Найживучіша держава в історії: як Римській Імперії вдалось здобути вічну славу

У древні часи усі дороги Римської Імперії й справді закінчувалися в головному місті – найбільшому центрі, столиці світу. Про неймовірну історію Римської Імперії – дізнавайтесь у програмі.

Цікаво Блискавичні завоювання великого правителя: як Македонський створив найпотужнішу імперію у світі

Як утворилась Римська Імперія

Тоді могутня держава стрімко завойовувала все нові території та будувала сполучення зі столицею Імперії, яка стала найживучішою в історії. Вона виросла із Римської республіки незадовго до початку нашої ери, а остаточно зникла аж в XV столітті.

Наддержава розрослася на 5 мільйонів квадратних кілометрів, охопивши територію від Кавказу до Португалії та Африки. Риму належали всі береги Середземного моря. А кількість населення сягала щонайменше 60 мільйонів – майже чверть тодішнього населення усієї планети.

Армія Риму налічувала понад 400 тисяч воїнів

Цим гігантом Римська імперія стала завдяки мечу, а не слову. Точніше сотням тисяч мечів, дротиків, списів, луків та щитів. На своєму піку чисельність римського війська сягала понад 400 тисяч вояків – це майже як сучасна регулярна армія США.

Римляни домінували відразу на кількох континентах і упродовж тривалого часу. Їхні військові успіхи не були зав'язані на талантах якогось одного конкретного полководця. Тут вибудували цілу систему, що помітно випереджала час.

Римська Імперія розрослася на 5 мільйонів квадратних кілометрів / Графіка 24 каналу

Навіть сучасні армії користуються нововведеннями імперії, що цвіла 2 тисячі років тому. Безумовно знайомий термін легіон – це головна одиниця поділу римського війська. У різні часи легіон налічував від 5 до 8 тисяч піхотинців та ще кілька сотень вершників.

Основу армії складали сини не надто заможних римських фермерів. Коли вони ставали повнолітніми, хлопців забирали на службу. Процедура була примусова. Але геть не така брутальна чи несправедлива, як може здатися на перший погляд.

Існував вибір між землеробством та армією

Імператор був турботливим роботодавцем. Завойовувати чужі землі багатьом видавалося, хоч і небезпечнішим, зате набагато цікавішим заняттям, ніж землеробство. Та й горблячись на фермі, люди на власну землю заробити не могли.

Читайте також Київська Русь – це не Росія: що думають українці про історичну спадщину

Інша справа – робота на імператора. Римляни піклувалися про своє військо. Платили щедро і вчасно. Звісно, зрідка траплялися випадки якихось непорозумінь чи не виконаних обіцянок, але то радше винятки, ніж звична практика.

Воїни Риму мали високі пенсії

Однак один нюанс все ж був. Служити доводилося 20, а трохи згодом 25 років. Тобто на пенсію хлопці виходили під 40 років. При цьому до заслуженого відпочинку доживало більше ніж половина вояків.

Це доволі багато, зважаючи на насичені військові кампанії римлян. Зате таки вийшовши на пенсію, більшість легіонерів могли собі дозволити ділянку з господаркою та щасливе безбідне життя. Це, звісно, якщо усі свої фінанси вояки не програли в поході, під час баталій у якусь із настільних ігор.

Розваги у Римській Імперії

Розваг вистачало. Найрозповсюдженіші – аналоги сучасних орел чи решка, кості, хрестики-нулики та навіть древня версія нард. Але це вже у тривалих і далеких походах. До них допускали не відразу.

Спершу – легендарний курс молодого бійця. Він тривав 4 місяці. За цей час новачків навчали усьому необхідному. Головне: дисципліна і чітке виконання наказів. Римські полководці вважали, що рецептом успіху в бою є довершений стрій. При тому не один, а різні.

Рекомендуємо Королівська морська піхота: як декілька людей змогли знешкодити флотилію нацистів

Вояки вчилися залежно від ситуації швидко перешиковуватися у черепаху, клин чи каре. Також у програму курсу молодого легіонера входили стрільба з лука, битва на мечах і багато іншого.

