Україна повинна стати новим Ізраїлем в Європі, – інтерв'ю з професором Могилянки

Тарас Кузьо – професор кафедри політичних наук Києво-Могилянської Академії, експерт з питань безпеки України, Росії та Євразії. Про підтримку України у світі, програш Росії та майбутнє безпеки нашої держави він розповів в ексклюзивному інтерв'ю 24 каналу. Більше – читайте далі.

Читайте також Полем бою є весь світ, – екскерівник морської піхоти США Акерман про важливість перемоги України

Інтерв'ю з Тарасом Кузьо: дивіться відео

Хотів би з вами обговорити питання, як ця війна – напад Росії на Україну – змінила наші відносини з різними країнами. За два тижні будуть проведені часткові вибори до конгресу США, і з обох боків політичного спектра відбуваються певні активності. З одного боку – ті, хто підтримують Трампа та республіканську партію, які мають свою специфічну думку щодо війни в Україні, а з іншого боку – так звані ліві демократи, як, наприклад Алесандрія Окасіо-Кортес, які закликають президента Байдена почати прямі перемовини з Путіним, для того, щоб закінчити війну в Україні. Яким чином ці вибори вплинуть на підтримку України? І чи можуть статися якісь серйозні зміни?

Серйозні зміни статися не повинні. Вважаю, що та сама конфігурація в західних країнах буде існувати і надалі. І не потрібно розглядати усі речі винятково через призму чорного та білого, адже дуже багато є змішаного. Наприклад, нова прем'єр-міністерка Італії – праворадикалка, але вона – противниця Путіна і виступає на підтримку України. Або погляньте на різницю між Польщею та Угорщиною – обидві країни мають при владі націоналістичні уряди, але польський проти Росії та допомагає Україні, а угорці заграють з Росією. Отож, картина – неоднорідна, не лише чорна та біла.

У випадку США – і я це вже зазначав у своїх твітах – приблизно 27% представників республіканців у нижній палаті парламенту завжди голосували проти підтримки України. Це не означає більшість у самій партії. В демократичній партії представники так званих прогресивних сил – я не люблю вживати цей термін, але все ж – оці представники лівих – їх є 14%. Тобто у вас є 57 республіканців та 30 демократів, і це, в принципі, нормально. Бо в більшості країн ЄС право- і ліворадикали або підтримують Росію, або реалісти і хочуть переговорів, або ж вони просто наївні. Якщо брати Америку, то ліві навіть у США є антиамериканцями.

Тобто знову ж таки, я не думаю що оця політична конфігурація у США є чимось аж таким незвичайним, і не думаю, що щось там таки сильно зміниться. Але знову ж таки, потрібно бути обережними, порівнюючи адміністрацію Трампа та Обами.

Обама в Україні – це як матюк. Чому? Бо він повністю проігнорував Будапештський меморандум, і заветував усю військову допомогу для України. А Трамп не ветував військову допомогу для України. Трамп нас підтримував, він пустив це на самотік, але принаймні не накладав вето,
– підкреслив він.

Але політика Трампа була жахливою в плані оцієї дружби та загравань з Путіним. Якщо чесно, то це було огидно. Але в той самий час уся команда Трампа адекватно оцінювала Росію, це було і в оборонному відомстві, і в Держдепі, і не забуваймо, що практично усі вашингтонські експерти – на боці України, за винятком, мабуть, єдиного “Центру Ніксона”, який є проросійським. Але всі решта – проукраїнські.

Отож, знову ж таки – не думаю, що щось зміниться. Ті країни, які і до цього підтримували Україну, будуть це робити і надалі, включно з моєю країною – Великою Британією. Не думаю, що щось зміниться, навіть якщо до влади прийдуть лейбористи. Адже ліве крило лейбористів зараз давно перебуває на смітнику історії. Вони програли вибори у 2019 році і більше ніколи не повернуться.

