Цю "мобілізаційну групу" вже давно вичислили, детально проаналізували і представили світу троє людей – Алєксєй Венедіктов, Валєрій Соловей і ваш покірний слуга. Нагадаю деякі наші відомі тексти.

Рекомендуємо Росіяни терористи, як і таліби, а українці врятували мене у бою: ексклюзивний блог воїна з США

2014 рік

У своїй знаменитій кримській (судетській) промові Владімір Путін втілив розпливчасті колективні геополітичні комплекси та фантазії російських політичних "еліт" у чіткі поняття: "роз'єднаний народ", "збирання російських земель", "рускій мір". Вони чітко копіюють стереотипи внутрішньої політики Німеччини 30-х років минулого століття.

Так було сформульовано порядок денний четвертої світової війни. І це не збереження статусу-кво. Навіть найскромніший варіант для практичної реалізації амбітної ідеї "збирання російських земель" потребує змін у державних кордонах щонайменше двох країн НАТО – Латвії та Естонії. І які інструменти, за винятком своєї знаменитої "духовності", могла б використати для успішної конфронтації з НАТО і анексії територій Альянсу держава, яка в рази програє НАТО в економічному розвитку, науково-технічному рівню, потенціалу конвенційних збройних сил?

Тільки ядерну зброю. Але хіба не загальновідомо, що у сфері ядерної зброї Росія та США, як і пів століття тому, перебувають у патовій ситуації доктрини взаємного гарантування знищення. Тому ядерний аспект можна викреслити зі стратегічних розрахунків. Річ у тому, що це не зовсім так, а точніше – зовсім не так.

В гострій геополітичній ситуації ядерна держава, яка орієнтується на зміни статусу-кво, а також має політичну волю до таких змін та байдужість до людського життя й трошки авантюризму, може досягти серйозних внутрішньополітичних результатів лише погрозою застосування ядерної зброї.

Ядерна стратегія – це не сухий математичний аналіз сценарію обміну ударами, а в більшості драматичний психологічний поєдинок. Путінський порядок денний четвертої світової війни не має цілі фізичного знищення ненависних США, чого дійсно можна було б досягти лише шляхом взаємного самогубства під час повномасштабної ядерної війни.

Путін давно спостерігає за своїми західними партнерами і глибоко зневажає їх. Але як інакше ставитись до них, якщо канцлери та прем'єри великої Європи стають у чергу, щоб служити холуями на його АЗС за жалюгідну винагороду у 2 мільйони євро на рік? Або після того, як Путін разом з Асадом одним хімічним ударом розвели як "лохів" всіх західних лідерів, повністю змінивши порядок денний для сирійської кризи, моментально перетворивши Асада в очах світової спільноти з ката свого народу в респектабельного політика, який займається "благородною справою" хімічного роззброєння.

Читайте також До кінця року Україна повинна розібратися з ворогом: що буде в іншому разі

Путін прорахував тоді Барака Обаму з його "червоними лініями" і вважає, що сьогодні він прорахував своїх колишніх партнерів у G8. Він переконаний, що переможе їх у потенційних військових конфліктах, які виникнуть на шляху реалізації його великої ідеї "руского міра", попри те, що Росія значно поступається НАТО в галузі звичайної зброї і не перевищує США в ядерній сфері.

Він буде грати з ними не в ядерні шахи, а в ядерний покер, підвищуючи ставки, і вони в критичний момент здригнуться і відступлять. Якщо товариш Кім Чен Ин, маючи лише відро ядерних помиїв, змушує весь цивілізований світ танцювати навколо нього, що здатен витворяти з цим світом товариш Крим Пут Ин, який має великий ядерний арсенал?

Здатність Путіна з одним нацистським питанням: "Чи готові ви померти за Нарву?" – поставити весь Захід перед немислимим вибором – принизлива здача та відхід від світової історії або ядерна війна з людиною, яка перебуває в іншій реальності – обговорювалася останніми місяцями в багатьох світових мозкових центрах. Я брав участь у деяких з цих дискусій. Можу сказати, що Захід ще не має адекватного рішення.

