Які інструменти допомогли визначити майбутнє війни в Україні?
Якщо Україна наростить темп до 4 – 5 успішних ударів на тиждень, то до лютого 2026 року може бути виведено 50 – 60% переробних потужностей Росії. Це створить критичну ситуацію з паливом для російської армії та економіки. Про це пише Анатолій Амелін, інформує 24 Канал.
Читайте також Чергове фіаско Трампа, або чому йому так і не вдалося налякати Путіна
Навесні 2026 року кумулятивний ефект може змусити Москву до переговорів. Але змушення до переговорів абсолютно не гарантує зупинку війни. Не було остаточної відповіді на питання, коли і як зупиняться бойові дії і що гарантує нам світ. Адже стейкхолдерів війни значно більше ніж Україна – Росія – США. Тут є ще ЄС, Китай, Туреччина, країни арабського світу. Кожен має свої мотивації як продовжувати війну в Україні, так і зупинити її.
Виходячи з цього, ми продовжуємо дослідження. Зробивши детальну карту мотивацій стейкхолдерів, провели моделювання із застосуванням теорії ігор для пошуку рівноваги Неша.
Нагадаю, що після нещодавньої зустрічі у США 17 жовтня, яка принесла більше запитань, ніж відповідей, усіх турбує головне питання – що далі?
Попередній, найімовірніший сценарій "замороження" був відкинутий, і ми опинилися у новій точці невизначеності. Ми з командою вирішили відійти від емоцій та прогнозів, що базуються на поточній тактичній ситуації на фронті. Натомість ми застосували суворий науковий підхід, щоб знайти найімовірніший шлях до припинення війни.
Ми використовували два потужні інструменти.
1. Теорія ігор. Цей метод дозволяє аналізувати конфлікт як систему, де кожен гравець (стейкхолдер) діє раціонально, виходячи зі своїх інтересів та "платежів" (вигод та витрат). Ми шукаємо "рівновагу Неша" – стабільний стан, з якого жодному гравцю не вигідно виходити в односторонньому порядку.
2. Метод Монте-Карло. Для уточнення часових рамок ми провели понад 1000 комп'ютерних симуляцій, варіюючи ключові параметри – від ефективності ударів по російських НПЗ до рівня європейської підтримки.
Це дозволило нам визначити не просто "що", а й "коли".
Які є гравці за столом і їх незламні мотивації?
Наш аналіз підтверджує: у поточній конфігурації жоден із ключових гравців не зацікавлений у мирі на чужих умовах. Ціна продовження війни для них нижча, ніж ризики від її припинення.
Україна – веде екзистенційну боротьбу за виживання. Припинення війни на поточних умовах означає втрату суверенітету та ризик повторної агресії через 3 – 5 років.
Росія – використовує війну як головний інструмент збереження режиму. Мир без явної перемоги несе катастрофічний ризик внутрішньополітичної дестабілізації та втрати влади.
США (за адміністрації Дональда Трампа) – прагнуть "закрити питання" – швидко закінчити війну, щоб виконати передвиборну обіцянку та перемикнути фокус на Китай.
Європейський Союз – сприймає перемогу Росії як екзистенційну загрозу безпеці. Ціна підтримки України, якою б високою вона не була, нижча за ціну появи агресивної, яка перемогла Росії на кордонах НАТО.
Китай – головний бенефіціар затяжного конфлікту, що виснажує і Росію, і Захід, перетворюючи Москву на залежного партнера та відвертаючи увагу США.
Тож поки "платіжна матриця" залишається такою, війна продовжуватиметься. Щоб зупинити її, потрібно змінити ціну продовження боротьби одного з ключових комбатантів.
Які умови приведуть до настання пікового моменту?
Наше моделювання показує, що найімовірніший шлях до припинення вогню – це не рішуча перемога на полі бою та не всеосяжний мирний договір. Це досягнення стану, який називається Mutually Hurting Stalemate – це ситуація, коли витрати від продовження війни для обох воюючих сторін стають настільки нестерпно високими, що перевищують будь-які вигоди.
Саме в цій точці припинення вогню стає для всіх найменш поганим варіантом. Далі про ключові умови, які приведуть систему до цієї рівноваги.