Але також дві країни, в яких Україна розчарувалася – це Канада та Ізраїль. Сподіваюся, що Ізраїль змінить свій підхід, але якихось кардинальних змін не буде. Особливо, якщо взяти до уваги той факт, що енергетична криза насправді не буде такою страшною, якою вважалася раніше. Адже ціни на газ зараз потрохи йдуть донизу. Мало того, ЄС досить ефективно позбавився залежності від російського газу, там його залишилося якихось 7%. Все це – завдяки LNG та газу, який надходить з Азербайджану, Алжиру та США.

Фактично, кремль та Путін самі собі вистрелили в ногу, розпочавши оцю газову війну, і самі з неї вийдуть переможеними, бо хто тепер купуватиме газ в росіян, який становить 40% наповнення бюджету Росії? На танкерах можна експортувати нафту, але хто буде це робити з газом? Хіба що перетворити його на LNG. А Росія цього зробити не може. Отож, я впевнений, що Росія програє. Підтримка України залишиться тою самою, навіть зважаючи на нового прем'єр-міністра Британії. Тут дуже добрим сигналом є те, що він залишив Бена Уоллеса на посаді міністра оборони.

Потуги Росії в Європі провалилися

Упродовж років Росія інвестувала величезні кошти у різноманітних популістів в країнах ЄС – від праворадикалів до ультралівих. Якщо ми поглянемо на результати виборів в Італії та інших країнах, в Німеччині, наприклад, чи можна сказати, що ця корупційна політика російської влади стосовно європейських політиків провалилася? Що вона не була успішною?

Почнімо з того, що це не Росія поутворювала усіх оцих радикалів. Що робить Росія – вона їх використовує, користається ними. Адже вони вже існують. Вона просто враховує умови в країнах і підтримує в них право- або ліворадикалів. Але ми повинні враховувати і той факт, що не всі популісти – прихильники Росії. Є багато прикладів в країнах Скандинавії чи навіть Польщі, чи в Британії, де популісти-націоналісти не є проросійськими, вони антиросійські.

В Британії немає русофільства. Якщо брати Францію, яка, по суті, – найкраща інвестиція для Путіна, завжди був значний градус русофілії. Завжди. У 90-х я розмовляв з українськими дипломатами і вони постійно на це нарікали – що Франція сприймає Україну як частину Росії або як меншого російського брата.

І коли Україна захотіла вступити в ЄС то відповідь була: ми не можемо вас впустити до ЄС, бо теж доведеться брати Росію. І українські дипломати питали – чому ви нас постійно пов’язуєте з Росією? Русофілія постійно була присутня, багато в чому завдяки антиамериканізму у Франції. Він якраз і створює оцю русофілію. І завдяки цьому Кремль вкладав великі гроші у Ле-Пен та праворадикалів. І Франція, на мою думку, досі в зоні найбільшого ризику приходу до влади праворадикалів. Але кожного разу, коли виникала така загроза, то всі інші групи – і ліві і праві – об’єднували свої зусилля, щоб не дати Ле-пен прийти до влади.

Німецькі праворадикали доволі нечисленні – “Альтернативи для Німеччини”. І те, що сталося в країні – німці виросли, вони перестали бути дітьми – стосовно зовнішньої політики. Німці були дуже наївними в питаннях Росії – вважали, що торгівлею та дипломатією можна буде вплинути на режим в країні, але вони помилялися, були тотально неправі. Вся оця “ост політік” виявилася повністю дискредитованою. Хоча те саме зараз більшість німецьких політиків робить в плані України. Тут є питання – чи достатньою є їхня підтримка?

Якщо брати на загальноєвропейському рівні, то так. Росія вклала багато грошей в пропаганду – соцмережі та RT, але вихлоп від цього всього є доволі незначним. Адже сьогодні займати проросійську позицію – це образливо. Після воєнних злочинів, після того, як російський режим позиціюється як фашистський, після звинувачень Росії в геноциді в Україні – сказати що ти зараз на боці Путіна – дуже по-дурному. Виходить так, що ти підтримуєш геноцид в Україні?