Шанс принизити і розтоптати Захід однією сутичкою волі, виявляючи його розгубленість, нерішучість та безпорадність, попри всі його економічні та воєнні переваги, настільки привабливий та обіцяє такі запаморочливі геополітичні дивіденди, що навряд недофюрер недоімперії встоїть перед спокусою.

2016 рік

4 серпня 2016 року у нас була унікальна можливість послухати, якщо не самого героя нашої історії, то його аватара. Заголовком свого інтерв'ю з польськими ЗМІ "Путін – мій президент" співрозмовник максимально підняв планку та повідомив нам, що президент Росії Путін говорить його вустами. На мою думку, Венедіктов блискуче впорався з завданням. Його президент говорить відверто і дуже переконливо:

"Ми хочемо повернути міжнародний устрій, який покладався на угоду Ялти та Потсдаму. Польща – це плацдарм Північноатлантичного альянсу, який він використовує для агресивних дій проти Росії. Я, однак, вважаю, що поляки можуть не боятися російських танків. Якщо комусь і варто боятися, то це країнам Балтії. Наша головна ідея – захист "руского міра", але в Польщі його нема. Це в Україні, є в Грузії, але не в Польщі. Не буде прямої сутички між Польщею та Росією".

Ошелешений розмовами про танки польський журналіст намагається поставити "великій людині" боязке питання: "Однак Литва, Латвія та Естонія є членами НАТО, і відповідно до Вашингтонського договору..."

Але Путін-Венедіктов рішуче перебиває його контрзапитанням Адольфа Гітлера: "Ви готові померти за Данциг? Так, здається, говорили в 1939 році?".

Цей невеликий, але концентрований перформанс "тріумфу путінської волі" у виконанні Венедіктова говорить нам дуже багато про стан свідомості та стратегічні плани людини, яка живе в іншій реальності.

Попри сувору декларацію липневого саміту НАТО та заплановане розміщення чотирьох батальйонів НАТО у Прибалтиці та Польщі, Путін, так само як Гітлер у 1939 році, твердо переконаний, що Захід не готовий помирати за умовну Нарву. Це є сенсом остаточної репліки його аватара, яка закрила геополітичну дискусію.

Путін давно не приховує, що він сподівається виключно на ядерну зброю, вважаючи, що його режим має якості, які дозволять йому переграти Захід у прямому зіткненні волі й змусити його тремтіти й відступити. "План перемоги" пахнув стронцієм.

Наш "кріт", сильно ризикуючи, підтвердив 4 серпня 2016 року ті правди, про які багато хто на Заході здогадувався, але боявся вимовити вголос. Західні політики повинні пам'ятати цю дату. Тепер їх попереджає не маргінальний коментатор Піонтковський, а співрозмовник найвищого рівня – Венедіктов. Заходу кинув виклик суб'єкт, озброєний ядерним арсеналом і готовий до його застосування.

2018 рік

Тепер прослухайте доповідь іншого свідка з верхівки російського уряду вже за 2018 рік:

"Якщо раніше ми дивилися наче через брудне скло, тепер все зрозуміло і прозоро. Я, на жаль, скажу, що ми готуємось до масштабного конфлікту. На мою думку, це очевидно.

Стратегічна лінія, яка обрана, є предметом особистого переконання групи людей, які визначають російську політику, а не одного Путіна. Це предмет їхніх особистих переконань та віри. У межах їх картини світу – це глобальна гра, глобальна ставка. Зараз Росія отримала унікальний шанс помститися за гибель Радянського Союзу. Тобто, можливість переграти історію, розумієте?

Це величезна спокуса. У групи еліти, яка схвалює рішення, є групова внутрішня віра в те, що вона має найвищу місію з релігійним сенсом – переграти світову історію.. Отож вона йде до цієї мети".

Який чудовий рембрандтівський "Нічний патруль" – МРТ-скан хворої свідомості російської верхівки.

