Беззмістовні, а не безпідставні. Москва й справді хотіла б домовитися з Вашингтоном та Брюсселем, а це бажання навіть може бути взаємне.
До теми Перемога – поки не за Путіним: чому Росія ще не дістала з колоди українську карту
Компроміс між Росією та Заходом – просто неможливий. Уся проблема – у різних картинках реальності.
Росія і Захід мають різні причини розпаду СРСР
Значна частина російської еліти переконана, що Москва не програвала холодну війну. Вони вважають, що розпад Союзу відбувся не через крах радянської моделі, яка не витримала протистояння із західною. А через те, що Кремль добровільно погодився приєднатися до клубу західних гравців.
На їхню думку, Росія в кінці 1980 років в односторонньому порядку вирішила зняти навислу над світом загрозу. Саме тому, за їхнім світовідчуттям, Москва не програвала протистояння. Вона добровільно погодилася піти на компроміс, та її зрадили.
Зрада полягає в тому, що їй не дісталося місце у "світовій президії". Її право на власну "зону впливу" піддали сумніву. Її взагалі тримали в дипломатичному передпокої, не пустивши за один стіл із ключовими гравцями.
По суті, Росія поводиться так, ніби СРСР і не розпадався. Ніби він всього лише переформатувався, але взаємини за лініями "колонії – метрополія" лишилися у тому ж стані.
Мовиться зараз саме про ту реальність, що панує в головах мешканців Кремля. Ту, що пояснює логіку їхніх вчинків. Для Заходу такий підхід є безглуздим. Там мають зовсім іншу візію того, що сталося 1991 року.
Еліта Кремля вважає, що має право керувати світом
Європа та США сприймають крах Радянського Союзу саме як поразку Москви у холодній війні. Як підсумок, зіткнення 2 моделей, одна з яких зійшла з дистанції, не витримавши конкуренції. Як крах самого права Кремля на те, щоб вважати себе за альтернативу. Ця різниця поглядів породжує нездоланну суперечність.
Варто прочитати План Путіна накрився залізним куполом: чи клюнув Байден на вудочку глави Кремля
Приналежність до клубу переможців або до клубу переможених дає різні повноваження. Переможений втрачає стартові позиції, опускається в рейтингу й починає все напрацьовувати з нуля. Переможець свою позицію зберігає й навіть посилює.
Російська еліта переконана, що її вплив на сусідні країни – це природне право. Дарча від історії. Для решти світу такий підхід незрозумілий та неприродній. Усе одно що вимога боксера повернути йому чемпіонський пояс після поразки.
Коли Барак Обама описував Росію як регіональну велику сировинну державу не намагався когось образити. Він усього лише описував західний консенсус щодо Москви. Для Заходу той факт, що Кремль не альтернатива Вашингтону – це аксіома.
Обама називав Росію "регіональною великою сировинною країною" / Фото Getty Images
Москва приречена знову і знову пропонувати Заходу нову "ялтинську конференцію" – тому що бачить себе в ролі СРСР. Захід вимушений розгублено знизувати плечима, адже бачить перед собою країну, яка продає нафту і газ, а на вторговані гроші купує все інше.
Росія сліпо придумала собі небезпеку
Кремль переконаний, що Захід хоче Росію розділити й зруйнувати. Вважає себе за глобальну цивілізаційну альтернативу. Захід вбачає в Росії джерело сировини й ринок збуту й тому щиро не розуміє, навіщо його треба руйнувати.
Цікаво Паталогія імперії: Росія у 1991 році отримала "родову травму"
Навіщо перемагати? Навіщо подрібнювати? Що потім робити з новими державами, на території яких опиняться ядерні заряди? Кому потрібен хаос на кордонах? Перспектива сомалізації 1/7 частини суходолу лякає на Заході всіх достатньо сильно, аби не прагнути незворотного.
Росія вдивляється у дзеркало й бачить там СРСР. Саме тому вона вважає, що всі навколо теж бачать у ній Радянський Союз. Країна-агресорка намагається поводитися як СРСР і розглядає загрози, які розглядав Союз.
Захід дивиться на Росію тільки як на Росію. Хоче повернення до кримської моделі й намагається збагнути, де у Москви червона лінія, яку вона не наважиться перетнути.
Західна правда могла б позбавити Росію фобій. Проте вона занадто образлива, щоб Кремль погодився її прийняти. Саме тому Москва й надалі лишатиметься заручницею власної підозрілості.
Віддзеркалення Радянського Союзу
"Для Атоса це забагато, а для графа де ля Фер – замало". Те, що Кремль просить у Заходу, могли б надати СРСР. Проте Росія – не СРСР. Росія й надалі доводитиме всім, що вона – СРСР.
Це триватиме доти, доки Кремль не досягне жаданого. Доти, доки Захід не розгледить у Росії те, чим вона так відчайдушно намагається прикидатися. Доки він не усвідомить, що Москва намагається знайти свої нові кордони – і цей інтуїтивний пошук може тривати нескінченно.
Росія спеціально вдає із себе СРСР перед Заходом / Фото Getty Images
Саме тоді Захід теж побачить у віддзеркаленні Росії – Радянський Союз. Дооцінить загрози. Зважить ризики. Тоді може наважитися зіграти ва-банк. Цієї миті Росія ризикує виявити, що за ступенем власної стійкості вона аж ніяк не Радянський Союз.