Тобто зараз ті популісти, які підтримували главу Кремля, вони зараз тихенько сидять і мовчать. Геть не такі активні, якими вони були у 2014 році. І така поведінка має свій вплив на їхніх виборців. Ось чому очільниця італійського уряду розуміє, що зараз підтримувати Путіна це не щось ефективне. Адже зараз Україна має надзвичайну підтримку по всій Європі. В Британії українські прапори є всюди, і те саме відбувається і в Ірландії. У 2014 році такого не було. З електоральної точки зору бути пропутінським зовсім не вигідно.

Німеччина різко змінилася від початку вторгнення

Звісно, ми чітко бачимо, як змінилася риторика німецьких офіційних осіб стосовно України. Цього тижня в Німеччині відбулася міжнародна конференція, метою якої була відбудова України. І канцлер Олаф Шольц у своєму виступі був дуже оптимістичний стосовно відбудови нашої держави. Він визнав її як майбутнього члена ЄС, закликав до запровадження "плану Маршалла" для допомоги Україні. Чому зараз відбуваються такі значні зміни у німецькій риториці стосовно України? В лютому та березні ситуація була зовсім іншою, а зараз вони почали симпатизувати.

До теми "Майбутній член ЄС": Шольц похвалив Україну та розповів про її післявоєнне майбутнє

Я би не сказав, що німці провадили обмежену підтримку України. Можна звичайно сказати, що Німеччина могла б робити більше, принаймні, у військовому плані. Але Німеччина радикально змінила свою зовнішню політику, якщо говорити про неї перед початком російського вторгнення і зараз. Іронічно, що найбільша антиросійська партія в Німеччині це партія зелених. Ось така іронія. І подумайте лишень – хто б перед вторгненням міг сказати, що Німеччина скаже "НІ" Північному потоку 2? А німці сказали. Північного потоку нема.

Зараз німецькі політики кажуть, що це була велика помилка. Це була частиною їхньої наївної "ост політики". Але її вже нема. Зараз німці розуміють, що потрібно збільшувати витрати на оборону, потрібно займати чіткішу позицію стосовно Росії. Я думаю що німці зараз, так само як і більшість європейців та американців розуміють, що майбутнє західного світу зараз вирішується саме в Україні.

І якщо Україна програє – я не думаю, що це станеться, але якщо Україна програє в цій війні, то почнеться війна безпосередньо між НАТО та Росією. Зараз війна є опосередкованою. НАТО б’ється з Росією в Україні. Якщо Україна програє – наступними стануть країни Балтії, а потім і Польща. І всі це розуміють,
– додав Кузьо.

Кілька тижнів тому я бачив соцопитування, де три країни не дуже підтримують Україну. Це були Угорщина, що в принципі не дивно, хоча мене дуже сильно дивує, чому угорці забули про 1956 рік. Також греки, хоча греки і так традиційно проросійські…

Напевне, на Кіпрі?

Так, ну але тут мова не про них, отож угорці, греки та італійці, але тут вся річ у тім, що їх порівнювали з такими країнами, де підтримка є дуже сильною – як от Британія та США. У випадку США республіканці повинні розуміти, що 75% населення підтримують надання допомоги Україні. В деяких країнах, наприклад, в Канаді, населення дуже підтримує Україну, а от уряд не підтримує, або робить дуже мало. Отож в деяких країнах, якщо ми візьмемо Німеччину, про яку ви питали, там підтримка населення України дуже висока, і населення хоче, щоб уряд робив більше.

Дехто скаже, що причина цього – частково психологічний ефект, бо вийде так, що німецькі танки будуть знову протистояти російським, як і десятиліття тому – під час Другої світової війни. Проте все ж таки німецька зброя сьогодні в Україні, як от зенітки, захищає українське небо. Отож, загалом сприйняття доволі неоднорідне. Німці змінилися, от тільки чи достатньо змінилися – тут вже інше питання. Просте населення повністю на боці України, понад 70%. І політичні партії повинні на це зважати. В Британії теж та сама ситуація.

