"30 липня зупинилося і моє серце": розмова з нареченою вбитого в Оленівці азовця "Башні"

Сергій з позивним "Башня" повномасштабну війну зустрів у Маріуполі, як і більшість захисників-азовців. Там отримав поранення і з ним виходив у полон. У ніч на 29 липня 2022 року був у тому бараці в колонії окупованої Оленівки, де росіяни влаштували жорстокий теракт. На жаль, загинув на місці.

Важливо Роковини теракту в Оленівці: хто відповість за страту полонених і що згадують азовці, які вижили

Про те, яким був Сергій, як долучився до "Азову", якими для нього були перші місяці повномасштабного вторгнення, що він говорив про полон і як загинув – 24 Каналу розповіла його наречена Ольга Андріанова.

Чекав нове вторгнення Росії: служба в "Азові" і бої за Маріуполь

Сергій долучився до полку "Азов" у 2017 році. Через те, що він високого зросту, бійця поставили мінометником. А вже останній рік перед вторгненням "Башня" був інструктором у військовій школі імені Євгена Коновальця в полку. Як розповідає Оля, "Азов" був для нього другою сім'єю.

У перші дні після нападу, коли він був у Маріуполі, то казав мені: "Зараз ми росіян проженемо і все буде добре". Знаєш, він чекав повномасштабку, казав, що триває незрозумілий напряг, тому хай вже станеться, що має. Сергій, напевне, не думав, що буде аж так все і казав, що вони їх (росіян – 24 Канал) відтиснуть, як колись в 2014-му. Але потім зізнався, що не чекав, що Маріуполь і всі військові так швидко опиняться в оточенні,
– розповідає Оля.

Наречена азовця Сергія "Башні" Петренка / Фото Валентини Поліщук для 24 Каналу

Побратими "Башні" згадують, що весь березень він гідно тримався в Маріуполі й приймав участь у всіх боях. А 23 чи 24 березня отримав поранення. Спершу навіть не розповідав нареченій про це, але потім таки мусів зізнатися.

"Я розуміла, що щось не так, бо він весь березень взагалі не був на зв'язку, а тут почав часто з'являтися у месенджерах. Я ж питала – що сталося? А він такий – та ні-ні, нічого. Вже потім таки зізнався, що має поранення стопи. На "Азовсталі" у польовому госпіталі йому складали ногу в тих умовах, в яких це можна було зробити. Єдине, що він мені казав: "Я отримав це поранення і не можу бути з хлопцями. Я маю бути там, воювати, а я лежу і це неправильно", – додає наречена бійця.

"Башня" отримав поранення під час оборони Маріуполя / Фото надане 24 Каналу

Сергія мали евакуювати з оточеного Маріуполя на гвинтокрилі під час однієї зі спецоперацій ГУР. Однак щось пішло не так і його тоді так і не забрали. Як з'ясувалося потім, цей гвинтокрил збили росіяни і всі бійці, які були на борту, загинули. Для Сергія ця новина була дуже важкою.

"Ми всі розуміли, що таке "Азов" для росіян": вихід у полон

Зв'язок з бійцями на "Азовсталі" спершу був більш-менш нормальний, але потім старлінки активно знищували і, як розповідає Оля, вони з коханим могли контактувати раз у кілька днів.

"Було так, що ми переписувалися, коли я була в Києві, наступний раз – вже коли приїхала до Риму, потім – у Париж. Сергій питав, що я там роблю взагалі, а я розказувала, що ми з дівчатами вирішили пробувати просити про екстракцію військових з Маріуполя", – пригадує вона.

Важливо. На початку травня 2022 року, коли українські військові вже були в повному оточенні у Маріуполі, дружини захисників "Азовсталі" – Катерина Прокопенко, Юлія Федосюк, наречені – Ганна Науменко й Ольга Андріанова – їздили у Європу і на зустріч до Папи Римського, аби просити сприяти евакуації бійців. Вона тоді так і не відбулася, однак рішучість жінок сприяла світовому розголосу про ситуацію в Маріуполі.

