Новини з Туреччини – з розділу вкрай невтішних: президент країни Реджеп Таїп Ердоган переміг на референдумі й тепер офіційно отримує практично нічим не обмежену диктаторську владу в своїй державі.

51,7% турецьких виборців (за попередніми підрахунками) дозволили йому, як то кажуть, "чинити все, що його ліва нога схоче". Опозиція, щоправда, звинувачує президента в підтасовці результату й вимагає перерахувати, принаймні, 60% поданих бюлетенів, проте в Ердогана й без того досить влади, аби придушити будь-які протести.

"Сягнув я вищої влади"

Як же може турецький президент розпорядитися своїми новими, необмеженими повноваженнями?

Слід чітко розуміти, що вся ця історія референдумом не закінчується, а лише починається. На Туреччину чекає багато змін – в першу чергу, скоріш за все, реформа виборчого закону. Багато законів доведеться міняти або адаптувати, аби диктатура змогла "відбутися" – подібне в світі ставалося вже не раз, "демонтаж" демократії не є чимось, невідомим в історії. Окрім того, нікуди не поділися ні поточні турецькі проблеми, ані виклики – як внутрішньо-, так і зовнішньополітичні, а також економічні. Все це якось доведеться вирішувати.

Скажімо, у зовнішній політиці не слід очікувати, що, мовляв, диктаторська відтепер Туреччина розірве, як грозився Ердоган, зв‘язки з Європою, покине НАТО тай затоваришує, скажімо, з Тегераном чи Москвою. Відмовитися від європейських грошей та натівської підтримки було б, певно, просто смертельно для Анкари.

Читайте також: Референдум у Туреччині: Ердоган назвав своє "перше завдання"

Так само, як і дружити з Путіним, задурно підставляючись під удар заради його "супердержавних" амбіцій – взагалі, диктатори будь-яких країн не вельми вміють дружити поміж собою, бо вважають себе вищими за партнерів – навіть союзники у Другій Світовій війні, Гітлер з Муссоліні, весь час підсиджували один одного, втручалися у важливі власні справи партнера та ламали один одному плани.

Тож, скажімо, тій же Україні з боку Туреччини нема чого боятися – принаймні, деякий час. Щоправда, диктатори – люди вкрай непередбачувані і не можна точно сказати, що народиться у них в голові згодом, але поки що ні для України, ані для Європи в цілому нічого не змінюється.

Щодо внутрішньої політики – то партія Ердогана, АКР, ще кілька років тому склала власну програму розвитку країни до 2023 року – тобто, до 100-річного ювілею республіки – й зафіксувала в ній політичні та економічні цілі, тож Ердогану доведеться добряче попотіти, аби мати, враховуючи поточну ситуацію, бодай якийсь шанс їх сягнути.

То чому ж цей референдум був таким важливим для турецького президента? Адже ж у нього, як у глави держави, вже зараз є вельми широкі повноваження. Опозицію придушують, багато політиків-курдів потрапили до в'язниці. Проте, є одразу кілька причин, чому Ердоган надав референдуму таке значення.

По-перше, вже після свого обрання на посаду президента влітку 2014 року, він перетнув конституційний кордон тим, що взяв на себе багато керівних повноважень, які, згідно Конституції, належать прем'єрові та уряду. Окрім того, президент має покинути лави своєї партії та залишатися нейтральним стосовно будь-якої політичної боротьби. Це правило він також систематично та свідомо порушував. Все це робить його вразливим – стан, який він змушений подолати тим, що легітимізує свої порушення, перетворивши їх на свої права через референдум.

Читайте також: Ердоган лише посилюватиме репресії проти незгідних після результатів референдуму

По-друге ж, та президентська система правління, яку фактично вже запровадив у себе в країні Ердоган, залишається "на поверхні" виключно доти, доки його партія утримує абсолютну більшість в парламенті та формує уряд. У разі коаліційного правління або, якщо інша партія самостійно прийде до влади (щоправда, на даний момент це практично неможливо) – Ердогану довелось би йти. Червневі вибори 2015 року продемонстрували, що абсолютна більшість для ердоганових ісламістів-консерваторів аж ніяк не гарантована, тож президентське крісло досі не було досить сталим під "султаном".

Таким чином, зміни в Конституції знадобилися Ердогану в якості гарантії утримання влади, якщо його партія програє наступні вибори або ж бодай не втримає абсолютну більшість. Враховуючи його популярність серед турків та минулі перемоги, слід припустити, що Ердоган стане першим, кого оберуть на посаду президента нової республіки.

Це означає, що виконавча влада залишиться тепер в його руках в будь-якому випадку – навіть, якщо АКР не отримає абсолютної більшості. Щоправда, це все одно зробить його слабкішим, але, теоретично – він зможе втримувати правління до 2029 року, а при певних умовах – навіть десь до 2034-го.

Старі граблі

Втім, йдеться не лише про утримання влади, а й про її розширення. Це не вельми помітно в порівнянні з поточною ситуацією (Ердоган вже зараз контролює АКР, прем‘єр-міністра та парламентську більшість). Важливим є той факт, що він отримав так зване "право декрету" (видання наказів, які мають силу закону) та право призначати більшість членів Вищої ради суддів (аналог Конституційного суду) та прокурорів.

Сам він аргументував своє бажання отримати додаткові права необхідністю підтримувати політичну стабільність. Й справді – президентська система, яку він запропонував, забезпечує стабільність виконавчій владі. Короткострокові коаліції, які змінювали одна одну в Туреччині протягом двадцяти з лишком років, з 1970 по 1990-ті роки, мають остаточно піти в минуле. Але чи означає стабільна виконавча влада стабільність в цілому – це неабияке питання. Досі ні Гітлер, ані Путін, забезпечивши собі "вертикаль влади", не забезпечили стабільності своїм країнам.

Факт полягає в тому, що АКР та Ердоган багато років форсують наратив "нова Туреччина". Ця "нова Туреччина" отримує нову модель правління... в європейській історії – вельми-таки стару, відому й, відверто кажучи – не вельми успішну. Внутрішньополітична ситуація в країні через референдум склалася просто жахлива – він вкрай розділив турків, що можна бачити вже із такої вкрай малої різниці між "так" та "ні" – менше двох відсотків. І цей розкол після референдуму нікуди не подінеться – він буде лише зростати.

Нагадаємо, ЦВК Туреччини підрахувала 100% голосів на референдумі. "За" зміни в основний закон проголосувало 51,41%, "проти" – 48,59%.