Що заважає Ізраїлю стати на бік України?

Гаразд, а з вашої точки зору – як розвиваються україно-ізраїльські відносини? Адже зараз уряд Ізраїлю все ще відмовляється забезпечити Україну системами ПРО?

Це все досить дивно. І не лише через те, що президент в Україні – єврей, чи через те, що в Україні відбувається найбільше в Європі єврейське відродження за останні 30-ть років – мова про Дніпро – я сам це бачив на власні очі, коли зупинявся в єврейському готелі в Дніпрі. Ба більше, до України щорічно приїжджає найбільша кількість євреїв – у вересні до Умані, близько 30 тисяч. Отож, дуже дивно, що все це відбувається, а Ізраїль повертається до вас спиною.

Це цікаво Є секрети, – президент Ізраїлю пояснив, чому його країна не передає Україні ППО

Враховуючи також і той факт, що в Ізраїлі живе дуже багато євреїв-репатріантів саме з України. Ізраїль дає відмовки – мовляв, не хоче через це конфлікту з Росією в Сирії, але я вважаю, що це не є насправді причиною. Візьміть, наприклад, відносини Ізраїлю й Азербайджану за останні 20 років: Ізраїль продає їм дронів, всі знають, що Туреччина постачає дрони азербайджанцям. Але чомусь всі забувають, що дуже активно це робить і Ізраїль. Азербайджан – ісламська держава, але в нього з Ізраїлем дуже добрі відносини через позицію щодо Ірану. І тут питання – якщо в Ізраїлю такі близькі відносини з Азербайджаном, то чому він не може мати таких же відносин з Україною? Адже Іран в Україні випробовує та вдосконалює свої дрони, які він потім використає проти Ізраїлю.

Отож, зараз Україна є випробувальним майданчиком для іранських дронів, які потім вдарять по Ізраїлю. Ба більше – через те, що Іран постачає Росії ці дрони, Росія натомість зробить усе для того, щоб Іран нарешті став ядерною державою. Отож, немає ніякого раціонального або логічного пояснення, і так виглядає, що Ізраїль цього не розуміє,
– наголосив експерт.

Я вже запитував у твіттері – де ділася ізраїльська розвідка – сплять чи на відпочинку? Бо як цього можна не розуміти? Як на мене, це дурня повна, оце утримання Ізраїлю від активних дій, бо ж Росія геть не нейтральна, в неї зараз альянс з Іраном. Україна зараз по суті воює з трьома країнами – Іраном, Росією та Білоруссю. І не через те, що Україна їм оголосила війну – це вони оголосили війну Україні. Тому Ізраїлю потрібно зрозуміти – альянс між Україною та Ізраїлем проти Ірану такий же логічний, як і Ізраїлю з Азербайджаном.

Так, дуже дивно, що Ізраїль цього не розуміє, або не хоче розуміти, адже в Ізраїлю завжди була дуже добра розвідка, і зараз щось дивне відбувається.

Єдине, що мені спадає на думку, то тут немає прив'язки до геополітики. І вся суть тут в етнічних стереотипах. Оце уявлення про українців як про нацистів, з яким постійно тягаються росіяни та кремль – і яке постійно просувалося Радянським союзом. І в це вірять дуже багато ізраїльтян. Згадайте Джона Демянюка – українця, якого судили, і оце – справжня причина. В них повно стереотипів про українців, і всі вони схожі до тих, які продукує Росія. Тому я думаю, що це і є справжня причина. Але ізраїльтяни цього ніколи не визнають.

Чому та як Азербайджан і Туреччина підтримують Україну?

