Як Кавказ дав Росії відсіч

Цей прогрес був би неможливий без особистої ролі вірменського прем'єра Нікола Пашиняна, що нерідко упускають. Він зараз діє в об'єктивно складній ситуації і поступово знаходить способи, щоб крок за кроком послаблювати російські тенета й демонтувати інфраструктуру російського впливу проти Вірменії. Про це заявив Олексій Копитько, інформує 24 Канал.

Цікаво Атака на Європу може відбутися ще до кінця року: як Росія готується до нової війни

Збоку тут ніякі поради недоречні. Можу лише повторити побажання, щоб два народи дійшли взаєморозуміння і згодом повернулися до добросусідства. Нехай все пройде за планом. Практика доводить, що одна з причин відсутності взаєморозуміння – це деструктивне російське втручання. Що менше його буде, то швидше розберуться.

Коли Росія в черговий раз спровокувала конфлікт з Азербайджаном, одночасно розгойдуючи Вірменію, дорогі росіяни перейнялися питанням: "А що взагалі відбувається?".

Чому раптом для зниження градуса з Ільхамом Алієвим раптово знадобився Реджеп Ердоган? Без Туреччини Кремль на Кавказі вже нічого не може, у відносинах із Баку потрібні посередники? З якого часу?

Московські діячі роками в рутинному режимі ображали Казахстан, Азербайджан, Вірменію, Грузію, не кажучи вже про країни Балтії. Але тут раптом одержали по носі на Кавказі. Потім виявилося, що Казахстан не збирається терпіти чорноротих девіантів. Щось явно змінилося.

Російський ефір наповнився дискусіями, які забезпечили певний масштаб – від Шпіцбергена до Курильських островів. Трапилося дещо цікаве.

Ось уже 11 років у Росії переконують населення, що воюють із цілим Заходом і НАТО за "традиційні цінності та славу предків". При цьому технічно здійснювалася підміна: захоплення українських сіл подавали майже як бої на підступах до Вашингтона, а окупацію Бахмута – як чергове захоплення Берліна. Це сповнювало дорогих росіян непомірною гордістю.

Що є замість російської величі

Коли публіка на тлі дискусій про Кавказ взялася борознити глобус у пошуках доказів російської величі, раптово виявилося таке:

  • кордон з НАТО подвоївся. НАТО взяло курс на ремілітаризацію і потенційно б'є Росію військовим бюджетом раз на п'ять виключно Європою. Через кілька років це матиме значення;
  • велелюбний Олександр Лукашенко готовий радісно обійматися хоч з китайцями, хоч з американцями;
  • недозахоплений за три дні Київ нищить стратегічну авіацію на Байкалі та Мурманській області, паралізує цивільне авіасполучення та точково вибиває військові заводи аж до Уралу;
  • у Сирії не тільки збираються ліквідовувати російську базу, але ще вимагають видати Асада і компенсувати збитки, завдані російськими військами;
  • на Кавказі не просто вигнали стусанами російських миротворців, а й домовляються про майбутнє регіону без Москви. У публічному полі вже прогрівається тема із турецькою військовою базою (з пакистанською участю). Не факт, що вона буде, але це не має значення. Формується основа для "обміну" – Туреччина не розгортається в Азербайджані, а Росія йде з Вірменії;
  • у Грузії неминуче наближається момент з'ясування стосунків, кого більше любити – Москву чи Анкару?
  • Ірану "допомогли" лише словами, всі усвідомили діапазон російських можливостей сприяти важкій ситуації;
  • країни Центральної Азії вбачають, що Азербайджан досить зміцнився для спільної спроби будувати коридори без участі Росії. Москва спромоглася відповісти лише визнанням "Талібану";
  • Індія та Пакистан розібралися без Росії, а сама ідея російської участі у посередництві спочатку сприймалася як безглузда;
  • Китай вирішує, коли і скільки Росія воюватиме, а коли буде сидіти тихо. Масштаби нееквівалентності "стратегічного партнерства" із Пекіном зашкалюють;
  • КНДР паразитує на російських труднощах, одержуючи ресурси та технології для модернізації. Але це лише один аспект бонусів для Китаю;
  • японці та південні корейці відкрито не обурюються, але для всіх очевидно: Тихоокеанський флот може бути "обнулений", бо безпілотники змінюють характер війни, а морська піхота ТФ Росії догниває в Україні та на Курщині.

Це якщо швидко пройтися по периметру і не зациклюватися на таких внутрішніх явищах як Чечня і не згадувати тих, хто побічно постраждав через Росію, на кшталт Бразилії.

Актуально Росія втрачає Кавказ і Центральну Азію

Невиразний ґрунт для величі зберігається лише в Африці, але це далеко і там російською стороною ще не займалися предметно.

Завдяки Пашиняну та Алієву цей масштаб по-іншому заграв у російському медіаполі. Виявляється, що баланс "війни з НАТО" категорично не на користь Росії. Якщо зруйнувати ще одну школу чи лікарню в Україні краще не стає. А гірше – стає. І це не сховати.

Через у Росії вже практично відкрито звучить думка: "А чи не оголосити нам перемогу, поки є можливість забратися?". Сили оборони України та інші небайдужі люди зміцнюватимуть цю думку.