Деталі 24 Каналу надав 7 корпус ДШВ.
Дивіться також "Знав, що йдуть убивати свої": полонений росіянин допоміг відбити штурм окупантів
Що розповів полонений окупант?
Росіянин з Республіки Адигея, Михайло Передерєєв, розповів українським десантникам, як потрапив у полон.
Михайло має двох синів, старшому 21 рік, молодшому 16. Зі старшим він "провів хорошу бесіду", щоб той не йшов на війну. Є і 20-річна донька. Контракт підписав потайки від них, бо діти відмовляли.
Вони дорослі вже, розуміють, що таке війна. Це їхній батько ідіот,
– сказав окупант.
Та головною його мотивацією стало бажання кинути пити. Мовляв, пив пів року та не міг зупинитися сам. Тож Михайло пішов на фронт "принести користь, а там, виявляється, взагалі біда".
Українські солдати кілька разів перепитали полоненого, то кому ж він хотів принести користь. А чоловік плутався – чи то Батьківщині, чи то дітям. Зрештою зізнався: хотів якихось змін у житті.
Росіянин сподівався, що армія відучить його від алкоголізму. А знайомий з військкомату переконував, що через вік працюватиме в тилу. Та вийшло так, що після двох тижнів полігонів Михайло опинився на передовій. Запевняє, що вбивати українців не хотів.
Після підготовки на полігонах він приїхав в окупований Лисичанськ, а потім – на лінію боєзіткнення.
Нічого не питали, дали автомат – і ти штурмовик,
– пояснив він.
Чоловік злякався, коли зрозумів, ким його призначили. Дітям не сказав про це – "не хотів лякати".
На фронті він був поранений у серпні 2024 року, в госпіталях провів до березня 2025. Сподівався, що його комісують, тому не хотів тікати. Але друзям, яких зустрічав, Михайло казав: краще пити горілку в Росії, ніж воювати в Україні.
Каже: якби знав, що його знову відправлять у штурм, можливо, й утік би. У липні лікарі мали взяти другий аналіз, бо перший показав гепатит C.
Думав, що мене комісують, а мене знову на полігон. Обіцяли, що повезуть у лікарню, а повезли на штурм Серебрянського лісу. Нічого не пояснили, сказали, що потрібні люди,
– гірко проказав чоловік.
Михайлові пощастило: його БМП була єдиною, яка доїхала до Серебрянського лісу. Іншу техніку знищили дорогою. Поранений, він провів два тижні у покинутій хаті. Їжі не було, пив дощову воду. І нібито думав, як здатися в полон.
Відтак окупанту поталанило вдруге: його знайшли українські бійці.
Росіянин зізнався, що їх дуже лякають українським полоном, тож багато хто підривається гранатою. Він не міг так учинити, бо релігійний. Каже, що не боявся здаватися. А от повертатися до своїх не збирався, бо поранений не міг зайти далеко. До того ж російські дрони б'ють і по своїх солдатах. Михайло не знає, чи це випадковість.
Думав, що буде військове братерство, взаємодопомога. Але це в моєму мозку так було, я такого не побачив,
– розповів загарбник про справи в російській армії.
Росіяни відправляли на штурм і 60-річних.
В українському полоні Михайла годували двічі на день і добре ставилися. Також робили перев'язки та давали сигарети.
Сподівався, що допоможуть, а тут і в лікарню возять, знімки роблять. Не очікував, чесно кажучи. Думав, що ви такі ж, як і ми, адже раніше (за СРСР, – 24 Канал) жили всі разом. А тут виявилося, що ви кращі за росіян,
– констатував полонений.
Видно, що йому важко про це говорити. Як і інші російські полонені, радить не підписувати контракт, бо у 80% випадків окупанти не повертаються з України живими. Вижити в боях проти України дуже важко.
Що відомо про 7 корпус ДШВ?
- Нещодавно корпус очолив Герой України Євген Ласійчук. В інтерв'ю він розповів, як його "технодесант" тримає найважчу ділянку фронту – Покровський напрямок.
- Зараз корпус обороняє Покровськ і Мирноград.
- Десантники беруть у полон російських військових і спілкуються з ними. Один росіянин сказав, що йому обіцяли роботу на відбудові міст, а привезли на фронт.