Політичне рішення китайської влади повністю здихатися коронавірусу призводить не лише до невдоволення карантинними обмеженнями серед громадян, а й до прямої критики Комуністичної партії Китаю та особисто Сі Цзіньпіна. 24 канал проаналізував, до чого можуть призвести та вже призвели масові протести.

Буде цікаво: Китайський дракон готується до великої війни: що задумав Сі Цзіньпін


Огорожа та охорона навколо житлового будинку в Пекіні / Фото AP

Черговий локдаун, схоже, став останньою краплею для китайців, які продовжують жити у коронавірусній реальності, поки увесь світ скасовує карантинні обмеження, залишаючи мінімальні запобіжні заходи.

Китайські житлові будинки заблоковані огорожами, а вихід на вулицю погрожує штрафом чи навіть арештом. І такі жорсткі заходи призвели до першого трагічного випадку. У місті Урумчі спалахнула пожежа у висотному житловому будинку, а моторошні крики та повідомлення у чатах від мешканців, які опинилися у пастці, сколихнули китайські соцмережі.

На приборкання пожежі пішло понад три години, і лише за офіційними даними там загинули 10 людей, хоча очевидці повідомляють, що жертв насправді може бути набагато більше.

Одразу після цього вулиці Урумчі заполонили протестувальники, які вимагали скасувати локдаун, подекуди, навіть лунали антиурядові гасла проти Комуністичної партії Китаю. Кадри з місця подій почали активно поширюватися країною, особливо серед жителів китайських мегаполісів, де карантин зазвичай найбільш жорсткий.

Китайська влада всіма силами намагалася блокувати повідомлення про протести в Урумчі, і навіть повністю знесла всі пошукові запити по назві цього міста. Втім, як і у випадку з коронавірусом, здихатися поширення протестних повідомлень їм не вдалося, а на протести почали виходити жителі таких мегаполісів, як Пекін, Вухань та Шанхай.

Західні ЗМІ охрестили цей народний бунт китайців як наймасштабніший протест з часів продемократичних демонстрацій на площі Тяньаньмень 1989 року. Місцями між протестувальниками та поліцейськими ставалися сутички, а затримання виглядали доволі жорстко.

Безліч людей арештовували, хоча повідомлень про жорсткі репресивні заходи, крім візитів правоохоронців до учасників демонстрацій, не поступало. Затриманих згодом просто відпускали. Схоже, що влада наразі не знайшла ефективного способу боротьби з громадським невдоволенням і намагається не вдаватися до крайнощів, аби не розпалювати натовп. У державних медіа ці протести взагалі ніяк не висвітлюються.

Китайська поліція пройшлася й по іноземних журналістах. Наприклад, після затримання британського репортера BBC Еда Лоуренса, прем'єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак назвав цей напад поліцейських "приголомшливим та неприйнятним" і засудив реакцію Китаю на протести. Загалом по країні нарахували кілька подібних випадків.

На знак солідарності, у Західних країнах китайські студенти почали пікетувати посольства Китаю та виходити на студентські марші.


Протест біля одного з посольств Китаю / Фото AFP

Наразі владі Китаю все ж вдалося частково придушити невдоволення. Наприклад, перед черговим масштабним маршем у Шанхаї, до місто звезли чимало броньованої техніки та нагнали тисячі поліцейських, які мали б зупинити демонстрантів. Схоже, що влада використала цей прийом радше задля психологічного тиску і це дійсно спрацювало. Таким чином, виграла певний час на розробку подальшого плану дій.

На початку пандемії Covid-19, методика боротьби Китаю з коронавірусом дійсно вразила світ своєю дієвістю. Китайців оперативно закрили по домівках, що дозволило мінімізувати кількість жертв, особливо в порівнянні з багатьма європейськими країнами або США, де щільність населення не така велика, як у Китаї.

Локдауни були дуже дієвим механізмом на початку пандемії, тож цей досвід перейняли й інші країни. Завдяки цьому світ отримав більше часу на розробку вакцини та загалом усвідомлення того, з чим зіткнулося людство. Врешті, коли вакцинація перетворилася на масове явище, а імунітет людей почав природним шляхом звикати до нового вірусу, необхідність у локдаунах відпала сама по собі.

Але китайська влада на хвилі свого початкового успіху повністю занурилася в ідею приборкання будь-яких проявів коронавірусу у своїй країні, тож локдауни та інші обмеження стали новою реальністю для китайців протягом останніх 3 років.

На будь-які маленькі спалахи коронавірусу влада відповідала повною ізоляцією району, а подекуди й всього міста, масштабними ПЛР-тестуванням та жорстким масковим режимом. Усе громадське невдоволення тривалий час вдавалося стримати в інтернеті, але схоже, проблема не лише у протестних настроях.

Західному світу вдалося відмовитися від локдаунів завдяки тому, що значна кількість людей просто перехворіла на ковід, а вакцинували здебільшого групи ризику. На сьогодні цей вірус вже наблизився до статусу сезонного захворювання, хоча його поки таким офіційно не оголосили.

Повністю подолати коронавірус неможливо, що вже неодноразово підтверджували у ВООЗ. При цьому, він постійно мутує, а деякі штами мають підвищену заразність. Політика "нульового ковіду" тупикова ще й з тієї причини, що Китай не є сьогодні повністю закритим від решти світу, тож потрапляння нових, більш заразних штамів неминуче.

