Обстріли України – це нагадування для росіян
Кому може бути вигідною уся ця бійня – розкажу в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
Читайте також Путін підставив Сі Цзіньпіна у критичний момент: до чого тут історія з найманцями
У цієї війни нема глибокої логіки, вона як поганий реп-батл – голосна, беззмістовна, усі просто хочуть, щоб нарешті вимкнули музику і пішли спати. Однак цей обстріл допоможе Владіміру Путіну показати своєму народу, що війна продовжується. Обстріли – як феєрверки на корпоративі пекла. Вони не мають стратегічної цінності, але є чудовими у телевізорі, особливо, якщо дивитися в умовах повної інформаційної ізоляції під звуки Соловйова і духовного ниття по втраченій супердержавності.
Для внутрішньої аудиторії це сигнал. Мовляв: "Дивіться, ми досі б'ємо по них, ми сильні, а вони бояться, ми не програємо, а просто перегруповуємося у 412-й раз". Якщо перестати стріляти, виникає небезпечний момент тиші, у якій росіяни можуть замислитися, навіщо це все взагалі було. Де Кримський міст до Парижу? Де НАТО, яке Росія розгромила? І чому ковбаса тепер зі спогадів, а не м'яса?
Тому і стріляють. Це не військова операція – це ритуальне підтвердження абсурду. Росія зараз – це поранений та загнений у кут звір, у якого залишилася лише одна стратегія – знищувати якомога більше, щоб потім торгуватися на руїнах. Обстріли Сум, Харкова, Чернігова – це не проба ґрунту, це прицільне і системне знищення цивільного населення. Щоб ти прокидався щоночі від сирени і думав: "Та пішло воно все. Може, й дійсно віддати?".
Росіяни не зупиняться, бо просто не вміють. У їхніх очах мир – це коли всі зігнулися, а хто не захотів – того в яму.
Трамп буде тиснути, але не на Путіна
Ви думали Дональд Трамп ні до чого? У мене погані новини. Цей циркач з ядерною кнопкою і загостреним відчуттям власної геніальності – не миротворець. Він не зупинить обстріли і не скаже Путіну: "Досить!". Він скаже Україні, що вона заважає йому мати гарний вигляд, а тому треба закінчувати це. Він запропонує договір, у якому Київ має віддати все, окрім повітря. Путін подякує й отримає перерву на перегрупування.
Трамп буде тиснути, але не на агресора, а на жертву. У його голові будь-який конфлікт – це угода. Якщо одна сторона страждає, то, мабуть, недостатньо уступила.
Обстріли – це простіше, аніж йти у наступ
Щодо наступу на Суми і Харків – якщо Росія туди піде, то це буде війна з повною мобілізацією. Обстріл заради обстрілу – ось це реально. Росія зараз веде війну, у якій ціль – страждання, а не територіальний контроль. Для штурму треба багато ресурсів, сил, навчання. У всьому цьому нема сенсу чи стратегічного мислення, окрім як "ви повинні боятися".
Чи будуть росіяни штурмувати Суми? Пригадаймо історію з Харковом. Вони його спалювали артилерією, ракетами, "Шахедами", але штурму не було. На штурм потрібні підготовлені штурмові групи, логістика, свіжа піхота, план тощо. У них було щось на кшталт: "Вдаримо, а потім глянемо, що вийшло".
Так, росіяни зібрали війська на кордоні. Але проблема в тому, що збирати і мати наступальні можливості – це різні речі. Це як би ти зібрав купу людей на шашлики і сказав: "Ну все, тепер ми футбольна команда". Ні, ви просто натовп з м'ясом. Кількість не завжди породжує можливість. Так, там десятки тисяч, але що з бойовим духом? Що з артилерією? Що з мотивацією, окрім як "не вмерти"?
Актуально Новий етап війни, або чому Росія активізувала удари по містах
Росіянам треба показувати, що вони наступають. Але вони наступати наразі не можуть, а значить будуть імітувати тиск. Обстріл – це ідеальна ілюзія наступу й імітація тиску. Якщо штурм і буде, то локальним, заради галочки і захоплення якогось села. Суми, Чернігів – це рівень, на якому потрібна ціла інфраструктура війни, якої вже давно нема. Обстріл – це дешевий і ефективний спосіб створити страждання, а значить – політичний ресурс для Путіна і панічну повістку для всіх інших.
Жорстоке шоу Росії
Спецпредставник Трампа, містер я-в-житті-не-займався-дипломатією-а-тепер-вирішуватиму-долю-Східної-Європи, прилітає у Москву, зустрічається з Путіним у день православного свята. Це, з одного боку, виглядає так, наче Путін перевіряє кордони дозволеного. Це не просто обстріл, а демонстрація: "Ми робимо, що хочемо, попри ваше шепотіння про переговори". Якщо посланник Трампа не заморозив діалог, то значить можна і далі.
З іншого боку, це може бути повідомлення для України: "Навіть, якщо ви домовляєтеся з американцями, нам на це начхати".
Росія отримала доступ до жорсткої гри, поки США вдають, що досі грають у шахи, а не морський бій з 1942-го.
Можливо, це й синхронізація. Допустимо, якщо ти хочеш швидкого миру, тобі треба, щоб одна зі сторін була дуже сильно на колінах. Іноді тиск на цивільних пришвидшує ці поступки. Не стверджую, але допускаю. Теоретично, може бути мовчазна згода на удари по Україні для того, щоб вона була більш зговірливою не лише для Путіна.
Росія показує, що переговори – це не пауза, а антураж, а в цей час летять ракети. В однієї сторони переговори – це слова, а в іншої – інструмент шантажу. Для когось це просто дороге і жорстоке шоу, а глядачі – заручники.
Дивіться повний відеоблог Олексія Бурлакова: