Полонений росіянин зізнався, що "краще пити горілку в Росії, ніж воювати в Україні"

Деталі 24 Каналу надав 7 корпус ДШВ.

Дивіться також "Знав, що йдуть убивати свої": полонений росіянин допоміг відбити штурм окупантів

Що розповів полонений окупант?

Росіянин з Республіки Адигея, Михайло Передерєєв, розповів українським десантникам, як потрапив у полон.

Михайло має двох синів, старшому 21 рік, молодшому 16. Зі старшим він "провів хорошу бесіду", щоб той не йшов на війну. Є і 20-річна донька. Контракт підписав потайки від них, бо діти відмовляли.

Вони дорослі вже, розуміють, що таке війна. Це їхній батько ідіот– сказав окупант.

Та головною його мотивацією стало бажання кинути пити. Мовляв, пив пів року та не міг зупинитися сам. Тож Михайло пішов на фронт "принести користь, а там, виявляється, взагалі біда".

Українські солдати кілька разів перепитали полоненого, то кому ж він хотів принести користь. А чоловік плутався – чи то Батьківщині, чи то дітям. Зрештою зізнався: хотів якихось змін у житті.

Росіянин сподівався, що армія відучить його від алкоголізму. А знайомий з військкомату переконував, що через вік працюватиме в тилу. Та вийшло так, що після двох тижнів полігонів Михайло опинився на передовій. Запевняє, що вбивати українців не хотів.

Після підготовки на полігонах він приїхав в окупований Лисичанськ, а потім – на лінію боєзіткнення.

Нічого не питали, дали автомат – і ти штурмовик– пояснив він.

Чоловік злякався, коли зрозумів, ким його призначили. Дітям не сказав про це – "не хотів лякати".

На фронті він був поранений у серпні 2024 року, в госпіталях провів до березня 2025. Сподівався, що його комісують, тому не хотів тікати. Але друзям, яких зустрічав, Михайло казав: краще пити горілку в Росії, ніж воювати в Україні.

Каже: якби знав, що його знову відправлять у штурм, можливо, й утік би. У липні лікарі мали взяти другий аналіз, бо перший показав гепатит C.

Думав, що мене комісують, а мене знову на полігон. Обіцяли, що повезуть у лікарню, а повезли на штурм Серебрянського лісу. Нічого не пояснили, сказали, що потрібні люди– гірко проказав чоловік.

Михайлові пощастило: його БМП була єдиною, яка доїхала до Серебрянського лісу. Іншу техніку знищили дорогою. Поранений, він провів два тижні у покинутій хаті. Їжі не було, пив дощову воду. І нібито думав, як здатися в полон.

Відтак окупанту поталанило вдруге: його знайшли українські бійці.

Росіянин зізнався, що їх дуже лякають українським полоном, тож багато хто підривається гранатою. Він не міг так учинити, бо релігійний. Каже, що не боявся здаватися. А от повертатися до своїх не збирався, бо поранений не міг зайти далеко. До того ж російські дрони б'ють і по своїх солдатах. Михайло не знає, чи це випадковість.

Думав, що буде військове братерство, взаємодопомога. Але це в моєму мозку так було, я такого не побачив– розповів загарбник про справи в російській армії.

Росіяни відправляли на штурм і 60-річних.

В українському полоні Михайла годували двічі на день і добре ставилися. Також робили перев'язки та давали сигарети.

Сподівався, що допоможуть, а тут і в лікарню возять, знімки роблять. Не очікував, чесно кажучи. Думав, що ви такі ж, як і ми, адже раніше (за СРСР, – 24 Канал) жили всі разом. А тут виявилося, що ви кращі за росіян– констатував полонений.

Видно, що йому важко про це говорити. Як і інші російські полонені, радить не підписувати контракт, бо у 80% випадків окупанти не повертаються з України живими. Вижити в боях проти України дуже важко.

Що відомо про 7 корпус ДШВ?

• Нещодавно корпус очолив Герой України Євген Ласійчук. В інтерв'ю він розповів, як його "технодесант" тримає найважчу ділянку фронту – Покровський напрямок.
• Зараз корпус обороняє Покровськ і Мирноград.
• Десантники беруть у полон російських військових і спілкуються з ними. Один росіянин сказав, що йому обіцяли роботу на відбудові міст, а привезли на фронт.