Понтифік у лютневому інтерв'ю швейцарській пресі дав пораду українцям знайти у собі сили та мужність, щоб здатися на милість ворога та під білим прапором погодитись на мирні переговори (саме до цього, до речі, закликає вже кілька років Владімір Путін та його холуї, але, звісно, на умовах Росії).

Актуально Як Китай пов'язаний зі скандальною заявою Папи Римського

Слова Папи засудили представники світської та духовної влади не лише в Україні, але в Європі, навіть на рівні генсека НАТО та лідерів країн і міністрів. Згодом представники самого Святого престолу виголосили, що "сталася страшна помилка", слова понтифіка нібито вирвані з контексту. Мовляв, в усьому винні журналісти, які поставили Папі якесь не таке питання та "навіяли" панотцю тезу про "білий прапор".

Може, це й так, але Папа і раніше не обмежував себе у тому, щоб версти дурниці про війну в Україні, а його підлеглі зробили чимало для того, щоб зрівняти жертв війни та представників агресора.

Президент Володимир Зеленський відповів, що таке справжня Церква: "Коли російське зло 24 лютого розпочало цю війну, усі українці стали на захист. Християни, мусульмани, юдеї – всі. Я дякую кожному українському капелану, які – з армією, в Силах оборони. Там, на передовій. Захищають життя й людяність. Підтримують і молитвою, і розмовою, і справою. Ось що таке церква – з людьми. А не за дві з половиною тисячі кілометрів – десь там займатись віртуальним посередництвом між тим, хто хоче жити, і тим, хто хоче тебе знищити".

Чому раз у раз Папа Римський ставить простих людей у незручну позицію розтлумачувати йому ази про добро та зло – не зрозуміло. Та саме це нині доводиться робити та пояснювати немов малій дитині. Для цього найкраще підійдуть аналогії з історії.

Чи рятувала колись миролюбність

Варто визнати, що в історії християнства дійсно є приклади, коли миролюбність рятувала перед агресією. Це історія 5 століття, коли в 451 році єпископ міста Труа святий Лупус (в православній традиції – Луп, до речі, він однаково вшановується в обох гілках християнства) вийшов з "білим прапором" перед військом гунів на чолі з Аттілою та провів переговори, щоб варвари не руйнували місто.

В житії Лупуса говорилось, що місто не мало укріплень (археологія ж не погоджується та каже, що міцні стіни в Труа були ще за часів Риму). Так чи інакше, але Атілла погодився та не став палити та грабувати Труа. Легенда каже, що вищі сили засліпили гунів й у такий спосіб врятували місто. Історія ж натякає, що гунам було не до того, адже вони відступали після виснажливої битви на Каталаунських полях й просто не мали сил і часу на облогу (якій до того ж не було навчені). Отож встановити точно перебіг подій неможливо. Як і визначити, чи допоміг "білий прапор".

У пізніші часи представники римської церкви вже не були такі миролюбні й надавали перевагу не переговорам, а рішучим діям. У 9 столітті Європа пережила потужну навалу арабів. Якби їм з благословення Риму не дали бій, а погодились на "білий прапор", то нині, вірогідно, на собор Святого Петра чекала б доля собору Святої Софії у Константинополі (зараз це мечеть), коли він перетворився на Стамбул.

Сучасний Ватикан існує тому, що Папи не здалися

Не бажали Папи віддавати своє і вже у більш зрозумілі нам часи – коли король Віктор Емануїл II у 1870 році наказав анексувати Рим та Папську область (самостійна держава, в якій Папа Римський правив як світський монарх), понтифік Пій IX, якого зрадили власні прибічники та союзний гарнізон французького війська, і не подумав вести переговори з італійцями. Він прокляв їх та зачинився на Ватиканському пагорбі.

Папа Пій не витягнув білий прапор, а відмовився від хабаря в 3 мільйони лір і "гарантій безпеки", також закликав усіх католиків до бойкоту Італійського королівства. Так званий принцип Non Expedit (дослівно – "Це недоцільно") забороняв вірним католикам брати будь-яку участь у житті об'єднаної Італії й був доволі дієвим механізмом боротьби.

Важливо Окупанти обрали місто, яке намагатимуться захопити після виборів Путіна

Лише після Першої світової війни тактика Non Expedit була частково змінена – католики створили власну партію. Згодом італійські християнські демократи відіграли значну роль у тому, щоб фашисти на чолі з Муссоліні прийшли до влади та встановили за кілька років диктатуру. Ще за кілька років – були укладені Латеранські угоди, які офіційно визнавали суверенітет Ватикану на чолі з Папою Пієм XI.

Як бачимо, Папа продовжив боротьбу і відстояв своє, незважаючи ні на що, зокрема й на моральні аспекти.

