувається демократична полеміка, зіткнення ідей. Її завдання – не вирішувати конфлікти, а розуміти їх суть. Це може підштовхнути до вирішення – а може й не підштовхнути. Проте – це немало.