Так, оце приклад того як досі працює російська пропаганда в Ізраїлі. Добре, як би ви описали співпрацю України з тюркомовними країнами – Туреччиною та Азербайджаном? Який вплив будуть мати ці відносини на ситуацію у східній Європі та кавказькому регіоні у довгостроковій перспективі?

Ця війна в Україні це по суті повторення 1991 року – другий розпад російської імперії. Під російською імперією я маю на увазі світогляд росіян. Вони під російською імперією розуміють не саму територію ерефії, а всю територію колишнього СРСР. І ця війна призводить до втрати Росією свого впливу в Євразії. Є лише дві країни в регіоні, які є маріонетками кремля – Білорусь і Вірменія.

Центральноазійські держави дистанціювалися від Росії, вони зараз більше перебувають під впливом Китаю, особливо Казахстан. І ніхто з них не прагне підтримувати оці експансіоністські потуги Росії і визнання так званих "ЛНР" і "ДНР". Ніхто з цих країн їх не підтримує. Казахстан, своєю чергою, стурбований тим що російські націоналісти хочуть приєднати північний Казахстан.

Росія фактично опинилася в ізоляції – не лише у світі, але і в Євразії. На останньому голосуванні в ООН з усіх колишніх радянських республік Росію підтримала лише Білорусь. Вірменія утрималася, так само як Китай та Індія. Отож я думаю що ці азійські республіки як Казахстан та інші, вони повністю дистанціювалися від Росії. Позиція Азербайджану тут найцікавіша, вони фактично намагаються провадити оцю кучмівську багатовекторність, щоб мати якісь відносини і з Росією і з західним світом, але за останній тиждень ця позиція змістилася повністю в бік України.

Зараз на Південному Кавказі склалася така дивна ситуація, коли Азербайджан – найбільш проукраїнська країна. Це місце мало б належати Грузії, за традицією, але її контролює російський олігарх, він грузин, але по суті – російський олігарх. Всі свої мільярди він заробив в Росії у 90-х і, я впевнений, що ФСБ та російські спецслужби мають на нього компромат. В 90-ті просто так не можна було заробити стільки грошей.

Отож. На жаль, Грузію контролює проросійський олігарх, і більшість грузинів підтримують Україну. Тобто тут ми бачимо різницю між урядом і населенням, грузини за Україну. Азербайджан дає безплатне пальне для українських швидких та військових. Якщо ви водій швидкої, то можете заїхати на SOCAR – азербайджанську заправку в Україні – і там безплатно заправитися. Тобто Азербайджан підтримував Україну і зараз почав робити це ще потужніше через іранське питання. Третина населення Ірану – азербайджанці. А Іран – дуже провірменський. Є одна вісь – Росія, Вірменія, Іран, а інша вісь їм на противагу – Азербайджан і Туреччина. Зараз Азербайджан потужно виступив на боці України, засудив російським імперіалізм та анексію.

Туреччина має дуже велику діаспору кримських татар – починаючи з 19 століття. Вони втекли після того, як Росія захопила Крим у 1783 році. І кожен турецький уряд повинен зважати на ці обставини. В ООН Туреччина завжди голосувала проти анексії Криму, і завжди в плані голосування підтримувала Україну і засуджувала російську політику. Туреччина також відмовилася продати BAYRAKTAR Росії, а лише Україні, що змусило Росію звернутися до Ірану. Допомога Туреччини була дуже необхідна для визволення українських військовополонених з “Азовсталі”. А також, коли Україна захотіла відновити постачання зерна, Туреччина зробила велику роботу, і вона хоче одночасно бути в добрих відносинах з Росією, але Туреччина – член НАТО. Тому вона завжди буде на боці НАТО,

Туреччина підтримує прийняття в НАТО Швеції та Фінляндії, а також підтримує членство України. На мою думку, Анкара тут теж відіграє позитивну роль, і є сильним союзником України, це своєю чергою ще більше підштовхує Азербайджан до надання Україні допомоги, бо Азербайджан знає, що має сильну підтримку в Туреччині. Росія не може нічого зробити з Азербайджаном, бо втрутиться Туреччина.