Воїнів ретельно навчали та відбирали

До поля бою врешті допускали уже без перебільшення універсальних солдатів того часу, які окрім всього ще й могли рухатися строєм зі швидкістю 7 кілометрів на годину. І це в повній амуніції, яка важила 20 кілограмів.

До слова, у цій броні легіонерів вчили навіть плавати. Не дивно, що римські імператори пишалися могутністю свого війська. До солдатів ставилися геть не як до гарматного м'яса. Навпаки. Постійно перевіряли, наскільки це можливо у дальніх походах, їжу та воду вояків, аби армія не підхопила якусь хворобу.

Як створили перші лазарети

Не менше, ніж революційним стало інше римське нововведення – Лазарети. 2 тисячі років тому легіонерів, які отримали важкі травми у боях оперативно евакуйовували до спеціальних наметів, де солдатам надавали необхідну медичну допомогу.

Римляни були першими, хто вдався до подібного в історії людства. Звісно, у ті часи так, ще й у польових умовах, годі було й сподіватися врятувати усіх поранених, але це не головне. Суть у ставленні і турботі про вояків.

Читайте більше Гуни, або кара Європі за всі гріхи: хто це, звідки взялися та що робили в Україні

Показово, що такі медичні пункти наказували зводити за кілька кілометрів від поля бою. Аби госпіталізований легіонер не чув звуків битви і спокійно відновлювався. Або щоб не вирішив раптом чкурнути назад у зарубу.

Римські воїни були майже братами

Римські солдати й справді цілком могли втікати з лазаретів на поля бою. Адже воювали вони не лише за велич свої держави, імператора чи, прозаїчно, статки, але й одне за одного. Це ще один тонкий психологічний хід римських воєначальників.

Вони прагнули кидати в бій максимально вмотивованих солдатів. Тому робили усе, аби воїни здружилися і стали ну майже братами. Могутні римські легіони розбивалися на центурії, тобто сотні. А ті – на ще менші групи – контуберніуми, по 8 людей. Ця от вісімка увесь час була разом.

Актуально Стратив лицаря власноруч: цікаве про султана Саладіна, який зупинив криваві хрестові походи

Прокидалися, снідали, рубали ворогів, обговорювали дівчат чи хлопців – таке в римській армії, як і в будь-якій іншій, теж траплялося. По вечорах перед сном мріяли, що робитимуть на пенсії і грали в настільні забавки. Тож і воювали одне за одного, а не лише за поважного дядька, що сидить на троні в столиці.

Особливості зброї Римської Імперії

В атаки римляни йшли не тільки вмотивованими, але й добре озброєними. В арсеналі легіонерів були спеціальні метальні списи – пілуми. Вони могли важити до 4 кг, а довжина сягала двох метрів.

За підтримки не завжди чисельної та завжди вправної когорти лучників, не дивно, що деякі битви військо імператора вигравало, так би мовити, на соціальній дистанції. Навіть не входячи у тісний контакт з ворогом.

Обладунки римлян важили 20 кілограмів / Графіка 24 каналу

Римляни просто посипали бідолашних хмарами стріл та списів. Якщо ж опонент виявлявся аж надто впертим, легіонери мали чим його здивувати і у ближніх боях. Це і дротики (зменшена версія списа), і короткий, зручний меч гладіус.

Ця холодна зброя дозволяла легіонерам знищувати ворогів, одночасно прикриваючись величезними щитами. Голову захищав міцний шолом, були спеціальні щитки на ноги і доволі впізнаваний панцир lorica squamata (Лорика сквамата).

Читайте також Таємничий орден асасинів: уся правда та вигадки про перших кілерів в історії

Ці лускаті обладунки римляни підгледіли під час підкорення Азії. На тканинну або ж шкіряну основу нашивали металеві чи бронзові пластини, їх перев'язували – та й усе. Просто і дієво. Особливо добре така броня захищала від стріл і порізів меча. Щоправда, потужні списи такий захист пробивали.

