У 1954 році на конференції у Женеві Франція, яка до цього часу володіла В’єтнамом, як колонією, погодилася на його розділення.
Читайте також: Одна історія. Чому Холодна війна спричинила глибокі структурні проблеми в радянській системі
Північним В’єтнамом, який було проголошено Демократичною Республікою В’єтнаму, керувала комуністична військово-політична організація "В’єтмінь" на чолі з Хо Ши Міном, а Південним В’єтнамом – імператор Бао Дай.
Однак, вже наступного року Південний В’єтнам під впливом США, відмовився виконувати Женевські угоди і проголосив створення Республіки В’єтнам. США організували підтримку уряду нового президента, і з 1961 року почали розміщення своїх військ на території Південного В’єтнаму.
До 1964 року військове протистояння загострилося ще більше
Сполучені Штати направили в зону бойових дій більше 23 тисяч військовослужбовців. Перший бій між військовими Північного В’єтнаму та підрозділами США відбувся 2 серпня 1964 року в Тонкінській затоці, після чого напади на війська США стали регулярними. Через цю подію американський Конгрес вже 7 серпня ухвалив Тонкінську резолюцію, яка фактично означала оголошення війни Північному В’єтнаму.
Читайте також: Одна історія. Коли утворився Берлінський мур, чого вартував і чому був зруйнований
Так, США стали учасниками громадянської війни у В’єтнамі і з 1965 по 1969 роки проводили великомасштабні військові операції, спрямовані на виявлення і знищення великих підрозділів і частин "В’єтконгу", який своєю чергою підтримували СРСР та КНР.
Радянський Союз активно постачав зброю та військову техніку. В першу чергу – літаки винищувальної авіації та зенітно-ракетні комплекси ППО. Для навчання оволодіння технікою до Північного Вєтнаму приїжджали радянські "радники" та інструктори. Участь радянських військових у цій війні була в СРСР державною таємницею і досі залишається у Росії засекреченою.
У 1969 році почалася політика "в’єтнамізації", організована адміністрацією новообраного президента США Ніксона, яка була спрямована на передачу підконтрольних територій військам Південного В’єтнаму. Через чотири роки, за результатами підписаної Паризької мирної угоди, американські війська залишили територію Південного В’єтнаму.
Протистояння Північного і Південного В’єтнаму тривало до 1975 року, допоки 30 квітня північнов’єтнамські війська не захопили столицю Південного В’єтнаму Сайгон.
Для США ця війна залишилася найдовшою в історії. У ній загинуло 58 000 американців, 153 000 – було поранено, а близько 20 тисяч ветеранів В’єтнамської війни покінчили життя самогубством. Втрати збройних сил Південного В’єтнаму сягають 250 тисяч убитих та близько мільйона поранених. Серед мирних жителів загинуло 50 000 людей.
Впродовж 20 років після закінчення війни в’єтнамська влада не публікувала ніяких офіційних даних щодо втрат.
Скільки мирного населення загинуло зі сторони Північного В’єтнаму внаслідок війни – дивіться у програмі.