Чому росіянам не збагнути своєї поразки?

Зрозуміло, ще хотів би вас запитати про настрої в російських політичних елітах. Яким чином ці російські політичні еліти зрозуміли, що вони програли війну в Україні? Чи вони досі у фазі заперечення?

Я думаю що джерело цієї проблеми в тому, що досі ніхто із так званих еліт – політиків, аналітиків, вчених, журналістів – ніхто з них досі не зрозумів Україну. І це дуже цікаво в порівнянні з Польщею. В Польщі за останні 30 – 40 років відбулася повна зміна ментальності стосовно України. І тому в Польщі Україну розуміють.

В Росії цього нема, і вони не можуть зрозуміти, що програли, тому що не розуміють, що відбувається. По перше, ти відкидаєш існування українців. А потім люди, яких не існує, перемагають росіян. Звучить по дурному, але тоді стає зрозуміло, чому Росія організувала не вторгнення, а "спеціальну військову операцію", яка мала йти три дні за участі 175 тисяч військових, бо Україною керує "мала купка нацистів", які прийшли до влади на хвилі Євромайдану за підтримки Вашингтону. І щойно ми позбудемося їх, відразу ж росіяни в Україні скажуть дякуємо, ми готові повертатися в "матушку расєю".

Кожен, хто хоча б щось знає про Україну, зрозумів би – це повна дурня. Бздури абсолютні. Але росіяни в це дійсно повірили. І продовжують вірити. І через це вони неспроможні зрозуміти, що відбувається під час війни. Єдине, чим вони себе заспокоюють, – то це не українці б'ються, а НАТО. І знову це повна дурість. Це одне. З іншого боку, росіяни дуже сильно вірять в те, що вони – суперсила. А вони нею не є. Україна показала це на прикладі жахливого стану російської армії.

І оця мобілізація, яка зараз відбувається, – це ганьба. Якщо ви патріот Росії, вам має бути за це соромно. Навіщо призивати цих молодих людей, один день їх навчати і потім кидати на війну, де їх точно вб’ють? Ще ганьбою є те, що росіяни, які приїжджають на війну в Україну, бачать, що українці живуть краще, ніж вони,
– підкреслив Кузьо.

Якщо ви патріот Росії, то запитайте себе – як ми, країна, яка така багата на нафту та газ, з діамантами, золотом та іншими корисними копалинами, і ми живемо в гірших умовах, ніж Україна, яка цього всього не має? І єдина причина цього всього – ваша влада це мафія. Росію описують як державу, якою править мафія, з 2010 року. Люди, які керують країною – мафіозі. Вони все крадуть. На жаль, Захід їм у цьому допомагав. Бо всі гроші, які вони вкрали, осіли в західних країнах – в Лондоні, на Кіпрі чи ще десь.

Росіяни вірять в те, що вони – суперпотуга, а насправді вони нею не є. І для них надзвичайно важко це визнати, і зрозуміти, що те, що відбувається в Україні, – це ганьба для них. Те, що відбувається в Україні, буде означати не лише кінець Росії в Євроазійському регіоні – це означатиме, що розпад Росії відбудеться ще швидше. Росія вже зараз – молодший брат Китаю.

У Росії є лише дві статті експорту – газ і нафта, а також військове обладнання. І жодного з них зараз ніхто не хоче. Нафту експортують до Китаю та індії, але це дуже малий процент. ЄС відмовився від газу, він зрозумів, що потрібно бути незалежним від Росії в плані енергоресурсів, і це добре. Стосовно військового обладнання – а хто буде купувати це дрантя? Ніхто. Туреччина, Філіппіни та Індія скасували контракти з Росією. Люди купуватимуть BAYRAKTAR, а не російське військове обладнання.

