Полковник Солженіцин і майор Пушкін позбавляють українців майбутнього

"Русскій мір" не має варіацій

– Сашо! Повернись! Пообіцяй мені, що повернешся!

Радимо Поки у Росії радітимуть своїм "перемогам", ми вже будемо під Москвою

Пушкін зупинився, і вона кинулася йому на шию. Обійняла так міцно, ніби хотіла віддати йому з собою частинку себе.

– Не плач, мала! Все буде добре, – осяяв її білозубою посмішкою Пушкін. – Це безпечно. Запустимо ракети з Каспію, малороси там не дістануть. Зате ми залишимо їх без світла і води. Знатимуть, що таке велика Росія!

– Скоріш би це все закінчилося, – лейтенантка Ахматова ніжно перебирала кучері коханого. – Убий їх всіх, щоб ми знову могли жити, як раніше. Щоб Масляна і млинці в Сокольніках. Щоб не гинули наші рєбята…

– Вб'ю. Ради тебе, мала, повбиваю всіх. І за пацанів…

"Благословення" на вбивства

Тим часом технік Достоєвський споряджав літак. Турботливо перевірив всі ракети і написав на одній фломастером "За святу Русь!!!". Достоєвський був глибоко набожним. Найбільші його вагання були пов'язані зі смертю дітей від ударів авіації. Чи варта наша перемога сльозинки хоч однієї дитини, питав себе технік Достоєвський. Таки варта, відповідав. Бо ми, рускіє, ні на кого не нападали. Це самооборона. Рускіє діти теж страждають без батьків, їжі, води в прифронтових містах.

Важливо Хто і навіщо, крім Росії, полює на "голову" вільної України

– Увага, увага! Говорить полковник Солженіцин! П'ята ескадрилья, до зльоту!

– Лейтенант Маяковський готовий! Майор Булгаков готовий! Підполковник Міхалков готовий!

– З Богом, синки! Повертайтеся!

Вони будуть вбивати нас кожен раз, коли матимуть нагоду. Нищитимуть доти, доки не станемо покірними слугами, як білоруси, і забудемо своє коріння. Кожен день смертельний лічильник рахує молодих людей, яким би жити і жити, якби не полковник Солженіцин і майор Пушкін – криваві упирі-некроманти, що дістають нас з минулого і забирають майбутнє.

Актуальне – як російські класики вчили ненавидіти Україну: дивіться відео