Крайній раз перед виходом бійців з "Азовсталі" у полон Оля спілкувалася з чоловіком 7 травня. Після цього у нього вже не було зв'язку, тому що на заводі залишився один старлінк – біля командної позиції. У бункер, де був "Башня", вже не тягнуло.

"Були такі моменти, що хлопці, які ходили зловити зв'язок, просто помирали по дорозі через прильоти. Ідеш зв'язатися і все. Тому ми з ним домовилися, що такого робити не треба. Та й на ногу він не наступав, був на милицях", – розповідає Оля.

У той час вже були чутки про ймовірний полон захисників і, як наголошує жінка, це було єдиним варіантом зберегти їм, а особливо усім пораненим, життя. Інакше всі б просто загинули на "Азовсталі".

Сам Сергій спершу сказав нареченій, що в полон не піде і краще до останнього буде битися в Маріуполі. Однак Олі вдалося переконати його. Як розповідає жінка, вона тоді написала, що він має піти в полон, згодом їх повернуть, вони підлікують йому ногу, все буде нормально і вони зможуть втілити свої плани на майбутнє – поїдуть жити в гори, куплять будиночок і будуть далеко від цивілізації. А ще – заведуть козочку, поросятко, багато різних собачок і сов, яких Сергій дуже хотів.

Він тоді мовчав, а через якийсь час написав, що заради нашого кохання і нашого майбутнього піде в полон. Я подумала, що це добре, але всередині все одно переживала, бо не розуміла, що їх там чекає. Ми всі розуміли, що таке "Азов" для росіян. Знали, як це бути свідомим українцем у лапах ворога. І я десь вірила, що звільнення з полону буде швидко, а потім зрозуміла, що ні, не буде. Там будуть катування,
– додає вона.

За домовленостями захисникам "Азовсталі" обіцяли, що після їх виходу у полон спершу будуть обмінювати тіла всіх загиблих, потім важких поранених, далі – більш легких, жінок, солдатів й інших. У кінці – офіцерів і командування.

Але так не сталося, на жаль. Тіла довго не повертали, а обміни з Росією досі йдуть дуже повільно. Особливо рідко міняють бійців "Азову".

Акція на підтримку полонених / Фото з інстраграму Ольги

Зверніть увагу Вогняна хмара смерті: що таке термобарична зброя, якою Росія вбила українців в Оленівці

"Їх просто спалили заживо": теракт і загибель "Башні"

Вже будучи у полоні в колонії Оленівки Сергій телефонував нареченій у червні. Українським бійця вдалося пронести з собою телефон й вони інколи виходили на зв'язок з рідними. Як пригадує Оля, це була коротка розмова, але "Башня" сказав їй, що у нього все нормально.

"Востаннє в житті ми говорили 18 липня, це був мій день народження. Він надіслав три повідомлення, привітав, написав, що кохає мене, і що ми скоро побачимось, обіймемось. Нам було багато про що поговорити", – додає вона.

Через 11 днів після останньої розмови Олі з Сергієм, у ніч з 28 на 29 липня, стався теракт. Росіяни підірвали барак, у якому було близько 200 бійців полку "Азов". 50 з них загинули на місці, згоріли живцем. 

У цей день, 29 липня, Оля була в Рівному на пологах у дружини іншого військовополоненого.

Зранку у всіх азовських чатах почали писати, що щось сталося в Оленівці. Було незрозуміло, це правда, чи ні. Ми подумали, що це, мабуть, ІПСО, тому що про це говорять росіяни і їм хочеться подивитися на нашу реакцію. А близько 10 чи 11 ранку деякі хлопці почали виходити на зв'язок з Оленівки. Вони казали, що дійсно щось трапилося – це була суперстрашна ніч, було чути вибухи й крики. Ми ж навіть не можемо навіть уявити, як це горіти заживо,
– пригадує той страшний ранок Оля.

