Таку ситуацію розповів боєць 2 штурмового батальйону 3 ОШБр "Тунець" в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу. Також він говорив про 5 поранень, бої в Авдіївці та назвав найбільше горе для нього – усе це читайте далі у матеріалі.

Дивіться також Несуть смерть для цивільних: чим небезпечні нові російські дрони "Молнія" і як їм протидіяти

Марк, привіт. Скажи одразу, чому "Тунець"?

Тому що я раніше працював кухарем – азійська кухня. Завжди любив розбирати рибу. І я не маленька людина, одразу видно. Тому ще з 2020 року отримав позивний "Тунець".

Ти з Луганщини. Зараз твій населений пункт, в якому ти народився, в окупації чи ні?

Так, з 2014 року в окупації.

Чи хотів би ти туди повернутися?

Звичайно, хто б не хотів.

Ти там народився, виріс, якийсь період свого життя прожив там. В тебе там залишились бабусі, дідусі?

Народився у 2000 році, у 2005 році переїхав до міста Київ з батьками. Приїжджав туди лише на літо до бабусі. Останній раз був там у 2012 році. Та і все. Там проходило все моє літо.

Як опинився в армії? Чи ти пішов як доброволець? Яка твоя історія?

Це була строкова служба. У 2020 році мене призвали. Це було майже добровільно. Мені здається, у той час майже не хотів проходити строкову службу, але все-таки прийшлось піти. Покинув своє навчання у вищому комерційному училищі.

А на кого навчався?

На кухаря, але це перше. Потім пішов до КНТУ. Покинув саме КНТУ та пішов служити на строкову службу.

Там відбув свої півтора року. Але не встиг. Почалася повномасштабна війна. Потім вирішив через пів року підписати контракт. На контракті пробув у своїй частині десь 4 – 5 місяців, а потім вирішив піти до Третьої штурмової бригади.

боєць Тунець
Боєць розповів про свій шлях / Фото 24 Каналу

Як далі там складався твій шлях? Знаю, що ти зі стрільця став командиром відділення.

Так. Я зараз ще повернусь трішки назад. Тобто це рішення було навіть не одне. Це була група людей. Це був мій друг Чечен, Карп, Гера і я. Ми всі перейшли до Третьої штурмової бригади. Ще один мій знайомий, – бо нас було п'ятеро, – вирішив перейти до Азову.

Як все-таки пройшов мій шлях? Бахмутська компанія, не сам Бахмут, а околиця Бахмута біля населеного пункту Андріївка. Там був перший вихід.

Було отримано поранення в ліву ногу. Потім пішов на реабілітацію. Після реабілітації повернувся.

Ми вийшли на відновлення. Під час відновлення отримав посаду командира відділення.

Як отримав свої 5 поранень?

Просто отримав свої 5 поранень на війні.

Це осколкові поранення?

Осколкові поранення, так. Це не кульові.

Це ті поранення, які не загрожують твоєму життю? І ти знову повертався до служби?

Так. І зараз я проходжу ВЛК та планую далі повертатися до свого підрозділу. Перше поранення – це в ліву ногу. Потім Авдіївка, мені трішечки побило ліву кінцівку – ліву долоню. Інші два – це маленькі осколкові поранення. Буквально через два тижні я повертався у стрій.

Зараз п'яте – можна сказати, що воно найскладніше, треба з ним попрацювати, бо у майбутньому це буде операція. Але буде відновлення та повертатимусь у стрій.

А куди це поранення?

Праве плече під лопаткою.

Ти кажеш, що був і під Бахмутом, і в Авдіївці, і зараз ви на Харківщині. Де найскладніше було виконувати бойові задачі, і де тобі було найстрашніше?

Я не можу сказати, що десь було важко. Важко усюди. Але я можу сказати навпаки – мені найбільше сподобалася Авдіївка. Це був перший досвід саме в міських боях. Куди б все-таки ще хотілося повернутися, то це в Авдіївку.

А чому ти так кажеш?

Тому що, по-перше, там завжди було де сховатися. Посадка це зовсім інше. Місто це можливість проявити всі свої знання, всі свої вміння. Тобто, як нас тренувала бригада, і працювати там.

Мені здається, що в місті трішечки легше, але це моє. Моя суб'єктивна думка.

Наскільки я пам'ятаю, то в Авдіївці росіяни застосовували багато забороненої зброї, зокрема хімічну зброю, фосфорні бомби, здається. Вони відправляли у штурми пачками людей. І ти кажеш, що все одно хотілося б повернутися. Ти можеш згадати от той час і згадати, як це було? Тому що, наскільки я розумію, протягом декількох днів ви тримали штурми росіян.

Так. У нас було своє завдання, яке ми намагалися виконати. Ще були додаткові завдання, які ми виконували. Плюс ми там воювали з "Отважные", вони себе так називають. Це центральне угруповання "Отважные". То ми з ними трішечки також пободалися.

