Журналісти 24 каналу поспілкувалися з тими небагатьма, яким вдалося вижити під час моторошного обстрілу. Усі вони втратили члена родини через російських загарбників.
До теми Цинічний обстріл колони в Запоріжжі: усе, що відомо про ракетний удар
У тій колоні, яку безжально розстріляли росіяни, була сім'я Людмили Потапової. Вона намагалася виїхати через Росію на територію України. У машині крім неї були її батьки Тамара і Борис Галішнікови, а також водій.
Як почався обстріл? Що ви пам'ятаєте?
Коли ми виїхали за Курилівку, нашу колону розстріляли. Все сталося несподівано. Я одразу й не зрозуміла, що сталося. Почула вибух, обстріл та автоматні черги. Люди почали кричати, а вони (росіяни – 24 канал) просто обстрілювали на знищення.
Загалом було 5 легкових машин та одна "Газель". Середи тих, хто намагався виїхати була вагітна жінка, діти та старі люди. Словом, мирні жителі, які просто хотіли залишити Куп'янськ, щоб вижити.
Ворожий обстріл розпочався раптово. Машина, яка їхала першою у колоні, вибухнула.
Різко ми почули свист куль. Я, якщо чесно, спочатку подумала, що це щебінь стукає. Потім уже зрозуміла, що вибухи. Люди ззаду кричали та вискакували з машин.
Варте вашої уваги – Щемлива розповідь очевидців про обстріл автоколони біля Куп'янська: дивіться відео
Окупанти бачили, що їхала колона мирних людей
На "Газелі" були ганчірки на дзеркалах і надписи "Діти". Ті, хто стріляв, мені здається, вони бачили, що їхала колона мирних людей. Бо через скло видно, що сидять діти та старі.
Водій кричав: вискакуйте. Я сиділа на задньому сидінні за водієм. І вискакувала, просто падала на землю і прикривала собаку. Він теж був постраждалим.
Людмила Потапова з мамою Тамарою та собачкою / Фото 24 каналу
Ми лежали, водій говорив не підіймай голову, бо кулі свистіли над головою. Я зачинила бічні двері, щоб не стріляли й мати могла вилізти з іншого боку. Тато був на передньому сидінні, я намагалася йому подати руку, щоб його витягти, але не встигла. Коли тягла руку, автоматна черга пройшла машиною і тата поранили в голову. І все. Спочатку він був поранений у ногу. Намагався вилізти з боку водія, але йому не вдалося.
У "Газелі" плакало залишене немовля
Людмила з мамою та ще декількома вцілілими змогли доповзти до посадки. Позаду залишилося чимало людей, яким ще, можливо, можна було допомогти. Але окупанти не припиняли обстріли, тож люди так і не дочекавшись допомоги, просто загинули у своїх автівках.
Коли ми вже перелізли через дорогу й у кюветі лізли рачки до посадки, я чула, як у "Газелі" плакала дитина, немовля.
Жахливі наслідки розстрілу автоколони / Фото 24 каналу
Тамара Галішнікова – дружина розстріляного в автоколоні та мати Людмили Потапової – ледь стримує сльози, згадуючи жахливі події того дня. Вона до останнього намагалася допомогти чоловіку і була готова витягувати його на собі. Але друге поранення, яке отримав 69-річний чоловік, виявилося смертельним.
Він мені всю дорогу кричав: вилазь з машини, а то зараз зірвемося. Я говорю: "Я без тебе не піду". А він сказав, що поранений у ногу. Я намагалася його витягти, але двері заклинило. А потім донька сказала, що його ще в голову поранили й він ліг на сидіння.
До лікарні дійшли не всі
Я навіть не знаю, як я встала. Прибігла до доньки, а вона каже: "Мамо, присядь". Я стою, а кулі летять. Не знаю, як я залишилася живою. Я вискочила на другий бік і разом ми поповзли до посадки. Усі, хто вцілів, пішли до лікарні. Нас було восьмеро, але ми одного не довели. Чоловік стік кров'ю. У нього була перебита рука, багато крові. Він засинав. Ми перев'язували рану, стискали, щоб кров'ю не стік, але… Вибачте.
Тамара Галішнікова згадує, як потрапила під обстріл / Фото 24 каналу
Водій Микола Бондаренко, який віз Тамару та її родину, втратив під час обстрілу сина. Він теж був водієм, який вивозив людей: дитину з батьком та бабусю. Усі вони загинули, коли окупанти вдарили по автомобілю з міномета. Сам Микола дивом вцілів. Він і виводив усіх постраждалих з-під обстрілів, хоча йому окупанти прострелили ногу.
Коли вся колона вийшла на насип, почався шквальний обстріл. Стріляли через машини з гранатометів, щоб люди у посадку не бігли. А з іншого боку добивали з автоматів. Попереду машина сина згоріла на моїх очах із дитиною 6-річною, бабусею та татом цієї дитини. Моя машина не спалахнула.
Я виповз із машини, лежав у щебені. Коліна прострелило мені. Лежав хвилин 10, поки не закінчилися крики, потім за машиною через шлях перевалилися, скооперувались ті, хто вижив і якнайшвидше почали йти у бік Ковшарівки. Один хлопчик по дорозі кров'ю стік, він почав спати. Їх двоє було: одного залишили, іншого – дотягли до лікарні. Але там нічого не було. Перекисом промили й забинтували, як могли.
Микола Бондаренко втратив сина під час обстрілу / Фото 24 каналу
Я знаю, що він не вперше організовував такі поїздки. Остання закінчилася трагедією. Наступного дня мені сказали, що його знайшли мертвим у центрі селища із простріленою головою. Хто його міг убити? Я думаю, що родичі тих людей, кого він відправив на смерть.
Я не уявляю, кому колона могла становити загрозу, якщо там були люди похилого віку, діти, вагітна. Нас просто розстріляли та й усе.
Що відомо про обстріл колони
Трагедія сталася 25 вересня близько 9 години ранку, вивіз організовував місцевий перевізник за шалені кошти. За словами очільника Харківської ОДА Синєгубова, одне місце в колоні вартувало близько 6 тисяч гривень. За офіційними даними, загинули 24 людини, з них – 13 дітей та вагітна жінка.