"Вірити, чекати, боротися – іншого варіанту немає", – так говорять ті, хто пройшов не одне коло пекла. Рідні військовополонених – ті, хто дочекався, і ті, хто досі чекає.
За час повномасштабної війни з російського полону вдалося повернути понад 8 тисяч українців – і військових, і цивільних. Але у ворожому полоні досі залишаються ті, на кого чекають. Їхні рідні живуть від обміну до обміну. Тримаються за будь-яку крихту новин і вірять: наступний дзвінок буде тим самим.
24 Канал відвідав захід Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими "Разом заради повернення" та поспілкувався з родинами колишніх полонених і зниклих безвісти, щоб показати – що стоїть за кожною цифрою та кожною історією.
Важливо "Іноді навіть з рідними важко зустрічатися": що переживають звільнені з полону та як не зашкодити їм
1193 дні у полоні: дивовижна історія повернення морпіха
Олегу Музлову 56 років, з них три роки він провів у російському полоні. У 2015 році пан Олег долучився до українського війська. Служив у різних бригадах, а в грудні 2021 року став морським піхотинцем. Як і більшість морпіхів, що опинилися в пастці в Маріуполі, він вийшов у полон у березні 2022 року.
За понад три роки полону військового перекидали в різні заклади утримання в Росії, зокрема, понад два роки він провів в одній з найсуворіших колоній в Мордовії.
У червні 2025 року під час одного з наймасштабніших обмінів полоненими пан Олег повернувся додому. Його донька, Катерина Музлова, називає повернення батька дивом.
Катерина зустрічає батька після полону / Інстаграм Катерини Музлової
У лютому 2025 року Катерина разом з іншими родинами військовополонених їздила до Ватикану, щоби просити допомоги з обмінами у Папи Римського Франциска. На жаль, Папа Римський тоді вже хворів і не зміг зустрітися. Натомість українці зустрілися з кардиналом Маттео Дзуппі.
Тоді, згадала Катерина, кардинал сказав важливі слова: війна закінчиться не тоді, коли перестануть стріляти гармати й літати ракети, а тоді, коли всі повернуться додому.
"Для мене було дивом, коли минулого року мій батько повернувся, а в лютому 2026 року ми разом з ним їздили до Ватикану. Ми побачилися з Папою Лео XIV і зустрілися з кардиналом Маттео Дзуппі. Тому для нас це було дуже магічно. Але в дива треба вірити, аби вони траплялися. І дякую Богу, що з нашою родиною воно трапилося", – поділилася Катерина.
Олег Музлов на зустрічі у Ватикані / Інстаграм Олега Музлова
Дзвінки, що розбивають серце: історії, тих хто досі чекає
Прикордоннику Богдану Бойчуку 51 рік, принаймні на це сподівається його донька Юлія, адже він майже два роки вважається безвісти зниклим.
Юлія зізналася, що ні хвилини не сумнівалася, що тато піде до війська, коли розпочалася повномасштабна війна. Вже 24 лютого Богдан Бойчук був у військкоматі, готовий захищати свою Батьківщину і родину. Військовий пройшов різні напрямки й зник під час наступу росіян на Вовчанськ Харківської області у 2024 році. Тоді прикордонники першими зустріли навалу росіян.
Вже наступного дня рідні дізналися гірку звістку про Богдана. З того часу єдине, що їх тримає – це віра, що Богдан повернеться додому.
Юлія відзначила, що Координаційний штаб є величезною підтримкою для родин безвісти зниклих. Родини дійсно бачать результат їхньої роботи, а особливу надію дарують повернення тих, хто також вважався безвісти зниклим.
Юлія чекає на свого тата / 24 Канал
"Ми об'єднані вірою і чекаємо на повернення кожного. У нас немає "не нашого" – у нас всі "наші", хто б це не був. Ми постійно їздимо на обміни й стоїмо з фотокарткою в руках. У нас немає злості: "чому не мій?" — ми раді вітати кожного. Ми бачимо їхні очі, коли вони радіють, що ми зустрічаємо їх. А коли вони кажуть, що і ми дочекаємося, то знаємо: одного дня кожен з нас отримає звісточку і ми почуємо "я вдома", – поділилася Юлія.
На жаль, таких історій дуже багато. Чоловік Тетяни Майструк, Володимир, зник безвісти у березні 2023 року під Бахмутом. На одній з акцій Тетяна дізналася, що її чоловік, імовірно, в полоні, хоча в жодних списках його не було. З того часу жінка розпочала боротьбу за повернення Володимира додому. Тетяна поділилася практичними порадами, що робити, якщо дізналися, що близька людина зникла безвісти. Деталі – у матеріалі.
Юлія Стесюк майже півтора року шукає свого брата Павла Гудовського. Військовий зник під час боїв за Вовчанськ. Юлія дуже хвилювалася за брата, коли він долучився до війська. На жаль, її хвилювання справдилося. Той дзвінок, коли повідомили про зникнення Павла, розбив її життя.
Жінка поділилася, що є невтішні новини про Павла, але вона тримається надією, що він в порядку.
"Сьогодні шлях веде мене боротися за нього далі, а не зупинятися. І я думаю, можливо, це все-таки підказка, що він живий. Я дочекаюся цього дзвіночка, коли мені скажуть, що він вже в Україні й живий-здоровий", – сказала Юлія Стесюк.
Юлія Стесюк не може стримати емоцій, говорячи про брата / 24 Канал
"Я добре знаю, що означає чекати": щемке звернення звільненого з полону воїна
Захід Координаційного штабу "Разом заради повернення" завершив щемливий виступ Івана Іванченка – військового, який повернувся з полону. Військовий зізнався, що ніколи не забуде той момент, коли перетнув кордон і мав змогу зробити перший дзвінок додому – дружині, яка весь час чекала його і боролася за нього.
Я добре знаю, що означає чекати. І ще краще знаю, що означає бути тим, кого чекають. Це тримає. Це не дає зламатися. Це дає сили жити навіть там, де здається, що життя зупинилося,
– сказав Іван Іванченко.
Звільнений з полону Іван Іванченко / Координаційний штаб
Найважливіше в полоні, сказав чоловік, – знати, що твоя родина не сама, що за тебе борються, говорять і не забувають.
"Моя присутність тут – доказ того, що повернення можливе. Навіть тоді, коли здається, що шансів немає. Ми не маємо права втрачати віру, бо поки є віра, є боротьба. А поки є боротьба, є надія на повернення" – наголосив Іван Іванченко.
Тисячі українців досі лишаються в полоні, а їхні родини живуть очікуванням і надією. Вони заслуговують на те, щоб про них пам'ятали й говорили щодня.