Втрата державою монополії на застосування сили – це одна з ознак початку її руйнації. Якщо ви не згодні, то назвіть мені хоч одну успішну державу, у якій були б групи людей під незрозумілим керівництвом. Вони б застосовували силу на власний розсуд, керуючись не законом, а власною системою цінностей. Не можете? Ось і я не можу. Зате можу назвати приклади зворотного.
Читайте также: На чому підловив російських "іхтамнєтов" журналіст, аби довести їхню участь у війні на Донбасі
На жаль, рівень довіри до правоохоронних органів після Майдану зріс недостатньо. Чисельні скандали навколо Арсена Авакова, дурні ляпи Василя Грицака, персонажі типу Павла Демчини в правоохоронних органах, недоведена до пуття реформа поліції та сепаратисти і злодії, яких періодично бачать на вулицях Києва – усе це знецінює той безумовний прогрес, який відбувся за останні роки в діяльності окремих силових підрозділів. І якщо ви з цим незгодні, то поверніться подумки на 5 років назад до протестів у Врадіївці та порівняйте.
Волонтерська допомога армії
Також повернення з фронту частини бійців і ренесанс націоналістичних рухів, викликаний війною та Майданом, призвів до появи недержавних силових структур, що почали виконувати функції правоохоронних органів, забираючи у держави монопольне право на застосування сили. Без їхнього тиску наш суд міг би відпустити убивцю і керівника "тітушок" Крисіна. По Києву й надалі гуляв би сепаратистський найманець Лусваргі та просто не було б кому поставити на місце ряжених уродів, які удають із себе ветеранів АТО та навіть героїв України.
Зараз я розкажу вам кілька речей, які викличуть обурення у протилежних частин суспільства.
Перше – це підтримка. Я підтримую деякі з таких організацій і їхні дії проти ряжених ветеранів АТО, сепаратистів та організацій, які ведуть системну інформаційну і не тільки роботу, спрямовану на підрив нашої державності.
Друге – це тимчасовість. Добровольчий рух зіграв надзвичайно важливу роль на початку війни та поступово інституціоналізувався та став частиною регулярних армійських підрозділів.
Волонтерські організації й досі виконують роль костиля для підрозділів Збройних Сил України, але поступово армія модернізується та усе більше ніш, які закривали волонтери, тепер закриває Міністерство оборони. Ми рідко говоримо, скільки зусиль доклали для того волонтери, щоб Міноборони закупило, а Генеральний штаб якісно розподілив достатню кількість тепловізорів для нашої армії.
І цей процес уже відбувається. Не подумайте, що ми після цього збираємось закриватись. Ні, ми перейдемо на інші потреби, а також будемо сприяти розвитку ветеранського бізнесу, протидіяти інформаційній агресії Росії, вести аналітичну роботу та лобіювати реформи у нашій армії.
Представники Спілки ветеранів АТО
Така саме еволюція має відбутись і з недержавними силовими підрозділами, наразі та частина з них, яка ще не зайнялась криміналом, потрібна для того, щоб змушувати правоохоронні органи, Верховну Раду та суди діяти. У нашому законодавстві є ще багато незакритих шпарин, які викликають обурення суспільства, а ті шпарини, які закрито, часто саботуються правоохоронцями чи суддями. Це породжує відчуття несправедливості у людей та створює політичний попит на альтернативні силові підрозділи.
І якщо силовики та законодавці не схаменуться, то цей попит ростиме, і держава котитиметься у прірву, усе сильніше втрачаючи свою силову монополію. А якщо схаменуться, то недержавним силовим підрозділам доведеться виконати свою роль і піти, перетворившись на політичні сили, патріотично-виховні організації, муніципальну поліцію чи щось інше.
Третє, що я хочу сказати – це те, що політичну смерть і втрату громадської підтримки цих організацій наближають деякі їхні іноді відверто маргінальні дії. Українське суспільство не настільки традиційно-архаїчне, як про це люблять казати російські пропагандисти. Це підтвердили і результати партії "Свобода" на останніх виборах, і зростаюча підтримка Маршу рівності, який щороку проводять представники ЛГБТ-спільноти.
