Путін думає, що нищить Україну, а насправді трощить все наше г*мняне совєтське минуле

Загартовані болем

У мене на плечі – автомат Калашникова, в руках – пістолет Макарова. У кишені – набої. Десь вдалині гупає. Я бачу себе ніби збоку.

Прочитайте Путін вже програв війну і залишився один чекати на переворот

Тоді все здавалося чимось нереальним. Просто жахливий сон. А зараз фраза "Тривога – всі в укриття!" – буденна річ. Бо людина звикає до всього. До вибухів, сирен і бомбосховищ. Ну, як звикає. Психіка просто тупіє, мені здається, і нема сил уже на емоції й реакції. Живеш на автоматі.

Я завжди боялася крові й не могла дивитися на рани. А тепер мені подобається дивитися на пошматовані тіла москалів. На розтрощені їхні танки. Відчуваю естетичне задоволення. Знаю, що я не одна така. Бо це хоч трохи балансує психіку від скалічених будинків у Харкові. Або повідомлень, що десь в Бучі застрягла родина з дітьми. Вони потребують води, харчів і ліків. А доставити їх неможливо, бо там орки обстрілюють.

Переродження держави

Усі ці дні не відриваю майже очей від телефона. Удень – це постійні запити від лікарень і людей, прохання про допомогу. Або навпаки – від тих, хто її може надати. Відчуваю себе потрібною. Мене це дуже рятує.

Але найбільше мене рятує думка про те, що Україна нарешті відбулася по-справжньому. Ані Помаранчева революція, ані Євромайдан, на жаль, не дали такого ефекту. Бо не до всіх тоді, на жаль, дійшло. І ми б іще дуже багато років повзли до цього розуміння. Ми б іще роками переконували людей у Харкові чи Одесі, що сірого нема. Є біле і чорне. Є зло і добро. Без надії сподівалися би вступити колись у Євросоюз.

Але війна вклала весь цей багаторічний шлях розвитку України в кілька днів. За кілька днів ми стали на сто років старшими. І на сто років крутішими.

Зараз Путін думає, що він нищить Харків. Що він нищить Україну. А насправді він трощить усе наше г*мняне совєтське минуле. Ілюзії багатьох українців про братні народи. Висушує до останньої краплини сумнів у тому, що Україна і Росія – це зовсім різні речі.

Мільйони українців менш ніж за тиждень здобули свою ідентичність – через страждання, біль і кров. Ми всі разом здійснили гігантський стрибок в зовсім іншу Україну. І напевно – у зовсім інший світ. І мільйони людей по всьому світу тепер кажуть: "Слава Україні! Героям Слава". А синьо-жовтий наш прапор став символом незламності, свободи і добра.

Рекомендуємо Російські військові просять їжу і хочуть здатися: що з ними робити

Я не знаю, чому саме моя країна опинилася в епіцентрі цієї боротьби добра і зла. Розділила світ на чисто біле і чисто чорне. Але за це я відчуваю невимовний біль і неймовірну гордість.

А ще – впевненість у тому, що невдовзі я буду гуляти на відбудованій площі у Харкові. Вона буде дуже європейською. Пити біле сухе на березі моря в Херсоні. Там все буде інакше. І бігати свій звичний крос на Русанівці в Києві. Там, я сподіваюся, не буде жодних змін. Вірю в це, мої хороші. Вірте і ви.

До теми – над Бучею знову замайорів український стяг: дивіться відео

Оперативна інформація рятує життя. Читайте наш телеграм, там ми зараз найшвидші. Цілодобово!