Пам'ятаю, як вночі приїхав зі сім'єю захищати Майдан, – Вакарчук про Революцію Гідності

Майдан поділив шлях українського шоубізу на до й після. Багато артистів після нього поїхали до країни-агресора, хтось залишився тут і продовжив виступати, ніколи не давав концертів у Росії. Однак зараз ці артисти починають повертатися. Чому так відбувається? Чому глядач це сприймає?

Ви знаєте, це невдячна справа – оцінювати. У Біблії написано "не суди й несудимий будеш". Я стараюся не оцінювати вчинки колег чи інших людей. Я намагаюся вчиняти так, як каже мені моя совість.

Наша команда не мала жодних сумнівів щодо того, як маємо вчинити ми. Ви добре знаєте, що ми були, мабуть, найбільш гастролюючим артистом у Росії. З 2014 року ми там не виступаємо зі зрозумілих причин. А хто робить інші вибори – нехай це залишиться їхнім вибором.

До слова Скрипаль-віртуоз Божик порекомендував, як боротись з російськими гастролерами в Україні

Це мають оцінювати власне глядачі й слухачі. За винятком тих випадків, коли та чи інша особа порушує закони України, тоді це мають оцінювати правоохоронні органи.

Про свободу й гідність у творчості

Багато ваших старих пісень тоді набули нових сенсів. Як взагалі такі події в країні впливають на творчість? Чи проявляються якось свобода та гідність у музиці?

Це занадто пафосно оцінювати з погляду лозунгів, навіть такого важливого, як творчість. Творчість не зводиться до того, щоби написати пісню про свободу чи про гідність. Творчість – це сама по собі свобода й гідність. Сама по собі творча людина не може жити в клітці насамперед у духовній, у тій, в якій її особистість перестає бути особистістю.

Тому ти пишеш про те, про що не можеш не писати. Зрештою, у мене так завжди й відбувалося. Бувають періоди, коли ти пишеш речі суголосні з тим, про що думає все суспільство. Бувають і такі, коли пишеш про щось дуже індивідуальне.

Жодна людина не може бути перманентним революціонером, і жодна людина не може бути перманентним декадентом, мені здається.

Тому що в кожного з нас бувають різні періоди. Є ті, коли ти не можеш не вийти на Майдан, а є ті – коли ти хочеш залишитися наодинці зі своїми думками. Є періоди, коли хочеш побути з коханою людиною і втекти від усього світу. Є періоди, коли хочеш поділитися своїм щастям зі всім світом. Є періоди, коли ти можеш показати свою силу і свою командність. Це мозаїка, це життя. Воно по-різному складається.

Святослав Вакарчук / Фото 24 каналу, Валентина Поліщук

А що взагалі означає свобода та гідність, якщо не у творчості, то в українському розумінні, чому нам треба за це боротися?

Мені здається, що слова, які мають таке філософське значення, їх дуже складно означувати. Ми можемо з вами сперечатися 2 години про те, що це таке й ніколи не домовитись.

Я скажу, що це для мене.

Для мене гідність формулюється дуже просто. Це коли ти не кращий за інших, і коли ти не гірший за інших. І все. При чому це має проявлятися не в якихось матеріальних чи життєвих питаннях, а насамперед щодо відношення до людини.

На своїх зустрічах зі студентами часто вони мене про це питали. Я казав: уявіть собі, що сидить на вулиці жебрак, якого життя поставило в таку ситуацію. Ви зустрічаєте спершу його, а через годину ви зустрічаєте, не знаю, президента своєї країни. Ви маєте й до одного, й до іншого відноситися абсолютно однаково – як до людини.

А чи проявляється гідність у хороших зарплатах, умовах життя?

Безумовно. Гідність це коли ти ставишся до інших людей, як хотів би, щоби вони ставились до тебе. І безумовно влада, уряд, усі, від кого так чи інакше залежить покращення добробуту людей – мають ставитися до тих людей так само.

Але це слова, а на практиці все відбувається набагато складніше. Тому що уряд – це всього-на-всього найняті нами менеджери, а ми є такі, які ми є. Тому що не все деколи залежить від конкретних людей, є кон'юнктура, яка складається. Є речі, які не підвладні нікому.