Актуально "Нравится – не нравится", Росія розпадається

Якщо свідок Венедіктов буквально підтвердив сценарій "плану перемоги", обчисленого мною через брудне скло, то свідок Соловей передав у своїй заяві метафізику та езотерику злочинного замислу.

Окрім найцінніших доказів Соловей увічнив "план перемоги" Путіна з блискучою і жахливою метафорою – переграти історію, одним підкиданням кісток. Одне підкидання кісток – один ядерний удар (або загроза такого удару) по одній з європейських столиць.

Грудень 2021 року – лютий 2022 року

Влада диктатора – це не раціональні розрахунки, не рейтинги, а певна аура, таємниця та містика, яку певні канали транслюють для мас. Це надає їм щасливу ілюзію творчого спілкування з національним лідером.

Заступник міністра з товстим обличчям, з гордістю надув ніздрі та пробурчав 30 країнам НАТО: "Збирайте речі і негайно забирайтеся геть на лінію Батия – Джугашвілі".

Для історії збереглися записи трьох публічних появ Путіна у ці фатальні дні: 8 лютого, 21 лютого, 24 лютого.

Кожного разу він був у збудженому стані ейфорії. 8 лютого нецензурно хамив Україні: "Подобається, не подобається – терпи, моя красуне", знущався з Еммануеля Макрона, змушуючи його кілька разів бігати між літаком та терміналом і здавати якісь аналізи. І, нарешті, на спільній пресконференції, не в змозі більше тримати в собі потаємне, вперше опублікував свій "план перемоги" публічно. Ні, не тільки над Україною, а й над "проклятим Заходом" в цілому.

"Звичайно, потенціали НАТО та Росії не порівнянні. Ми розуміємо, але ми також розуміємо, що Росія є однією з провідних ядерних держав, а за деякими сучасними факторами навіть багатьох випереджає".

Ніхто не запитував його про потенціали НАТО та Росії, але душа безконтрольно прагнула у геополітичне піднебесся.

21 лютого він витягнув на камери найвищі нотаблі держави, щоб "консультуватися" з ними. Щоб публічно і жорстоко принижувати їх усіх. Ці нелюди, звичайно, заслуговували на таке ставлення. Але ніколи раніше агресор такої демонстративної поведінки собі не дозволяв. І, нарешті, вранці 24 лютого "володар всесвіту" сказав найважливіші слова за своє нікчемне земне життя:

"Зараз кілька важливих, дуже важливих слів для тих, хто може мати спокусу втрутитися в події. Хто б не намагався завадити нам і тим більше створити загрози для нашої країни, для наших людей, повинен знати, що відповідь Росії буде негайною. Вона приведе вас до таких наслідків, з якими ви ніколи не стикалися у своїй історії. Ми готові до будь-якого розвитку подій. Усі рішення, необхідні у зв'язку з цим, були прийняті. Я сподіваюся, що мене почують".

Великий і жахливий перший рік нової хронології ми всі пережили разом. Героїчний подвиг українського народу. Народження нової Великої Держави, яка одна, стікаючи кров'ю, вже цілий рік захищає вільний світ від варварської орди зі Сходу. Систематичні жахливі злочини проти людства, які вчиняє "друга армія у світі". Її вимушені "жести доброї волі", перегрупування та складні рішення. Сотні тисяч вбитих і скалічених. Мільйони біженців. Тисячі українських дітей, викрадених у батьків.

Захід повільно, долаючи впертий опір путінських агентів та корисливих буржуазних ідіотів, починає розуміти, що зараз лежить на вагах. Тепер генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг повторює тим, що вагаються: "Так, ми платимо гроші, але українці платять кров'ю. Якщо вони не витримають, а Путін досягне успіху, ми заплатимо однакову ціну. Ми заплатимо свою кров". Якщо вдуматися, то це звучить жахливо. Але це найкраще, на що ми можемо розраховувати сьогодні.

