(Не)остання спроба купити Трампа: яка справжня мета Путіна на Алясці

Дивні висновки? Можливо. Але пропоную глянути на склад російської делегації. Про це пише Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.

Читайте також Після Аляски у Трампа буде лише два шляхи

Про що свідчить російська делегація на Аляску?

За даними МЗС Росії на Аляску поїдуть:

• міністр закордонних справ Сергій Лавров,
• помічник президента із зовнішньої політики Юрій Ушаков,
• міністр оборони Андрій Білоусов,
• міністр фінансів Антон Силуанов,
• спеціальний представник президента з інвестиційно-економічного співробітництва із закордонними країнами Кирило Дмитрієв.

Тепер дивимося по персоналіях.

Лавров – можливо, війна. Але швидше йдеться про питання геополітичного позиціювання Росії. Про трикутник США – Китай – Росія. Та й російську присутність (або вплив) у низці країн, які становлять інтерес для Дональда Трампа.

Ушаков – людина, яка реально керує зовнішньою політикою Росії та визначає її стратегічні рамки. Стратегія Росії також не лише про російсько-українську війну. Кремль хоче більшого.

Білоусов – тут можна говорити про питання війни. А також про російський шантаж розміщенням ядерної зброї в третіх країнах, поновлення консультацій щодо нового Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності.

Силуанов – точно не тільки про війну. Можуть бути питання нафтогазового та продовольчого експорту. А також кураторство фінансових програм у третіх країнах. Це крім, власне, традиційної сфери відповідальності міністерства фінансів. У нашому випадку це може бути ще про роботу санкційних механізмів. Точніше ослаблення важливих санкцій проти Росії.

Дмитрієв – ось він вже точно не про війну, а про "велику прекрасну угоду" з Трампом. Тут Арктика (яка вкрай важлива для США у стратегічній перспективі), тут питання спільної розробки та видобутку ресурсів (а це тактичні питання зменшення залежності від КНР) і нафта та газ. Точніше спільна торгівля російським газом та нафтою на ринках третіх країн.

Відповідно, підхід Росії не спиратиметься на питання "лінії фронту" і не виставлятиме питання поступок з українського питання на перший план. Путін тиснутиме на раціоналізм, можливу вигоду та втрачену вигоду. 

Фактично, логіка дій Кремля – запропонувати Трампу можливість заробити зараз (нафту та газ), заробляти в найближчому майбутньому (ресурси, включаючи рідкісноземельні елементи та ядерну енергетику), заробляти в майбутньому, обмежуючи можливості Китаю (Арктика, ті самі ресурси).

Лише після цього як "проблему", яка заважає почати робити гроші (так, риторика Трампа цілком може бути використана Росією) буде вказуватися фактор війни.

У цьому контексті може бути довготривале рішення, яке передбачає вихід на підписання якогось фінального документа. Але це малоймовірно, оскільки Росія хоче дуже багато, а масштабні поступки з боку США викличуть питання у союзників та партнерів.

Максимум Росії – "замороження" і довгі переговори

Саме тому Росія сконцентрується на іншому підході – "дорожня карта". У якій є, можливо, початкове "замороження" (те саме перемир'я) і далі довгий переговорний процес без гарантованого результату (згадаймо Нормандську четвірку та ТКГ). 

Тут, до речі, як переговорник знову виникне згадуваний нещодавно Дмитро Козак. Ще б пак – одне вкидання в європейські медіа призвело до того, що навіть українські журналісти цілком серйозно почали обговорювати цього персонажа з погляду "фронди в елітах" і представляти його ледь не "голубом миру". Хочу нагадати, як цей "голуб" досить успішно крутив зустрічами ТКГ та інших форматів, не даючи зрушити з мертвої точки в мінському процесі і при цьому показуючи саме Україну "незговірливим партнером" в обличчі частини європейських еліт.

Тому, на мою думку, Росія не поспішатиме. Спочатку запропонує нібито перемир'я (наприклад, перемир'я в повітрі). Навіть заявить про щось на кшталт "одностороннього мораторію". Не надовго, і з розмитими формулюваннями, залишаючи за собою можливість ударів по регіонах, які вважає "прифронтовими" (а це і Дніпро, Запоріжжя та Херсон, і навіть Чернігів). Фільчина грамота, але Трампу може сподобатися. А значить можна поставити питання про зустрічні поступки. У санкційних режимах.

Якщо ж США наполягатимуть на більшому, Путін, обурившись, запропонує зупинитися на місячному перемир'ї. Але лише після зустрічі із Володимиром Зеленським і обговорення додаткових питань. За свою згоду на "перемир'я" Росія попросить більших поступок із боку США. А реального перемир'я може не трапитись – будь-які переговори можна зірвати, спровокувавши свого візаві.

Таким чином, тактика Путіна – тягнути час і заміряти можливу глибину поступок з боку США. Якщо доведеться виходити на якийсь аналог мирного процесу – йти шляхом "замороження".

Рекомендуємо ЄС затамував подих: як Трамп і Путін без Європи вирішують її майбутнє та до чого тут Орбан

Чи підуть на це США?

Проблема в тому, що Трамп дуже хоче домовитись із Путіним. Через нав'язливі ідеї про "велику прекрасну угоду" і через швидку зустріч із Сі Цзіньпіном. Для нього це дуже важливо. Відсутність угоди чи необхідність просити КНР сприяти завершенню російсько-української війни – це вже не "Make America Great Again". Адже тоді Китай виглядатиме трохи потужнішим. При цьому задіяти всі обіцяні механізми (наприклад, драконівські мита щодо торгових партнерів Росії) він не може собі дозволити. Принаймні, до саміту США – Китай.

Які альтернативи?

Ключовий фактор – чи побачить Трамп, що ним просто крутять, як хочуть. Якщо так –  образиться, але не відкине ідею повернутися до розмови з Путіним трохи згодом.

Другий варіант – демонстрація неможливості реалізації пропозицій висловлених треком Дмитрієва найближчим часом. Тут питання впирається в якісну аналітику та матеріали, які мала б готувати Україна та надавати США і своїм європейським партнерам. Останнім для того, щоб сформувати єдину тезову конструкцію комунікації з Трампом.

Третій – не суперечити ідеям американського президента, але бути готовим довести нікчемність російських гарантій руху у бік мирного процесу.

Але найголовніше – намагатися знайти й запропонувати США вигоду. Адже, пригадаймо, навіть угоду про ресурси начебто підписали. А далі? Я інформації про відпрацювання цього треку не бачив. Але, окрім цього, є питання Чорноморського регіону та міжнародної логістики (де нашими партнерами можуть бути Туреччина, Азербайджан, Вірменія та навіть Індія – країни, які цікаві Трампу). Але тут уже питання навіть не відсутності інформації, а, швидше, у нестачі дій. Можна пожвавити діалог про регіональну систему безпеки. Це вже із нашими східноєвропейськими партнерами. Це вкладається в привабливу для еліт США ідею "Міжмор'я". Але тут також проривів не було.

На цьому тлі Дмитрієв працює не покладаючи рук.

Є час активізувати роботу та українській стороні. Можливостей та партнерів, яких чують у Вашингтоні, достатньо.