1. Успіх асиметричної енергетичної війни України. Це головний каталізатор.
Україна, усвідомивши неможливість перемогти у конвенційній війні на виснаження, перейшла до стратегії руйнування російської військової економіки. Мета – за допомогою тисяч далекобійних дронів власного виробництва (план на 2025 рік – 30 000 одиниць) систематично виводити з ладу російські НПЗ, військові заводи та логістичні вузли.
Важливо Росіяни знову роблять ставку на хаос і змінюють тактику під Покровськом
2. Досягнення критичної економічної шкоди у Росії.
Ключовий поріг, визначений моделлю, – виведення з ладу 50 – 60% нафтопереробних потужностей Росії. Це спричинить каскадний ефект:
критичний дефіцит палива для армії та цивільного сектору,
колапс логістики,
падіння експортних доходів
різке зростання соціальної напруги.
У цій точці ціна продовження війни для Кремля (ризик економічного колапсу та внутрішнього бунту) стане вищою, ніж політична ціна замороження конфлікту.
3. Консолідація Європи як основний гарант стійкості України. На тлі політики США, які вагаються, ЄС бере на себе роль головного фінансового і військового партнера Києва.
Це критично важливо, щоб Україна змогла протриматися і продовжувати тиск доти, доки російська економіка не досягне точки неповернення.
Коли ці три умови зійдуться, для Кремля раціональною стратегією стане не продовження війни, а пошук шляхів до перемир'я для збереження режиму.
Для України, виснаженої російськими ударами по її власній енергетиці (знищено 64% генерації), припинення вогню стане прийнятним варіантом для збереження державності.
Це і буде точкою рівноваги.
Коли настане цей момент? Наш аналіз методом Монте-Карло, що враховує поточну інтенсивність ударів (3 – 4 на тиждень) та плани з нарощування виробництва дронів, показує, що критичний поріг економічної шкоди для Росії з найбільшою ймовірністю може бути досягнути до кінця весни 2026 року.
Як Україні прискорити настання миру?
Шлях до припинення війни лежить не через переговори, яких Росія не хоче, а через створення для неї нестерпних умов. Україна вперше за довгий час має стратегічний важіль, що не залежить безпосередньо від постачання західних ракет.
Щоб прискорити досягнення рівноваги Неша, Україні необхідно зосередитися на чотирьох напрямках:
Форсувати "енергетичну війну". Це абсолютний пріоритет. Необхідно масштабувати виробництво далекобійних дронів, покращувати розвідку та точність ударів. Кожен виведений із ладу російський НПЗ – це крок до припинення війни.
Зміцнити "європейську вісь". Максимально поглиблювати дипломатичну та військово-промислову співпрацю з європейськими партнерами (Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща, країни Балтії). Європа – наш головний союзник на цьому етапі.
Вести гнучку дипломатію зі США. Не розраховувати на США як на головного рятівника, але використовувати кожен провал переговорів Трампа з Путіним та кожну нову російську атаку на цивільних як "вікно можливостей" для лобіювання конкретних систем озброєнь.
Готувати суспільство до "миру без параду". Важливо розуміти, що найімовірніший результат – це не капітуляція Росії, а замороження конфлікту на лінії фронту з жорсткими гарантіями безпеки.
Необхідно вже зараз керувати очікуваннями суспільства, щоби припинення вогню не викликало внутрішньополітичної кризи.
Шлях до миру буде довгим та болючим. Але вперше за довгий час його контури стають зрозумілими та прорахованими.
Нам буде непросто. Доки добиватимемо енергетичну та нафтову інфраструктуру, ворог битиме по наших тилах, по енергетиці та цивільних об'єктах, розраховуючи на хаос і колапс з нашого боку. Але ми ж українці, впораємось!
Стратегічна витримка, опора на власні сили та європейських союзників – ось формула, яка може зупинити цю війну.
Зауважу, що цей текст – не передбачення, а результат моделювання найімовірнішого сценарію виходячи з розміщення сил, мотивацій, інтересів всіх стейкхолдерів на сьогодні. Це не гарантує можливі зміни. Наприклад, смерть Путіна чи знищення вже цього року 65% нафтової інфраструктури Росії можуть прискорити мир.