Сам вихід уже викликав низку коментарів у соціальних мережах, де, серед іншого, обговорюють як причини виходу, так і маршрути. Про це пише Ігор Семиволос.
Читайте також Забагато молоді – це небезпечно: як демографія штовхає країни у війни на прикладі Ірану
Загалом варто зазначити, що уряд Ахмеда аш-Шараа демонструє реальну операційну спроможність: контроль над територією, координація з міжнародними партнерами, функціональні інститути безпеки. Як відомо, Сирія офіційно приєдналася до міжнародної коаліції проти ISIS.
Очевидно, що час виходу збігся з активною війною проти Ірану, тож американське командування перерозподіляє ресурси. До цього варто додати, що Дональд Трамп давно хотів цього виходу ідеологічно, ще з часів свого першого президентського терміну.
Те, що маршрут виходу пролягав через Йорданію, а не через Ірак, означає, що США досі не контролюють безпечний наземний коридор через країну, де вони 20 років вкладалися у розбудову інститутів держави. І цьому випадку це не тріумф Сирії, а провал Іраку.
Іронія цієї події, як на мене, полягає в тому, що США витратили трильйони на "державне будівництво" в Іраку й Афганістані – й обидва рази отримали нестабільність і залежність від зовнішньої підтримки.
Сирія при аш-Шараа робить це органічно, без американських грошей і з власних мотивів. Можливо, урок полягає в тому, що нав'язане ззовні державне будівництво принципово не працює.