Почалось все не з Крима, а з Придністров'я, продовжилося Грузією. Поки відривали шмат за шматом чуже і це сходило з рук – ніхто не переймався тим, що це ж "ніхарашо", що так не можна... Тепер, як почали відчутно отримувати по грабках – почалося: "Я всєгда бил протів, но что я могу?"...
Читайте також: Спіймана риба, яку не годують, або Кому ж у Криму жити добре?
Що вони можуть? "А что ви хотітє, чтоби било, как НА Українє?".
Ні, цього вони не хотять. Оце й є різниця.
Бо у Шевченка було: "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте". А в їхнього "нашогофсього" було інше: "Оковы тяжкие падут, темницы рухнут и свобода вас встретит радостно у входа, и братья меч вам отдадут".
Питання лише – нах@я вам мєч, мишебраття, коли вже все скінчиться й хтось добрий та могутній вас звільнить? Нах@я вам той мєч потім? Мєч зараз потрібен, а не "што я могу?".