Проте я не бачу в суспільстві загалом ні критичного ставлення до перших, ні великої шани до других. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.

Актуально 3 роки повномасштабної війни․ Світ змінюється, а Україна воює попри зраду найближчого союзника

Коли насправді "все пропало"

Український народ героїчний та інфантильний водночас. Ми готові стати залізною стіною перед ворогом та згуртуватися в час Х, але не дуже добре вміємо мислити стратегічно та дозволяємо собі зайвий авантюризм в політичних рішеннях та громадянській позиції. Саме тому політичний клас як 30 років тому, так і зараз наповнений шахраями. Ми самі до цього призвели і навряд чи готові змінюватись. Хоча я дуже на це сподіваюсь. Тим більше, що час для того давно настав.

Я навмисне не хочу робити великий акцент на новоствореній проблемі міжнародної політики "імені Трампа". Хоча соцмережі та стрічки новин захлинаються у "всепропащих" настроях. Це ще раз свідчить про те, що війна в кожного з нас своя, і життєвий досвід дуже різниться.

Ті, хто пройшов три роки повномасштабної війни, а загалом бив ворога з 2014-го, розуміють, що "все пропало" – це вже коли ти загинув. І то навіть тоді пропало не до кінця все, бо є твої живі побратими, і боротьба триває. Навіть найскладніша ситуація – це не катастрофа, поки ти живий і можеш битися за своє.

Внутрішня ситуація додає проблем

На превеликий жаль, складних ситуацій у війні нам додали не тільки зовнішні об'єктивні фактори, але і провалена внутрішня робота. Внутрішня політика. Влада дуже добре навчилася брати гроші у переляканих партнерів. І це добре, це також потрібно. Проте всі необхідні військові заходи в царині реформування війська та суміжних процесів типу мобілізації та інформаційної (пропагандистської, не треба боятися цього слова) складової в нас якщо і виконувались, то максимум на оцінку "три з мінусом".

Не хочу переобтяжувати вас конкретними прикладами. Скажу в цілому, що навіть поодинокі правильні рішення реалізуються від кабінету в міністерстві чи ОП до казарми, штабу чи окопу настільки повільно, що врешті-решт втрачають свою значущість. Коли треба було створювати корпуси та бригади – про це навіть не говорили (ніхто, окрім військових), коли почали створювати – вже було пізно, а коли створили – дорогоцінний час разом з тисячами життів був втрачений незворотно.

Важливо Росія вдарила по Харкову, у Рязані – дрони атакували НПЗ: хронологія 1097 дня війни

І на тлі цього суспільство розважає себе суперечками про гіпотетичні вибори в Україні або про Трампа. Я узагальнюю звісно, але на конкретний результат та на життя в цілому завжди впливає загальна картина, а не окремі випадки. Проте, за діалектикою, та ж сама загальна картина складається з окремих випадків. Тому кожен має робити те, на що може вплинути. Навіть якщо ваш вплив обмежується вашою власною персоною.

Не шукайте додаткових мотивацій для себе. Тим більше в соцмережах. Вони вас скоріше демотивують. Беріть приклад з найкращих. Орієнтуйтеся на тих, хто довів свою ефективність на війні та принциповість в інших аспектах суспільного життя.

Звісно, я наведу приклад нашого руху довкола Третьої окремої штурмової бригади ЗСУ. Мої побратими не потребують для себе окремих мотивацій чи вмовлянь. Ми і без "рішень високих кабінетів" або навіть всупереч їм, як було в минулі роки, розуміємо – війна йде не за політиків і не за олігархів. Війна зачіпає наші родини, наших дітей та нашу землю. Це начебто очевидні слова, але, на жаль, складається таке враження, що багато хто забув про них і перестав усвідомлювати їхню очевидність..

Так само як багато хто серед політиків забув про те, що елітарність та право на політичне лідерство тепер і назавжди будуть визначати не корупційні зв'язки і не наближеність до олігархів, а те, як людина проявила себе під час війни. Армія – це окрім всього іншого ще і велика школа управління, стратегії, прийняття правильних рішень (бо неправильне рішення дуже часто можна прийняти лише один раз), характеру та відповідальності.

"Страшні військові при владі" – цю страшилку у викривленому форматі вигадали та розповсюджують ті недостойні люди, які бояться втратити владу та своє комфортне життя в оточенні корупційних потоків. Проте я впевнений, що ця агонія чорноти їм зрештою не допоможе. І повноту відповідальності за майбутнє України зрештою отримають ті, хто на це справді заслуговує. Можливо, вперше за весь час незалежності ми маємо такий прошарок і такий шанс для країни.

Читайте також 3 роки великої війни: як змінилися відносини між Україною та Польщею

Війна не закінчиться угодою

Ну і наостанок хочу зазначити, що будь-яка війна не закінчується переговорами. І навіть підписаними угодами. Угода формально завершує війну тільки коли один з її учасників вже розбитий.

А поки тривають бойові дії, поки агресор налаштований продовжувати вбивства, а ми готові захищатися – всі угоди будуть мати значення лише для майбутніх підручників історії й не більше. Так було під час тривалих Балканських війн 1990-х років і не тільки.

Тому не варто розраховувати, що якісь переговори зараз покладуть край війні. Але і не варто опускати руки через те, що вам навіяли, що хтось десь вирішив долю України та змушує нас до капітуляції. Ми сильніші, ніж вам здається. І принциповіші, ніж вам розказують з усіх боків. Але головне, що ви особисто також сильніший і принциповіший, ніж здається вам самому. І ви особисто здатні на великі звитяги. Для того, щоб переконатися в цьому – просто зробіть один крок назустріч нашій спільній перемозі.

Слава Україні!