Римляни дивували тактичною вишколеністю легіонерів

Втім найбільша сила імператорського війська все ж була не в руках воїнів, а в їхніх головах. Тактична вишколеність легіонерів і справді захоплює. Солдати вивчали складну систему команд, що подавали горнами і знаменами, аби на них можна було відреагувати на будь-якій ділянці бою.

Першим у бій вступали лучники / Графіка 24 каналу

Команда "Testudinem formate!" була сигналом до вибудови легендарної черепахи. Це спеціальний бойовий стрій, який став свого роду візитівкою римлян. Солдати збивалися у щільний прямокутник і закривалися щитами. Майже без шпарин. Так захищалися від метання списів чи ворожих стріл.

Римська Імперія воювала багато. І на різних континентах. Під кожного конкретного ворога тактика варіювалася, але побудова армії залишалася схожою. На відміну від древніших часів, військо стояло разом, без значних розривів, а не у шаховому порядку, як раніше.

Зверніть увагу "Ненависть ніколи не закінчується": у Польщі продають скандальну книжку про Волинську трагедію

Армія імператора зазвичай віддавала перевагу сутичкам на сухих рівних поверхнях, де можна було використати перевагу в потужності. Особливу увагу приділяли обороні флангів – це традиційно слабке місце кожного війська. Тому римські полководці любили "притулятися" до ріки чи гори, аби ворог не міг зайти збоку.

Як римляни вели бій

Першим у бій вступали лучники, метальники списів і катапультисти. Такий обстріл з відстані звісно не міг завдати ворогу аж надто великої шкоди. Зате запросто порушував щільність його оборонних лав. Редути легіонерів залишалися монотонними: легіони ділилися на кілька бойових ліній:

• у центрі важка піхота – елітна, добре озброєна частина війська у найміцнішій броні, чим далі від передової, тим легша амуніція;
• по боках за цим всім стежить нечисельна кавалерія.

Основна мета такої побудови: гнучкість та маневровість. Навіть якщо ворог десь проривався, цю створену "дірку" негайно заповнювали резервні сили з другого ешелону. Ще ця формація дозволяла організувати відступ втомленим воякам.

Військо імператора завжди прагнуло розбити ворога в одній великій битві. Якщо ворог відступав, римляни, замість того аби кидатися навздогін, відправляли частину своїх легіонів на розграбування місцевої території, чим суттєво ускладнювали опонентам підготовку до майбутньої сутички.

Римляни самі обирали момент початку бою / Графіка 24 каналу

Інша важлива перевага, яку постійно мали легіонери, це те, що вони самі обирали момент початку бою. Нерідко бувало, що ворог вже вийшов на поле битви, а римляни замкнулися у таборі і не виходять. Опоненти могли чекати цілу добу. Втомлювалися, нервувалися. І римляни брали їх ледь не голіруч.

Штурмувати ж табір імператорського війська вороги здебільшого не наважувалися, бо він був надто добре захищеним. До того ж римляни не любили йти на розмін ударами. Вони уникали ризикованих сутичок. У період свого розквіту, на початку нашої ери, легіони практично завжди вступали у бої з позиції сили.

Імператор цінував солдатів

Імператори пишалися могутністю своєї армії, цінували солдатів. Цілком обґрунтовано вважали їх справжніми богами війни. Хоча легіонери мали насичені робочі будні, все ж воювали вони не завжди.

У мирні часи солдати теж не розслаблялися. Вони працювали поліцейськими, охоронцями і навіть збирали податки. Коли не було війни, до купи легіонери збиралися раз на рік. Святкували і влаштовували показові виступи. Народ тішився і вшановував героїв, які зробили Рим столицею світу – головною державою початку нашої ери.

Рекомендуємо Лише молотком і зубилом: як німецькі селяни у ХІХ столітті вирізали житло у печерах

Легіонери – фундамент однієї з найуспішніших імперій в історії. Хліб професійного військового завжди був і залишається не простим, проте римські солдати принаймні були певними, що про них дбають у процесі служби і не забудуть після її завершення.