Тоді про теракт військові, які вийшли на зв'язок з рідними, говорили не багато. Лиш уточнили, що в бараку, де все сталося, були лише азовці.

"Коли вони всі лягли спати, не було ніяких ознак того, що може щось статися. А потім прокинулися від сильного вибуху, все горіло, палахкотіло", – каже наречена "Башні".

Згодом деякі наші захисники, яких повернули з полону в Україну, розповідали, як інші потрапили у цей барак. Спершу бійцям говорили, що їх розселяють, щоб розгрузити інші бараки. Так відібрали 200 людей. Якогось  принципу відбору не було, їх просто навмання туди зібрали.

Коли вночі стався теракт, рідні про це не знали. Весь день з'являлася різна інформація, та й то переважно від російської сторони. Тож якоїсь конкретики не було. Лише вранці 30 липня у російських телеграм-каналах почали з'являтися списки загиблих бійців.

Вранці мені кинули список і я прочитала, що Сергій у списку загиблих. Я впала на підлогу і дуже сильно плакала, кричала. Потім подумала, що ще не все зрозуміло, це ж просто список у якомусь російському телеграмі. Мабуть, якби це було правдою, нам би вже сказали. Хоч з того часу я вже не могла відкинути думку про Сергія,
– каже Оля.

Тоді жінка намагалася зв'язатися через рідних хоч з кимось з інших бійців. Просила в подруги Ані (Ганна Науменко – наречена колишнього полоненого), щоб вона у Діми (Дмитра Данілова – експолоненого азовця) запитала, чи бачив він "Башню". Він тоді промовчав і нічого не відповів.

"Я думаю, що він тоді вже знав, тому що їм у колонії крутили по радіо списки вбитих. А хтось ходив туди як свідок дивитися. Наприклад, хлопець, якого недавно звільнили з полону, розказував, що бачив уже Сергія, коли він загинув", – розповідає жінка.

Спершу вона не хотіла вірити у те, що сталося. Думала, може, хтось з побратимів чоловіка не так щось зрозумів. Вірила, що Сергій живий і його могли просто повезти у лікарню в окупований Донецьк.

"Вже потім, коли співпала ДНК, я спілкувалася з побратимом Сергія, і він мені сказав, що побачив його першим після вибуху, підбіг до нього, тричі перевіряв пульс, але його не було. Він ще намагався його якось відкачати, але вже було зрозуміло, що все", – згадує розмову з іншим експолоненим Оля.

Постраждалим у теракті бійцям окупанти на місці не надавали допомогу. Інших полонених з бараків також не випускали, а медиків пустили вже дуже пізно та без нічого. Тож намагалися рятувати, чим могли, не маючи потрібних засобів. Можливо, якби пораненим одразу надали нормальну допомогу, кілька з них залишилися б живі, а не стекли кров'ю. Проте, цього ми більше ніколи не дізнаємось.

"Коли їх перевозили у лікарню в Донецьк, деякі з хлопців були в списку поранених, рідні їх чекали, шукали на відео. А потім виявилося, що співпадає ДНК рідних з їх тілом. Вони просто не доїхали до цієї лікарні, просто стекли кров'ю", – каже жінка.

Читайте також Все бачив власними очима, – азовець "Масло" пригадав момент вибуху в колонії в Оленівці

"Спершу ще вірила, що він живий, але дива не сталося": ДНК-експертиза

Остаточно прийняла, що чоловік загинув, Оля вже після ДНК-експертизи. Тіла загиблих в Оленівці повернули в Україну минулого року. Було незрозуміло, хто там і що там, вони всі були в жахливому стані, всі згорілі.

