Одна дивовижна річ проявилася під час останнього обміну полоненими
- Оксана Забужко пише про важливість матерів у формуванні характеру своїх синів, що допомагає їм витримати важкі випробування.
- Забужко наголошує, що успіхи на війні залежать не лише від вчителів і священників, а й від жінок, які підтримують своїх синів.
- Вона висловлює вдячність матерям українських воїнів за їхню роль у стійкості та мужності синів.
Не про Берґольйо і не про Венса. Кілька днів не йдуть мені з голови сценки з передсвяткового визволення полонених, де несподівано проявилась одна дивовижна річ.
Жінки, які лишаються за кадром
Либонь, тому, що хлопці цим разом підібрались переважно молоді, а в полон утрапили й зовсім, уважати, дітваками. Про це заявила Оксана Забужко, інформує 24 Канал.
Читайте також Про Великдень, приналежність і невидиму силу, яка з'єднує покоління
У тому віці, коли головний дорослий у житті чоловіка той, перед ким подумки звітуєш і від кого прагнеш заслужити похвалу, – це ще мама. На цій стихійній "вибірці" кілька разів повторилось у телефони випалене крізь сльози, з дитячою щирістю:
– Мам, я витримав! Я все витримав!
– Мам, я видєржал! Я продєржался!
Це звіт своєму головному дорослому одразу, з першої хвилини – про найголовніше. А найголовніше, виявляється, – не "поїв і в шапці", а – те, що вистояв: витримав, не зламавсь, не сплямив чести прапора. "Мам, ти можеш мною пишатись!" – ось що вони насправді кричать у телефони, тільки-но ступивши по трьох роках на рідну землю.
І, далебі, про мамів, яким сини в такій ситуації таке кричать, це говорить не менше, ніж про самих синів.
Ми звикли повторювати, з 19 століття, що війни виграють учителі і священник. І це правда, але не вся. Їх виграють – може, навіть насамперед – ще й жінки, які лишаються за кадром: в чиїй владі зробити з хлопчика як воїна, так і ухилянта.
Колись я мала на цю тему дуже цікаву розмову з НАТОвським генералом, який у 1990-ті служив на Балканах. Звідтоді вкрай критично ставлюсь до популярного в західних феміністок постулату, сформульованого Світланою Алексієвич, буцім "у війни не жіноче обличчя". Є й жіноче, як в усіх видах людської діяльности, тільки от розгледіти його непросто.
І тих мам, яким хлопці чесно відзвітували про свій подвиг, нація теж навіч не бачила. А це ж завдяки їм – з думкою про них – їхні діти витримали: щоб колись, ось так, похвалитися мамі, щоб не сором перед мамою було...
Уклін їм доземний, цим мамам. Усім мамам наших воїнів – доземний уклін, хвала і слава.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.