Путін відмовляється від ядерних погроз?
Дата появи цього унікального документа (через три дні після повернення Путіна з Пекіна) дозволяє припустити, хто саме порекомендував російському диктатору відмовитися від стратегії ядерного шантажу, яка була суттю всієї його зовнішньополітичної поведінки з 18 березня 2014 року. Про це пише Андрій Піонтковський, інформує 24 Канал.
До теми Путін привіз з Китаю бомбу уповільненої дії для Росії
А ось і сам текст: "Починає входити у завершальну стадію гострий період військового конфлікту із Заходом на полях України. Вирішивши не пускати в хід найстрашнішу зброю, прагнучи зберегти якнайбільше життів наших доблесних воїнів та мирного населення, Росія, мабуть, поки не досягне такої перемоги, якої вона здобула у війні з армією Наполеона. Та війна забезпечила Європі чотири десятиліття миру. Не буде, мабуть, поки що і розгрому, подібного до розгрому гітлерівської армії".
У своїй знаменитій кримській промові Путін втілив невиразні колективні геополітичні комплекси та фантазії російської політичної "еліти" в жорсткі концепти: роз'єднана нація, збирання споконвічних земель, "русский мір". Навіть найскромніша практична реалізація амбіційної ідеї "збирання споконвічних російських земель" вимагатиме зміни державних кордонів принаймні двох країн членів НАТО – Латвії та Естонії.
Які ж інструменти, окрім своєї знаменитої "духовності", могла б задіяти для успішної конфронтації з блоком НАТО і анексії територій його країн, держава, яка в рази поступається країнам НАТО в економічному розвитку, науково-технологічному рівні та потенціалі конвенційних збройних сил?
Лише ядерна зброя. Але, запитаєте ви, хіба не загальновідомо, що у сфері ядерних озброєнь Росія і США перебувають у патової ситуації доктрини взаємного гарантованого знищення, а, отже, ядерний чинник можна виключити зі стратегічних розрахунків. Річ у тому, що це не зовсім так, а точніше зовсім не так.
У гострій геополітичній ситуації ядерна держава, яка орієнтована на зміну сформованого статус-кво і має політичну волю до такої зміни та певну частку авантюризму, може досягти серйозних зовнішньополітичних результатів лише загрозою застосування ядерної зброї.
Путінський порядок денний Четвертої світової війни, заявлений очільником Кремля 18 березня 2014 року, не ставив за мету знищення ненависних США, чого справді можна було б досягти лише ціною взаємного самогубства в ході повномасштабної ядерної війни. Цей порядок денний був значно скромнішим: максимальне розширення "русского міра", розпад НАТО, дискредитація та приниження США як гаранта безпеки Заходу.
У цілому, це реванш за поразку СРСР у Третій (холодній) світовій війні, як і Друга світова війна була для Гітлера спробою реваншу за поразку Німеччини у Першій.
Через 8 років 9 лютого 2022 року Путін на спільній пресконференції особисто погрожував (корявою російською) президенту Франції Еммануелю Макрону, як він воюватиме із Заходом, якщо той наважиться вступитися за Україну: "Звичайно, потенціали об'єднаного блоку НАТО і Росії не можна порівняти. Ми розуміємо, що ми поступаємося у звичайних озброєннях, але ми також розуміємо, що Росія – одна з провідних ядерних держав, а за деякими компонентами за сьогоденням навіть багатьох випереджає".
Цікаво Охоплює "усю планету": в Китаї вперше представили міжконтинентальну балістику DF-61
Елітні путінські пропагандисти, які працюють на західну експертну аудиторію (Караганов, Тренін, Сіміс) з 24 лютого 2022 року постійно вселяють їй, що в разі надто активної допомоги Заходу Україні, росіяни легко можуть перейти до деескалація шляхом ядерної ескалації. Тому краще з ними не зв'язуватися. Можуть і ядерною бритвою по очах.
Боягузливі західні лідери і не зв'язуються, накладаючи обмеження на кількість та номенклатуру озброєння, що надають Україні. Щоб у жодному разі не допустити ескалацію.
То що ж сталося в Пекіні?
Чому раптом такий принизливий облом такої успішної стратегії? Чому за підписом свого найшаленішого ядерного терориста Росія офіційно заявляє urbi et orbi (місту та світу – 24 Канал), що вона вирішила не використовувати свою найстрашнішу зброю. Як наслідок, недофюрер недоімперії вирішив, мабуть, поки не домагатися перемоги в розв'язаній ним Четвертій світовій війні. Тобто її програти.
У мене, здається, є відповідь на це цікаве запитання. Товариш Сі Цзіньпін демонстративно наголосив і Глобальному Півдню, Глобальному Заходу на своєму потенціалі миротворця (порівняно з "нобелівським лауреатом") так і на характері абсолютної васальної залежності від нього "страшного некерованого Путіна".
У мене поки немає відповіді на два додаткові другорядні питання:
- чому Караганов досі не застрелився;
- чому Z-патріоти досі не застрелили Путіна?