"Ці тіла були не такі, як після "Азовсталі". Буває, що хоча б речі якісь залишалися, одяг. Тут, звісно, вже не така була ситуація. Тому ми й чекали ДНК. Я принципово не дивилась фотографії з теракту і дуже вірила в те, що Сергій живий. Пройшов час, і мені вперше прийшло сповіщення про підтвердження ДНК. І це той момент, коли в тебе всередині просто все холоне", – каже Оля.

До цього у жінки ще залишалися надії, що її коханий живий. Як розповідає Оля, вона навіть сперечалася з другом, який всі ці місяці намагався їй донести, що Сергій загинув. Як зараз зауважує жінка, вона до останнього вірила, що це неправда, і можливо, їй потрібен був час, щоб все прийняти.

"Наш друг тоді вже поспілкувався з побратимами, які повернулися, і вони йому сказали, що точно бачили Сергія мертвим. Він мені вже цього не розказував. І я справді вдячна, що друг дав мені час цей момент прожити, не нав'язував нічого. Тобто я сама все прийняла, коли прийшла перша ДНК-експертиза", – пригадує жінка.

Наречена Героя до останнього не вірила, що він загинув / Фото надане 24 Каналу

Взимку вже 2023 року була порівняльна ДНК-експертиза – остаточна. Це й стало моментом для Олі, коли вона все прийняла.

"Коли прийшла ця ДНК повторна, всередині знову все завмерло, приблизно так, як тоді 30 липня, коли я побачила список. Ти ніби і приймаєш це, і ніби ні. Тому що до цього ти ще мав якусь надію, віру, але розумієш, що ДНК, фото, розповіді побратимів, – не може бути все проти тебе. Розумієш, що найгірше, чого ти не хотів, відбулось", – каже вона.

Після цього жінка бачила вже і фото тіла коханого, і була в морзі, навіть тримала його за руку.

30 липня зупинилося моє серце. Тобто фізично воно є, я існую, але насправді моє життя закінчилося. І таких історій сотні тисяч. Мені хотілося б просто, щоб люди не забували взагалі, якою ціною це все дається,
– наголосила Оля.

Сергія не поховали й досі, бо наразі триває ще одна експертиза ДНК. Оля каже, що їй боляче усвідомлювати, що досі не відбулося прощання з коханим. Єдине її бажання зараз – щоб це пошвидше сталося і "Башню" поховали з честю. Вона навіть розповіла, що загадала собі це на день народження цього року.

"Єдине, де ми ще можемо бути разом": сни і сорочка з запахом чоловіка 

Оля пригадує, що після співпадіння ДНК, Сергій їй снився. У сні він приїхав у Київ і вони мали зустрітися. Але коли жінка приїжджала на кожне місце, де мав бути чоловік, його там не було. 

"Я приїхала на те місце, де він мав бути, а мені кажуть, що він 5 хвилин тому поїхав. І так усюди. І так весь сон. Потім я йому пишу, якщо ти мене не кохаєш, то так і скажи. А він каже: "Ні, я тебе дуже сильно кохаю, але ми ще не можемо з тобою зараз зустрітися", – розповідає вона.

Загалом коханий часто сниться Олі. Вона каже, що сон – це єдині моменти, де вони ще можуть бути разом. Де те, чого вже ніколи не відбудеться в цьому житті, є реальним там. А ще у жінки залишилися речі Сергія, які нагадують про нього.

"У мене є одна його футболка спортивна. Вона ще досі пахне ним. Я її заховала у зіп-пакет. Раз у два місяці дозволяю собі витягнути її на кілька секундочок, понюхати й назад сховати. Тому що я боюсь того моменту, коли ця футболка вже не буде нічим пахнути", – додає вона.

"Башня" активно займався спортом, брав участь у змаганнях / Фото надане 24 Каналу

"Башня" активно займався спортом / Фото надане 24 Каналу

Світлий і дуже розумний: спогади, яким був Сергій

Історія Сергія "Башні" – це не лише історія про його загибель у теракті в Оленівці. Найголовніше – це розповідь про нього, про те, яким він був, яким його пам'ятатимуть найрідніші йому люди і яким його маємо пам'ятати ми.