Читайте также: Бої за Мар'їнку під шквальним вогнем: як захлинувся безглуздий і непродуманий наступ терористів
Напередодні цьогорічного Маршу рівності окремі представники націоналістичних організацій спекулювали на старих заявах представників супротивника, намагаючись таким чином зробити узагальнення і повісити антиукраїнський ярлик на КиївПрайд.
І я відповім так: усі слони чотириногі, але не усі чотириногі – слони. Або коротше: узагальнення – це завжди зло та маніпуляція. Кількість ватників серед представників ЛГБТ-спільноти точно не вища за середню по країні, і цього року не без зусиль організаторів вони не пролізли на марш зі своїми плакатиками.
Крім того, представників ЛГБТ-спільноти безпідставно звинуватили в отриманні російських грошей. Це було зроблено без наведення фактів, просто звинувачення заради звинувачень. Російське фінансування приписують багатьом правим організаціям у світі. І, на відміну від звинувачень у бік КиївПрайду, це доведено. Відверто проросійську позицію займають прибічники Марін Ле Пен у Франції, і те, що Росія їх фінансує, має юридичні підтвердження. Також дуже люблять Путіна представники партії "Йоббік" в Угорщині, до речі, вони теж вважають своїм пріоритетом боротьбу з представниками ЛГБТ.
В Росії законодавчо заборонена пропаганда гомосексуальності, а мирні зібрання там мають бути санкціонованими. Та гомофобія давно стала частиною національної ідеології. В Україні, окрім відносно націоналістичних організацій, гомофобську позицію займають колишні регіонали та проросійські популісти – Мураєв, Кернес та інші.
В Росії законодавчо заборонена пропаганда гомосексуальності
І усе б нічого, але через рік нас чекає майже неминучий проросійський політичний реванш і роки, коли ми змушені будемо боротися уже не тільки за свої права, а і за право держави на виживання. І тоді, по один бік барикади, ми можемо знову опинитися усі разом, як це було на Майдані, де нам не сильно заважала різність поглядів.
Представники ЛГБТ-спільноти були. Як вони були і є серед відомих і не дуже волонтерів, а також військових та тих, хто уже чотири роки допомагає армії. Чому вони про це прямо не кажуть? Бо це їх право на приватне життя, гарантоване Конституцією. А ще тому, що в нашій країні бути відкритим представником ЛГБТ – це гарантія осуду, насмішок, засудження усіма та ризик банальних і регулярних побоїв. Власне, щоб показати, що такі люди є, їх багато, і вони мають права, проводять Прайд.
Цього року до противників Прайду поліція застосувала закон, і марш пройшов майже мирно, хоча поодинокі спроби нападів, на жаль, усе ж були. Вперше за роки групи спортивних молодиків не лупцювали учасників у дворах та провулках, незважаючи на те, що дехто оголошував "сафарі" і навіть пропонував за побиття найбільшої кількості учасників призи. "Сафарі" не вдалося, і в результаті усе пройшло мирно. На Прайді було багато людей, які допомагають нашому фонду і нашій армії, зокрема там була посол Сполучених Штатів – мабуть, головного на даний момент нашого міжнародного союзника. І знаєте що? Я радий, що її не побили.
Парад у Києві
Шкода, що для цього прийшлось огороджувати значну частину центру. Шкода, що поліція застосувала стільки сили до учасників контракції. Я впевнений, що без цього можна було обійтись. І ще я впевнений, що з часом міри безпеки для захисту одних українців від інших стануть просто непотрібними. І я в жодному разі не прошу представників націоналістичних організацій почати підтримувати Прайд. Я закликаю лише перестати порушувати закон і бити людей за будь-якою ознакою, окрім сепаратизму та державної зради.
Читайте также: Чому звичка оголошувати війну в сучасному світі стала анахронізмом
Насправді, навіть деякі представники ЛГБТ-спільноти, яких били в минулі роки, засудили жорсткі дії поліції та закликали владу дати правим можливість вільно і мирно проводити свої контрзаходи, щоб перевести таким чином боротьбу у цивілізоване політичне русло. Якщо говорити простіше, то питання толерантності до усіх, крім прибічників країни агресора, – це не питання смаків чи традицій, це питання нашого цивілізаційного вибору.