Вакарчук розповів, у чому для нього проявляється гідність / Фото 24 каналу, Валентина Поліщук

Разом із тим, дуже часто ті, хто мали б опікуватися нашим добробутом – насамперед опікуються своїм. Це теж природа людини. А ми як свідомі громадяни маємо про це пам'ятати і їх hold accountable (притягати до відповідальності – 24 канал). Вони мають розуміти, що будуть відповідати перед нами, як перед людьми, які дали їм ці мандати. Це важливо. І це щоденна робота кожного з нас.

Демократія має плюси й має мінуси. Мінуси – над нею має працювати кожна людина.

А чи маємо зараз те, за що стояв Майдан і гинули герої Небесної сотні?

Я розумію це питання. Я думаю, що безумовно Україна змінилася. І змінилася на краще, тому що в страшному сні мені не може приснитися тепер, що хтось дозволить на Майдані бити студентів, або, не дай Бог, відкривати вогонь зі зброї по мирних протестувальниках.

Мені здається, і хочеться в це вірити, що поки історія показує, що цю "прививку" українське суспільство отримало. Відчуття того, що суспільство й народ як поняття є основоположним джерелом влади зрештою й в Україні з'явилося. І політики оглядаються на Майдан, пам'ятають про нього.

Зверніть увагу Рани були на обличчях, їх зашивали наживо: спогади випускників Богомольця про Революцію Гідності

Разом із тим, ми коли кажемо, що от, нічого не змінилось на краще в економічному плані. Та змінилося, з кожним днем щось змінюється. Просто, якщо порівняти те, що було в часи, коли ви народилися й те, що зараз – це абсолютно дві різні країни. І безумовно в більшості все змінилось на краще. Але є речі, які хочеться змінювати швидше, й мені теж би хотілося, щоби вони змінювалися швидше. На жаль, так не відбувається.

"Мільйон людей виходить на вулицю за покликом серця"

Ви були учасником обох Майданів. Якщо раптом щось у країні трапиться, чи готові українці до третього?

Я вважаю, що не треба навіювати майдани. Зараз не час говорити про майдани. Зараз час об'єднуватися всередині країни всім і не сперечатись тут. Але думаю, що справжня демократія – це коли суспільство завжди готове до майданів, якщо відчуває, що це той єдиний спосіб, з яким можна йти далі вперед.

Про що це було б?

Я думаю, що й перший, і другий Майдан – були насправді про свободу і про гідність. Вони не були про конкретні закони, чи про боротьбу політиків одних з іншими. Це були Майдани, коли серце змушувало людей виходити.

Я добре це пам'ятаю. Пригадую, що всі дуже боялися, щоби це не стало політизованим і сам Майдан ніколи не був політизованим. Так не працює. Мільйон людей не вийде на вулицю просто через якісь гасла. Мільйон людей виходить на вулицю за покликом серця. Це завжди так відбувається.

Що вам найбільше запам'яталося з тих подій?

З позитивного, це концерт, про який ми говорили. Це був дуже знаковий день.

А з негативного, безумовно, найбільше запам'яталися дні розстрілу, особливо 20-те число, коли я був так чи інакше присутній на цих подіях, не в буквальному сенсі тут, але я дуже багато переймався тим, щоби зупинився вогонь і ми робили всі ці спроби у Верховній Раді. Я добре це пам'ятаю як звичайний активіст. Для мене це такий день, коли все поділилось на "до" та "після".

І наступний день, коли тут під "Плине кача" несли труни з загиблими. Це просто неможливо було забути.

21 лютого 2014 року Майдан прощався із загиблими на Майдані​: дивіться відео

"Ключі від закінчення війни не в Україні"

Війна в Україні досі триває, що теоретично могло б її завершити?

Ключі від завершення війни перебувають не в Україні. Ми це прекрасно знаємо. Не фантазуймо на цю тему.

Вона може бути закінчена в один день, але якщо українці будуть сильними, якщо ми будемо показувати свою волю до перемоги й до того, щоби війна закінчувалась, так, як це потрібно для України, і ми будемо стояти твердо, то рано чи пізно вона закінчиться. Я в цьому впевнений.