Азовець Сергій Петренко загинув під час теракту в Оленівці / Фото надане 24 Каналу

Сергій – свідомо обрав професію військового, хоч був досить творчим і талановим, вчив нові іноземні мови, багато читав.

"Коли він розмовляв, було таке враження, що перед тобою якийсь викладач Оксфорду – у нього була дуже класна вимова, він постійно читав книжки англійською. А ще вчив німецьку. Потім Сергій вирішив, що ми будемо разом вчити шведську – ми нею читали, намагалися переписуватися. У нас було таке-собі правило кожного дня читати сторінку книжки шведською. Навіть коли я приїжджала до нього у Маріуполь", – пригадує Оля.

До речі, навіть з полону Сергій кілька разів писав смски Олі шведською і для неї це "було сигналом, що він нормально мислить, він при своєму розумі і його не суперзабили там". А ще навіть у полоні "Башня" багато читав. Про все це Оля вже дізналася від його побратимів, які повернулися з полону.

Попри те, що Сергій не був аж надто комунікабельним з іншим, він був дуже добрим і світлим. А ще –  дуже цілеспрямованим, дисциплінованим і все, що запланував, обов'язково виконував. 

Жінка розповіла, що ще коли Сергій був на "Азовсталі", після поїздки до Папи Римського, вона почала вести для нього щоденник. Записувала туди кожен день, що сталося, вклеювала фото, робила різні помітки. Дуже хотіла, щоб він повернувся, прочитав його і, можливо, навіть написав би книгу.

"У нього, мені здається, був такий хист. Тому я впевнена, що він би зміг написати дуже гарну книжку про всі ці події, спогади з Маріуполя, "Азовсталі". І от я думала, що коли він прочитає цей щоденник, то матиме наші спільні спогади і обов'язково внесе їх у свою книгу", – ділиться роздумами Оля.

Останні записи перед терактом у щоденнику були про емоції з пологового, де Оля була якраз ввечері 28 липня. Тоді мала народжувати дружина іншого полоненого й Оля собі записувала про емоції, різні смішні історії про пологовий, про народження нового життя. Після теракту припинила його вести, і останні записи зробила десь у жовтні.

"Я на 2 – 3 сторінках записала, що не вірю в те, що сталося, що вірю, що він живий і просто не має можливості вийти на зв'язок. Це був останній запис", – додає вона.

"Ми маємо одружитися": кохання і плани на життя, які так і залишаться планами

Оля з Сергієм були разом 9 місяців до повномасштабного вторгнення. Як розповідає жінка, якось вона його побачила і то було кохання з першого погляду! Так як це сталося напередодні її дня народження, то й бажання загадала бути разом з ним.

"Пройшло небагато часу й ми дійсно почали спілкуватися. Якось я в нього спитала: "У нас з тобою стосунки, чи ні?". Він каже: "Олю, ми з тобою маємо одружитися!", – ділиться спогадом вона.

Знайомство пари відбулося, коли Сергій служив в "Азові". Тому через тиждень спілкування він поїхав на полігон, де не було зв'язку. Й аби подзвонити Олі, залазив на високе дерево.

Оля розповідає, що у стосунках Сергій відкрився зовсім з іншої сторони, таким, яким його ніхто не знає. Навіть мама дивувалась, чи точно Оля їй розповідає історії про сина. Він був дуже турботливим, уважним, добрим, світлим, часто посміхався і робив так, щоб посміхалася й Оля.

"Ми з ним ходили гуляти в ліс, він міг грати мені на сопілці, а я танцювала. На перше побачення я навіть подарувала йому калімбу – це такий старовинний музичний інструмент, і він грав на ній. А ще він завжди тримав мене за руку. Він сам часто казав, що не очікував, що здатен бути таким", – з посмішною згадує Оля.

До речі, подруга подарувала Олі на День народження подушку з фотографією Сергія, щоб він завжди був поруч.