Страшно уявити, що сталося б із Заходом, якби на початку березня Путін тріумфально вийшов, як він планував, до меж країн НАТО. Рік тому Захід, на мою думку, абсолютно не був готовий до конфронтації з "Гітлером", який махає ядерною бомбою.

Україна ще не прогнала окупантів зі своєї території, ще не виграла свою історичну багатостолітню війну за незалежність. Але вона вже здобула за Захід перемогу у четвертій світовій війні за моральне руйнування, яке Путін оголосив Заходу. Вона відправила у нижчу дивізію "другу армію у світі" і навчила Захід перестати боятися Путлера та його ядерний шантаж.

Таким є головний підсумок I року.

Путін прагне перетворили війну на рутину

Цей рік закінчувався феєрверками значних міжнародних зустрічей: візити Зеленського та Байдена, саміт ЄС та Мюнхенської конференції з безпеки. Але найважливішим у цій серії подій було недооцінене багатьма повідомлення одного і того ж персонажа Федеральним зборам на 02.21.2023.

Путін насправді зробив під час цього звернення дві найважливіші заяви, що змінюють всю його пропагандистську колоду:

  • він визнав капітуляцію у четвертій світовій війні, яку оголошував Заходу;
  • він оголосив безстрокову спеціальну воєнну операцію з урятування власного життя.

Зауважте Китай воює чужими руками: чому ця країна точно недружня Україні

Дійсно, 80% озвученого Путіним – це рімейк озвученої доповіді генсека КПРС епохи пізнього застою. Колосяться поля, росте зерно, будують сучасні дороги в Казань та Хабаровськ, материнський капітал збільшують. У розділі про соціальні переваги розвиненого путінізму є ще одна додаткова вишня на торті – кожні пів року успішним учасникам так званої "СВО" нададуть двотижневу відпустку для закріплення здорової православної сім'ї мами і тата.

Мовиться про рутинізацію війни. Вона вже не має заявлених амбітних цілей – підкорення України, відступ НАТО на лінію "Батия – Джугашвілі – Рябкова". Вона стає елементом стійкого побуту поряд із заготівлями зерна та будівництвом автотрас. Вона стає вічною та банальною, як війна Євразії та Остазії в оруеллівському "1984". У ній не може бути ні перемоги, ні тим більше поразки, яка могла б загрожувати владі "великого брата". Навпаки, її рутинна вічність легітимізує політичну вічність "великого брата".

Добрий російський народ протягом своєї "героїчної" історії не тільки прощав своїм вождям будь-які найжахливіші злочини як проти нього самого, так і проти інших братніх народів, але і з ентузіазмом звеличував цих маніяків, якщо їх злочини призводили до "військової перемоги". Але горе переможеному диктатору.

Тому він так різко змінює концепцію війни та свої особисті цілі в ній. Тепер він відчайдушно бореться за своє життя. Поки люди продовжують щодня вбивати один одного, він живий. Як тільки вони зупиняться, його неодмінно вб'ють. Або одні за скоєні ним злочини проти людяності, або інші за те, що він програв оголошену ним же війну.

21 лютого він не лише впарював вічну рутинну "СВО" з відпустками раз на півроку. Він дав Заходу два важливі запевнення у ядерній сфері:

  1. я в жодному разі не виходитиму за межі договору СНО;
  2. я в жодному разі не проводитиму ядерних випробувань.

Для власного бидла вони були закамуфльовані як традиційне розмахування ядерною зброєю. Але для адресата зміст його послання був абсолютно очевидний: "Я розумний, я відмовляюся від ядерного шантажу, я вам нічим не загрожую, я просто хочу вижити, без мене ви зіткнетеся з непередбачуваними наслідками російської смути на просторі в 11 часових поясів".

Я не знаю, як відреагує на послання ядерного банкрута глибинний російський народ та колективний Захід. Можливі варіанти. Я не збираюся їх аналізувати. Тому що я точно знаю, яке рішення щодо персонажа ухвалить головна держава-переможниця у четвертій світовій війні – Україна: розчавити гниду!