Прем'єр-міністр Італії Беніто Муссоліні підписує Латеранські угоди. Рим, 11 лютого 1929 року

Але фактом є те, що саме нинішнє існування держави Ватикан – наслідок того, що Папи не капітулювали й продовжили боротьбу. Саме тому вони зберегли свій авторитет і не перетворилися на покірних сатрапів, якою нині є Московська патріархія. Саме тому нині до слів Святого престолу прислухається світ, саме тому людям доброї волі так боляче чути дурниці з вуст раба рабів божих.

До чого призводять переговори з Гітлером

Ще цікавіше було в Німеччині. Після Першої світової в цій країні "Партія Католицького Центру" мала великий вплив і була однією з засновниць республіки. Її представники були канцлерами у Веймарській республіці (зокрема, відомі з підручників історії попередники Гітлера – пани Генріх Брюнінг та Франц фон Папен).

До теми Достоєвський і "гуманізм": чому заяви Папи суперечать істині та обурюють українців

Під час встановлення диктатури нацистів у Німеччині на початку 1933 року у католицької партії була "золота акція" в Рейхстазі. Католики отримали на виборах 5 березня 1933 року 73 місця у парламенті й саме їхні голоси, а також голоси депутатів від дрібних локальних партій мали стати вирішальними при голосуванні за закон "про ліквідацію бідування народу та держави", який надавав Гітлеру диктаторські повноваження.

Лідер католиків – папський нунцій Людвиг Каас – вирішив провести переговори з Гітлером. Той наобіцяв панотцю всього та багато, але на словах (бо слова канцлера!). Гітлер пообіцяв не ліквідовувати державні інститути в Німеччині, зберегти свободу совісті та не влаштовувати репресій проти християн.

У підсумку Людвіг Каас погодився й переконав всіх 73 депутатів від "Партії Католицького Центру" проголосувати за акт нацистів, хоча ліве крило партії на чолі з Брюнінгом було проти.

Так, у будівлі королівської опери у Берліні (за 2 місяці до цього у Рейхстазі було влаштовано нацистами диверсію – підпал, й парламент тимчасово переїхав до Кролль-опери), були присутні штурмовики, які погрожували депутатам, але, наприклад, депутати від соціал-демократів білого прапора не викинули. На відміну від католиків.

Пізніше отець Каас виправдовував себе, що нацисти все одно б встановили диктатуру, навіть без їх голосів. Так це чи ні – ми вже ніколи не дізнаємось, але точно знаємо, що саме завдяки "мирним переговорам" Гітлер став диктатором на законних підставах. А ще ми знаємо, що папський нунцій лукавив, адже він мріяв про "тверду руку" для Німеччини та симпатизував Гітлеру, а представники католицької партії увійшли до його уряду (зокрема, фон Папен). Схоже, всі вони думали, що Гітлер буде дотримуватись правил гри, але "щось" знову пішло не так.

Також ми знаємо, що Гітлер своє слово, яке він дав папському нунцію, порушив – ніякої "автономії" католицька церква не отримала (а фон Папена, коли він виконав свою роль, лише дивом не вбили під час "Ночі довгих ножів". Його врятувало особисте втручання Герінга). Незабаром тисячі католиків та представників інших течій християнства опинилися в концтаборах та були вбиті. Згодом про ці події лютеранський пастор Мартін Німеллер скаже своє знамените "Коли вони прийшли…".

Що ж до отця Кааса, то йому не довелося дізнатися, що таке концтабір. У тому ж 1933 році він втік до Риму та отримав високий уряд у Ватикані. Вже у цій ролі він за кілька місяців знову вестиме переговори з Гітлером (про Рейхсконкордат). Згодом історики назвуть цей документ "угодою з дияволом". Але Гітлер порушить і її.

Людвіг Каас та фон Папен (перший і другий зліва) разом з кардиналом Еудженіо Пачеллі (майбутній Папа Пій XII) підписують Рейхсконкордат між Ватиканом і нацистами. Останніх представляє фон Папен

Папа нічого не вчиться

Папа Пій XI несміливо засудить нацистів у 1937 році, але його наступник – Пій XII – під час Другої світової оголосить про нейтралітет, не засудить Голокост і не буде підтримувати жодну зі сторін, що у такий спосіб в очах Церкви прирівняє їх. Нині це називається "боссайдизм" й саме цим займається Папа Франциск, коли організовує спільні марші за участі росіян та українців.

"Найсильніший той, хто у битві добра зі злом стає на бік добра, а не намагається зрівняти їх, назвавши це "переговорами". Що стосується білого прапора, то з історії першої половини XX століття нам відома ця стратегія Ватикану. Закликаю не повторювати історичних помилок і послідовно підтримувати Україну та її народ у справедливій боротьбі за власне життя", – міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба просить Святий престол прозріти.

Нині новий Папа закликає Україну довіритись новому диктатору з геноцидними ухилами і знову каже про "білий прапор". Схоже, це не лікується.