У 2013 році не треба забивати голову санкціями, Кримом, Донбасом і суперечками про "Північний потік-2". Також не потрібно витрачатися на армію та скидатися грошима на НАТО.

До теми Ультиматум Путіна до НАТО: козирів у Росії стає дедалі менше

На це сподіваються і в Україні. Ті, хто не хоче міняти бізнес-ланцюжки та хто їздить до Росії на гастролі. Вони виправдовують інтереси гаманця риторикою "боротьби за мир".

На це сподіваються всі, кому Росія платила офіційно або з-під поли. Ті, хто переконував себе, що цінності та цінники мусять збігатися. Вони мріяли про повернення в зону комфорту, яка безнадійно канула в небуття 2014 року.

Сама Росія не хоче миру з Україною

Тільки є одна проблема. Чому всі гадають, що миру хоче сама Росія? Кожен політик рано чи пізно стає заручником власних поглядів. Він рано чи пізно починає міряти реальність по собі.

Вибори – це спосіб ротації влади, унаслідок якої важелі отримують ті, хто відчуває "zeitgeist". Той таки "дух часу" та денний порядок поточної доби. Змінюваність влади гарантує притомність влади.

Варто прочитати Пропаганда активізувалась: Росія створює привід для наступу на Україну

Будь-яка країна, у якій відбувається ротація еліт, рокована на зміни. Через те, що змінюються настрої, надії та запити.

Українці наочно спостерігають це у країні, де для багатьох людей питання добробуту затуляє собою питання суверенітету.

У самій Росії нічого не змінилося. Ротації влади у країні немає і в осяжному майбутньому не буде.

Путін живе у своїй псевдореальності

Володимир Путін перебуває у Кремлі понад 20 років. Він звик, що навколо змінюються уряди, режими та архітектури, а він – залишається. Суспільні настрої не визначають його погляди.

Президент країни-агресорки живе у своїй власній реальності, яка може не мати нічого спільного з реальністю російського обивателя.

Свій перший термін Путін починав із розмов про єдину Європу – від Лісабона до Владивостока. У його анамнезі:

  • "Революція троянд" у Грузії;
  • придушення Болотної площі;
  • перший Майдан в Україні;
  • Мюнхенська промова.

Він – "заручник" своєї картини світу, у якій Захід послідовно воює проти Росії, забирає у неї "зони впливу" й відмовляється вбачати в Москві столицю імперії.

Путін
Путін сам зробив із себе "заручником" свого псевдосвіту / Фото Getty Images

У його свідомості саме Захід почав цю війну: розвалив СРСР, відібрав країни Балтії, відколов Грузію та Україну. Сам же очільник Кремля тільки "відновлює рівновагу", "завдає удару у відповідь" і "дає здачі".

Який сенс йому прагнути закінчення війни, якщо будь-який компроміс для нього – поразка? Який сенс повертатися в ситуацію миру, якщо в ній немає місця для його мрії?

При владі у Кремлі ті самі люди

Російська політика приречена на незмінність, доки лишається незмінним президент Росії. Для нього вся новітня історія – це одна тривала шахова партія. Він відновлює імперію, обороняється від Заходу й вписує себе в підручники історії.

Зверніть увагу Путін може піти з влади ще до 2024 року, – російський журналіст

У всіх інших країнах економіка може визначати політику, а настрої людей – політичну риторику. Проте ця формула не працює в Росії. Тут усе точнісінько навпаки. Та ж таки російська економіка – всього лише "скарбничка" для реалізації мрії однієї людини.

Українська політика може змінитися. Разом із новим президентом та парламентом. Може змінитися Європа, якщо її виборець вирішить, що загроза від Москви перебільшена. Проте ми не маємо жодних підстав вважати, що зміниться Росія.

При владі в Кремлі залишаться ті самі люди, які вірять у "план Даллеса" й цитують фальшивки та розводять розмови про ядерні удари й зрежисованість будь-якого протесту.

Вони звикли називати силу – слабкістю, чорне – білим, а неминуче – поправним. Навіщо їм жадати повернення у 2013 рік, якщо їхня родова травма – це 1991 рік?