 "Ця подушка зі мною: і в Ватикан їздила, і всюди, де б я не була. Я її завжди маю з собою, бо це як частинка його. Такі моменти, звісно, ніколи навіть на тисячну чи мільйонну частинку не замінять Сергія, але все одно дають мені спогади. І ще, з 30 липня минулого року я так і не змогла поки жити в нашій квартирі, бо там все нагадує про нього. Навіть є відбиток руки на стіні. І все це, звісно, приємні спогади, але поки що дуже болючі", – додає Оля.

Подушку з фото коханого наречена Героя всюди возить з собою / Фото надане 24 Каналу

Росія має відчути покарання за злочини, а ми – зберігати пам'ять про рідних, Героїв

Раніше Оля не часто розповідала про Сергія назагал, однак зараз переконана, що люди мають знати про нього, про його службу, захист країни.

На питання, що б хотіла зробити тепер у пам'ять про чоловіка, розповіла про кілька варіантів. І всі вони пов'язані з дітьми, з майбутнім.

"Напевно, якщо я знайду в собі сили і якусь мету жити далі… Бо насправді щодня стає все важче і важче, я прокидаюся і думаю, для чого все це роблю, адже весь сенс життя мого зруйнований. Але я думала про те, що, можливо, хотіла б всиновити якусь дитинку, яка втратила батьків у цій війні. Я б її виховувала на прикладі "Пістона" (Максим Кагал, загинув у Маріуполі, – 24 Канал) і "Башні", тому що це гідні люди і на них варто рівнятися", – ділиться Оля.

А ще – вона б хотіла відкрити, можливо, лінгвістично-історичну школу, яка буде пов'язана з цінностями Сергія. І для дітей у ній зробити гранд або стипендію в його ім'я і честь.

До речі, Сергій дуже сильно захоплювався американською морською піхотою. Навіть мав їхню форму і вже будучи в оточенні у Маріуполі просив Олю, аби поки він повернеться, вона докупила йому багато чого. Однак морпіхами зі США "Башня" лиш захоплювався, сам же завжди хотів служити в Україні. Якось його друг, якому теж дуже подобалась американська армія, сказав Сергію, щоб шукати якісь шляхи чи змогу туди поїхати служити. "Башня" ж відповів, що не поїде з України ніколи, бо хоче служити і розвиватися тут, нести ідеї і допомагати країні.

Звісно, що навіть після такої жертви – загибелі наших рідних, хотілося б, щоб життя українців все одно продовжувалося і щоб воно було гідним, а всі ці втрати не були даремними. Тому треба гідно жити, робити якісь вчинки в своїх сферах. Не всі можуть і мають бути військовими, але в цивільному житті завжди є щось, в чому ти можеш сьогодні стати кращим, зробити Україну і цей світ кращим. А ще – продовжувати нести світле у пам'ять про своїх найближчих людей, які поклали життя у цій війні, хоч могли ще дуже багато чого досягнути в житті,
– додала Оля.

Вона також наголосила, що зараз важливо боротися за усіх військових, які досі залишаються в полоні, бо полон – це не опція збереження життя. А ще, важливо робити все для того, аби Росія відповіла за теракт. Адже відчуття безкарності лише розв'язує їй руки.

"Коли тобі дають якісь гарантії, щось обіцяють, ти без зброї перебуваєш в полоні, просто в пазурах ворога, і тебе підступно вбивають, це зовсім незрозуміло. Найжахливіше для мене в цій всій ситуації те, що весь світ показав, що так робити можна, що Росію не покарали. І вони можуть так зробити знову і знову. Ти можеш вбивати, але тебе ніяк не покарають, як і за всі інші військові злочини. Світ сьогодні дозволяє Росії це робити. І на майбутнє, щоб таких терактів не ставалося, ті самі росіяни мають знали, що їх жорстоко покарають і визнають терористами", – підсумувала Оля.