Спочатку все викликало надію. Після падіння "залізної завіси" здавалось, що ліберальна демократія стане моделлю успіху, яка розповсюдиться від Варшави до Владивостока. Про те, якою великою була ейфорія навіть серед дослідників, свідчать заяви політолога Френсиса Фукуями про "кінець історії" на початку 1990-х років. Але віра в те, що демократія і верховенство закону розповсюджуватимуться самі собою, виявилася оманливою. Туреччина і Росія, а також деякі країни-члени ЄС, такі як Угорщина, протягом низки років рухаються у протилежному напрямку – на чолі з правителями, влада яких стає все більш безроздільною, пише Tagesspiegel.
Нові автократи тепер навіть оголошують цей шлях моделлю. Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заявив:
Століття ліберальної демократії позаду.
Він також започаткував поняття "неліберальної демократії".
Невисловлені обіцянки
Орбан зміг стати успішним насамперед тому, що дав політичну батьківщину тим, для кого колишня велич Угорщини є надважливою емоційною складовою. Не встигла його партія "Фідес" 2010 року перемогти на виборах, а Орбан – прийняти справи, як уряд почав розробляти нову конституцію. На початку тексту з'явилось "національне визнання" зі словами національного гімну "Боже, благослови мадярів".
Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан
І Володимир Путін, здається, дав своїм співвітчизникам невисловлену обіцянку: коли наприкінці 1999 року він став російським президентом, у багатьох була надія, що після хаотичної ери президента Бориса Єльцина настане нарешті спокій. Новий глава Кремля мав насамперед гарантувати стабільність. Ця модель, протилежна політиці його попередника, реалізується колишнім офіцером КДБ у тому числі й візуально.
Якщо Єльцин на офіційних зустрічах з'являвся нетверезим, то Путін поводить себе аскетично, позує фотографам, займаючись спортом і з оголеним торсом. І за кордоном у перші роки сподівались, що Путін поведе країну розпочатим при Горбачові шляхом реформ. Але вийшло навпаки.
Знищення демократії
У країнах, які перебувають на шляху до автократії, демократичні інститути систематично вимиваються. У кінці цього процесу від них у кращому разі нічого не залишається, лише видимість – як у потьомкінських селах.
Орбан обмежив владу конституційного суду і достроково відправив незалежних суддів на пенсію. І свобода преси опинилась в Угорщині під тиском. Значущі канали більше не є незалежними. Критично налаштовані газети закриті або продані особам із партії "Фідес".
У такий спосіб угорський прем'єр наслідував приклад Путіна. Російський президент уже давно створив "вертикаль влади", якою незалежний контроль за виконавчою владою з боку юстиції навіть не передбачений, а рішення скеровуються згори донизу. Через 19 років після того, як Путін прийшов до влади, в Держдумі не представлені справжні опозиційні партії, більша частка медійного простору перебуває під контролем держави, а свобода зібрань фактично ліквідована. Тепер зникне, мабуть, одна з останніх ніш свободи: Росія хоче отримати "незалежний інтернет" і буде відрізана від всесвітньої мережі.
Зовнішній ворог
Переважну більшість автократів об'єднує те, що їм потрібен зовнішній ворог. Вони одержимі ідеєю, що закордонні держави розробляють план їх усунення. Тому президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган безжально переслідує Рух Гюлена, який звинувачує в організації спроби військового перевороту.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган
Путін так само бачив в Україні, у Грузії, а бувши молодим радянським офіцером КДБ – в НДР, до чого можуть призвести масові демонстрації. Він навряд чи боїться чогось сильнішого за кольорову революцію, яка, на його думку, може бути розроблена на Заході. Цей страх – одна з головних причин масових репресій всередині країни.
Орбан теж знайшов ворога: ним став американський мільярдер угорського походження Джордж Сорос, який підтримує неурядові організації у багатьох країнах. У своїй кампанії проти Сороса угорський уряд може об'єднати одразу два ворожих образи, оскільки звинувачує Сороса і в підтримці нелегальної міграції.
Американський мільярдер угорсько-єврейського походження Джордж Сорос
Читайте також: Путін кинув Україні новий виклик, – Le Point