А ще подібне обіцяю щорічно 19 вересня, на свій день народження. Звісно, усі ці обіцянки я ніколи не виконую – лише мої проблеми й невиконання моїх обіцянок нікого окрім мене не зачіпає. Ситуація напружується лише тоді, коли я обіцяю дружині посуд за собою мити й шкарпетки не розкидувати, але і ці мої обіцянки – проблеми лише моєї сім'ї.
Думаю, що за кількість порушених мною обіцянок я цілком гідний того, щоби піти в українську політику. Адже більшість наших чинних політиків також свої обіцянки регулярно порушують. І я б пробачив їм, якби вони урочисто обіцяли нам не їсти в ліжку перед телевізором і порушували б своє слово. Грець із ними із тими крихтами від їжі у депутатських ліжках. Але ж такого вони нам не обіцяють, натомість, усі як один, до прикладу, обіцяють позбавити себе депутатської недоторканності. Ця обіцянка стара як світ, адже про позбавлення недоторканості говорить кожен, хто йде у владу – і ніхто потому її не виконує!
Читайте також: Жити в борг було легко, або Не заздрю наступному Президенту України
Регулярно обіцяли нам побороти в Раді кнопкодавство, кожен зі спікерів таке обіцяв Яценюк, Гройсман, Парубій! Виконати таку обіцянку нескладно, достатньо дозволити технікам переобладнати систему для голосування – там на тиждень роботи, а багаторічну обіцянку було б виконано. Але ні! Як то кажуть – обіцяти не означає одружитися.
Обіцяли нам можновладці лад на дорогах навести, це я зараз про те, що мені особисто болить. Адже в нас за 2018 рік три з половиною тисячі українців загинули в ДТП, сьогодні копи навели свіжу статистику – десятеро українців на день помирали в аваріях й більшість ДТП були саме через перевищення швидкості. Привчити ж українців їздити повільно було б нескладно, для цього достатньо по стовпах розвісити камери автоматичного контролю, які б виписували штрафи. І облаштувати так дороги нам обіцяють регулярно, років 20, напевно.
Чому не вішали ці камери раніше – цілком зрозуміло, бо це завадило б ДАЇшникам колядувати по кущах із радарами. Але 5 рік, як немає тих "колядників", маємо відтоді нову владу, якій карти в руки: ухвалюйте необхідні закони, вішайте камери, прибирайте хаос із доріг – але ні, куди там, 5 рік в Україні по кілька тисяч людей на рік гине, а міністр внутрішніх справ далі розказує нам про підготовку до запровадження автоматичної відеофіксації й обіцяє нам її "ось-ось, вже незабаром".
Гаразд, візьмемо дрібнішого чиновника – мера Києва. Обіцяв лад навести з паркуванням в середмісті, почати будувати метро на Виноградар, аварійний шулявський міст поремонтувати. І що з того зроблено, де ті обіцяні паркувальні інспектори? Чому гроші на метро були виділені з держбюджету, але так нічого і не розпочали робити? З мостом так само, мали в травні почати, але все на що спромоглися – це два з'їзди перекопати, ускладнивши рух в районі, а сам аварійний міст так і не чіпають?
Таких пунктів невиконаних обіцянок, оголошених нашими можновладцями, – мільйон, а перед виборами їх буде ще більше. Біда в тому, що політики не несуть за них жодної відповідальності – вони можуть обіцяти усе що завгодно, але вони не зобов'язані те все обіцяне виконувати, немає для них жодного механізму примусу та покарання. Адже це я, якщо вчора пообіцяв дружині посуд вимити за собою, але слова не дотримав, то вже сьогодні ризикую лягти спати голодним, а політики можуть дозволити собі безкарно брехати своїм виборцям.
Хоча ні, є єдиний спосіб, як відучити політиків давати нам порожні обіцянки – ловити їх на тій брехні і ніколи більше за таких "обіцяльників" не голосувати.
Читайте також: Державна фіскальна служба: чому міняються керівники і "правила гри"