При цьому й надалі закривати людей на локдауни теж не вдасться, бо тоді суспільний договір між населенням і владою, який звучить як "економічний розвиток в обмін на громадянські свободи" повністю втратить свою актуальність.

Китайська економіка стала чи не єдиною у світі, яка продовжила зростання у перший коронавірусний рік, хоча і в межах 1% росту ВВП. Поки найбільш розвинені країни Європи та Сполучені Штати занурилися в жорстку кризу з дуже негативними показниками, китайська економіка навпаки показала стійкість, яка частково була зумовлена тими жорсткими карантинними обмеженнями та вдалою реакцією влади на нові виклики у перші місяці пандемії.

Жорсткі локдауни та загальне зниження активності населення сильно б'ють по малому та середньому бізнесу. При цьому, ставка на зростання попиту на житло, яке б мало статися через постійний карантин, не зіграла, тож ринок нерухомості у Китаї продовжує падати.

Ціни на квартири в новобудовах у Китаї активно знижуються з травня 2022 року.

При цьому, нерухомість одна з основних складових економічного зростання Китаю. Потужна криза на цьому ринку змушує уряд вливати величезні кошти, щоб погасити борги будівельних компаній і не допустити їхнього банкрутства.

Водночас нескінченні локдауни б'ють і по виробничим потужностям Китаю. Близько 30% основних світових компаній мають своє виробництво у Китаї. Деякі заводи вже призупинили свою роботу через карантинні обмеження, а тепер до цього ще й додалися протести робітників. Наприклад, завод Foxconn в Чженчжоу, який збирає техніку Apple, був охоплений страйком. Така зупинка виробництва обходиться американській компанії в 1 мільярд доларів на тиждень.

Понад 80% китайських виробників сьогодні зіткнулися з жорсткою нестачею робочої сили, а Міністерство освіти Китаю прогнозує брак майже 30 мільйонів працівників до 2025 року. Таким чином, стає очевидним, що практика перенесення виробництв у Китай, яким займалися безліч західних компаній для економії коштів, можливо й була доцільною та вигідною, але в найближчому майбутньому ця ситуація може докорінно змінитися.

Ситуація з виробництвом Apple та інших заводів на території Китаю – це лише верхівка айсберга. В інших західних компаній також виникають проблеми, наприклад, через жорсткий спад видобутку міді. Китай є одним із головних постачальників цього металу в світі, а сама мідь є складовою частиною великої кількості електронних приладів, тож такий потужний дефіцит може спричинити порушення далі по ланцюжку та охопити левову частину підприємств по всьому світу.

Коли протести активно розгорілися, а приховувати їх стало практично неможливо, від центрального уряду Китаю пролунали перші коментарі, щодо ситуації з локдаунами. Там заявили, що проблема в неправильному підході локальної влади у містах та провінціях, адже за задумом центру люди мають швидко заходити на локдаун, і так само швидко з нього виходити.

Існує надмірна практика стримуючих заходів в деяких населених пунктах, яка не узгоджується з національною політикою. Місцеві органи влади повинні проявляти більше відповідальності і слідувати національним керівним принципам, замість довільного закриття шкіл та виробництв. Ми повинні назвати їх і присоромити, а також притягнути до кримінальної відповідальності, якщо це необхідно,
– заявив Ченг Ю Куан, член Національної адміністрації з контролю і профілактики захворювань.

При цьому, подібні заяви звучать радше як виправдання, бо в разі, якщо місцеві органи влади керуватимуться більш ліберальним підходом до карантину, в їхній бік одразу полетять звинувачення у великій смертності та захворюваності, що є неминучою ситуацією після відходу від практики локдаунів.

Втім, попри це, уряд Китаю поки не збирається відмовлятися від політики "нульового ковіду", адже якогось правильного виходу з цієї ситуації на сьогодні не бачить. Компартія могла б пояснити людям, що треба дати коронавірусу поширюватися, як це роблять на Заході. Влада має у своїх руках великий пропагандистський апарат. Втім, це фактично б означало визнання власної помилки, а такий варіант навіть важко уявити.


Сі Цзіньпін на відкритті 20-го з'їзду Комуністичної партії Китаю / Фото Getty

Можливо, саме через навалу проблем всередині країни, Сі Цзіньпін надсилає сигнали Заходу про закінчення конфронтації та початок конкуренції, яка б також означала взаємодопомогу та вигоду для всіх сторін. Тобто Сі хотів би отримати певну підтримку ззовні, щоб розв'язати власні проблеми всередині Китаю. Водночас Захід, хоч на пряму і контактує з Сі Цзіньпіном, поки не поспішає з потеплінням цих відносин, зберігаючи певну дистанцію.

Публічна риторика США та Європейського союзу свідчить про те, що співпрацю з Китаєм навпаки варто применшити. Американці вчергове наголосили на розслідуванні лабораторного походження коронавірусу, де Китай виступає головним підозрюваним, а Європа пропонує Центральній Азії співпрацювати з Брюселем, замість Пекіна.

Комуністична партія Китаю сьогодні опинилася затиснутою між гнівом власного населення та принциповістю Заходу, якому Китай ще не так давно погрожував вторгненням на Тайвань. Важко прогнозувати, як саме вирішиться ця ситуація, але кожен рік зменшення економічного зростання Китаю витягує назовні прогалини у китайській політиці, як зовнішній, так і внутрішній.

Боротьба з ковідом могла стати історію успіху для китайського керівництва, але з кожним днем наближає його до катастрофи, змушуючи збавити той глобалістський натиск, який Китай просував останнє десятиліття.