Тунець
"Тунець" про бої в Авдіївці / Фото 24 Каналу

Що відчуваєте і, безпосередньо, ти відчував, коли росіяни йшли на штурм? От що в цей момент відбувається всередині? Стрес, страх, бий або біжи? От щоб люди могли зрозуміти, бо в цивільному житті ти ніколи такого не можеш відчути.

В цивільному житті ні, такого немає. Але там нічого – ворог іде, треба його відбивати, все. Нічого такого. Тобто якогось там страху. Умовно кажучи, що нас вб'ють – ні, такого не було.

У нас там (в Авдіївці – 24 Канал) була доволі гарна команда. Всі фахівці, всі знали, що їм робити у тих чи інших ситуаціях. У правильний момент.

Зверніть увагу На тлі швидкого наступу Росії Україна хоче мобілізувати до лютого ще 160 тисяч солдатів, – FT

Чи тобі доводилось брати окупантів в полон?

Одного разу доводилося. Взяли ми його на вогневій позиції. Це було вже на Харківщині. У нас була вогнева позиція і до нас "завітав" ворог. Ми шукали ворогів, але все-таки повернулися.

Ми сиділи, чекали. Вже пройшло доволі багато часу. Ми виконуємо бойове завдання, хтось розмовляв українською, хтось російською.

Виник момент, коли розмова тривала російською. Просто нам так комфортніше. Я тримав тил своєму побратиму, а він тримав фронт.

Тиша. Минає декілька хвилин і ми чуємо зі входу (я його не побачив) слова: "парні-парні, сваї-сваї".

Я відвернувся до побратима, тоді повертаю голову, мій побратим також повертається і говорить: "Які сваї?". Ну, він сказав трішечки не так – з матом.

І я так дивлюся, а з куточка дивиться "гарне" лице, трішечки посічене. Ми на ньому одразу націлилися зброєю. Я йому сказав: "Ні, друже, не туди попав, не туди".

Я працюю саме зі зброєю АК-12. Він, напевно, подумав, що це прям "свої-свої". До цього ще хлопці його зустріли вогневим контактом. Він до нас прийшов вже поранений. Ми його взяли в полон, дізналися інформацію, яка нам була потрібна, надали йому медичну допомогу та відправили на іншу позицію, тому що не могли тримати в себе полоненого.

Як твої близькі ставляться до твоєї служби? Чи намагалися після поранення вмовити, щоб ти залишився в цивільному житті?

До того як я підписав контракт, було багато слів, що воно тобі не потрібно. Як це так, ти підеш, а хтось не піде. Наприклад, як батьки кажуть, чому саме мій син.

Я кажу, ну а хто, якщо не я? Чому хтось, наприклад, має йти, а я буду там сидіти десь в тилу та щось охороняти. Я також хочу зробити свій внесок та захищати свою країну.

Плюс моє місто окуповане, чому я маю сидіти в тилу?

Важливо Від повістки – до "полігону": як відбувається процес мобілізації в Україні покроково

Простіше перебувати в цивільному житті чи якраз-таки в бойових умовах?

В бойових умовах. Тоді ти розумієш "хто є хто".

А як це зрозуміти?

Люди перевіряються часом та їхнім бажанням. Також відвагою та ще багато іншим.

Тобто вони проявляють всі свої і слабкі, і сильні сторони?

На війні швидше можна зрозуміти "хто є хто". Якщо, наприклад, в цивільному житті тобі посміхаються, кажуть "Добрий день", так? А на війні, якщо тобі посміхаються і кажуть "Добрий день", то це дійсно щиро.

Тому що ти, наприклад, знаєш якогось чоловіка, ти з ним пройшов багато всього, ви сиділи на позиціях і виходили з позицій, робили якусь маленьку справу. І потім вже з'являється довіра до цієї людини, і вона просто сталева, її нічим не зламати.

Як ти думаєш, яка і чи є взагалі головна помилка, яку роблять новачки і не тільки під час бойових дій?

Не слухати командира відділення, не слухати, що тобі кажуть. Я не кажу, що це проблема, у нас такої проблеми немає. Однак якщо ти слухаєш свого командира та тих людей, які вже, можна сказати, запеклі в боях, то все буде добре.

Головне слухати, що тобі кажуть і що тобі треба робити.

Варто прочитати Тривають масштабні міські бої, – у ЗСУ розказали про битву за Торецьк

Чи можеш згадати момент, випадок, який тебе розчулив до сліз під час війни? Чи це було відео, чи це хтось до тебе підійшов, обійняв, чи хтось подякував?

Ну розчулитися тільки через втрату побратимів. Це найбільше горе з усіх, які є.

Скільки ти втратив побратимів?

Багато. Є люди, які отримали, наприклад, поранення, та вони намагаються повернутися до підрозділу.

Доволі солідна кількість, але це не тільки, наприклад, Третя (3 ОШБр – 24 Канал), це у мене багато також є друзів, з якими я більше не можу контактувати.