Тому в день, коли Європарламент проголосував за безвіз, Порошенко назвав це "остаточним розлученням з Росією після 300-річного союзу". А минулого тижня, виступаючи на Європейській площі, процитував вірш російського поета Лермонтова “Прощай, немита Росія”.
Підміна понять полягає в тому, що сам по собі безвіз не є ознакою приналежності до Європи – такий режим поширюється на багато країн Латинської Америки. Він також не рятує від обіймів Москви. Це добре видно на прикладі безвізової Молдови, де після багаторічної стагнації в боротьбі з корупцією до влади прийшов проросійський президент Ігор Додон.
Читайте також: Омріяний безвіз – це добре. А реформи де?
Насправді безвіз – це спосіб змусити правлячу українську верхівку ухвалити необхідні закони. І через постійні намагання влади блокувати невигідні їм антикорупційні новації безвіз затримався для України на цілий рік.
Чого варта епопея з електронними деклараціями, коли чиновники намагалися то відкласти старт системи на рік, то прибрати кримінальну відповідальність за неправдиві дані. Робилося це руками депутатів з оточення Порошенка.
Я зі свого депутатського досвіду знаю, яких зусиль коштувало прийняття законів з безвізового пакету, бо був доповідачем одного з них – "Про запобігання політичній корупції". Під тиском Банкової цей закон намагалися зламати на догоду правлячим кланам, наприклад, відключивши від державного фінансування партії "Свобода" та "Громадянську позицію" Анатолія Гриценка.
Читайте також: Що швартують українські політики біля своїх пірсів
Тепер, коли безвіз прийнятий, проводити реформи в умовах опору влади стане складніше. А в майбутньому не видно нових реальних цілей, досягнення яких може штовхати країну вперед.
Всередині Євросоюзу та НАТО немає консенсусу, щоб надати Україні статус кандидата на членство. Американська адміністрація Дональда Трампа не сфокусована на Україні та на 60 відсотків скорочує надання фінансової допомоги через Агентство міжнародного розвитку США. А це значить, у Порошенка з'являється можливість закручувати гайки всередині країни, розхитувати НАБУ і нападати на антикорупційних активістів.
Читайте також: Як Порошенко використовує Генпрокуратуру для досягнення корупційних цілей
У цьому разі ситуація ускладнюється зростаючим впливом СБУ, яка застосовує свої репресивні повноваження для переділу бізнесу. З листопада минулого року на вимогу СБУ була заблокована діяльність півтора десятка незалежних трейдерів скрапленого газу. Чергова хвиля обшуків та блокування рахунків прокотилася у червні. Підсумком цієї зачистки ринку стало нарощення прибутку структурами, пов'язаними з Віктором Медведчуком.
Подібними привілеями при владі Порошенка може похвалитися ще один олігарх – Рінат Ахметов, який заробляє на тепловій енергетиці більше, ніж за часів Януковича. За рік тариф на теплову енергію виробництва ДТЕК виріс в два рази, а схема "Роттердам+" дозволяє отримувати надприбутки.
Читайте також: Що помирило Петра Порошенка з Рінатом Ахметовим
Ще один олігарх Дмитро Фірташ домігся блокування імпорту азотних добрив, щоб заробити надприбутки для свого спільного бізнесу з соратником Путіна Аркадієм Ротенбергом.
В Україні безпроблемно працюють енергокомпанії та готелі колишнього віце-спікера Державної думи Олександра Бабакова, який особисто голосував за анексію Криму. Але спецслужби цього не помічають – вони займаються тими, в кого немає політичної парасольки.
Наприклад, блокують діяльність українських ІТ-шників та програмістів, намагаючись штучно прив’язати їх до Росії. У своїй риториці СБУ прикривається термінами про "ворожу п’яту колону" та вже не приховує наміру обмежити свободу слова.
Читайте також: Черговий гучний провал СБУ: чим займаються спецслужби в час війни
"Полювання на відьом" буде тільки посилюватися, а шанси на ухвалення нових антикорупційних законів наближаються до нуля. І наша задача зводиться до того, щоб захистити нечисельні завоювання демократії та боротьби з корупцією перших років після Революції гідності.
Безвізовий режим в довгостроковій перспективі стане працювати на очищення української політики від паразитів. Чим більше українців побачать рівень життя в Німеччині, Нідерландах або Швеції, тим частіше вони шукатимуть відповіді на запитання: а що не так з нашими лідерами, якщо 25 років ми їздимо дорогами, лікуємося в лікарнях і отримуємо правосуддя, як в банановій республіці?
Можна говорити про те, що нація травмована "совком", прогнила система чинить опір змінам, але лідерство важливо в реформах будь-якої країни. А якщо президент присвячує себе тому, як розділити найприбутковіші потоки на двох з Ахметовим, то на реформи у нього не залишається ні сил, ні бажання. І в демократичній країні така влада приречена на безславний кінець.