За 20 років в Росії побудували мафіозну клептократичну державу, яка лише сприяє ізоляції. Путін нічого не зробив для того, щоб Росія стала великою, і війна лише прискорює ці процеси. В цьому випадку, з усього цього найбільше користі отримає Китай. Після того, як Росія програє, Китай стане головним ворогом заходу. Росію більше ніхто не розглядатиме як серйозну загрозу. Отож, російські еліти дуже важко розуміють, що відбувається.

Також ми повинні пам'ятати, що для зміни національної ідентичності потрібно дуже багато часу. Це швидше відбувається під час війни, але все одно займає багато часу. Це видно з польсько-українських відносин. А також з відносин ірландців та британців. І зараз ми не повинні сподіватися на швидке розуміння того, що росіяни приймуть те, що українці від них відділені. Недавно я написав статтю, яка називалася "Проблема України не в Путіні, а в Росії". Бо навіть коли Путін піде, то більшість росіян все одно розглядатимуть Україну як частину Росії, а українців – як маленьких росіян. Процес буде дуже довгим, і швидко він не відбудеться.

Зима буде вирішальною в цій війні. Українська армія переживе зиму краще, ніж російська. І коли Україна визволить Херсон, то це покаже, чи зможе Путін пережити ще одну поразку, як під Харковом, а в цьому я не впевнений. У 2023 ми побачимо багато змін, і можливо перемогу України,
– підкреслив він.

Що чекає на Україну після перемоги?

Тоді останнє питання – після перемоги у війні Росія все одно залишиться нашим сусідом. Можливо з іншими кордонами, але залишиться. Як ви бачите майбутнє цього розпаду Росії? Яка повинна бути політка України стосовно нашого сусіда та ворога?

Україна повинна стати новим Ізраїлем в Європі. Україна повинна вкладати значний процент ВВП в оборону, бо загроза Росії нікуди не дінеться, навіть якщо завтра Путіна усунуть чи він вмре. Але російська загроза буде слабшою, якщо вона програє. Період після програшу Росія використає для того, щоб відбудуватися і продовжити війну. Це точно такі самі стосунки, як в Ізраїлю з арабським світом – часом вони сильні, часом – слабкі.

Я не оптиміст і не думаю, що до влади в Росії прийдуть демократи, це неможливо. Більшість російських демократів – це ті самі націоналісти. Як, наприклад, Навальний, який підтримував анексію Криму. Відносини з Росією будуть важкими. Але після своєї поразки Росія не буде загрозою для України упродовж 5 або 10 років. Доти, доки не відбудує економіку та армію.

За цей час Україна має інтегруватися із Заходом, бо тепер західні країни, зокрема, Німеччина, розуміють, що не мають права дати існувати оцій сірій зоні між ЄС, НАТО та Євразією. Україна більше не може залишатися цією сірою зоною. Захід повинен чітко сказати Україні те, що він стільки років боявся зробити – Україна – це частина нас,
– наголосив Кузьо.

Бо вони не хотіли таким чином дражнити Росію. Але сьогодні вони в це більше не вірять. За період російської слабкості – оці 10 років, – Україна повинна відбудуватися, як сучасна європейська демократія, як часина заходу, з потужною армією, з сильною економікою. Росія зализуватиме рани, відбудовуватиметься. Але Росія продовжить бути загрозою, і тому в цьому плані Україні буде багато чого повчитися в Ізраїлю, як він виживав з 1947 року, незалежна країна, оточена ворогами.

В України буде лише один ворог – Росія. Вона, своєю чергою, слабшатиме через те, що в неї не буде друзів. Якщо Росія програє, то програє і Лукашенко. В Білорусі буде демократія. Для України це такою буде добре. Росія стане меншою країною, якщо не буде Путіна, то не буде Лукашенка і не буде Кадирова, Чечня також може стати незалежною. Ці два лідери безпосередньо пов’язані з Путіним. В України буде час на відновлення інтеграцію та на те, щоб стати кращою країною, ніж вона була до того. В України будуть можливості. Коли Росія стане слабою та переможеною країною.