Найбільш наближена до нас у часі велика війна – Друга світова – на аналогічній стадії вже давала можливість зрозуміти, яким буде її завершення.
Читайте також Чому російський "імператор" радітиме недовго
Німецька армія, програвши битви за Москву та Сталінград, почала поволі відступати на Захід. У 1943 році вже був сформований основний тренд Другої світової війни – решту подій вже можна було з більшою чи меншою ймовірністю спрогнозувати.
Саме тому пропоную роздивитися, за яким сценарієм розвиватиметься надалі наша теперішня війна, беручи за основу те, що в ній вже сформувався визначальний тренд. Наразі я б говорив про 5 основних сценаріїв.
Перший сценарій
Якими б не були успіхи Збройних Сил України цього року, треба продумувати подальші кроки й думати, що відбудеться, навіть якщо лінія фронту суттєво зміниться на нашу користь. Питання зводиться до того, яким може бути сусідство з Росією, в якій непомітні надто великі політичні зміни, які б зменшили її агресивність.
Відповідь на це питання ми вже можемо побачити – це будівництво потужної оборонної інфраструктури вздовж усієї лінії фронту, а також на кордонах з Росією та Білоруссю. Якщо спершу здавалося, що менше ніж про повну деокупацію та відбудову Сходу та Півдня не мовиться, то зараз вже може йти мова, аби розраховувати на ці території як на суцільну оборонну лінію.
Навряд чи найближчим часом туди повернеться нормальне життя, яким би не був подальший розвиток війни. Зрозуміло, що біженці з Донецької та Луганської областей, з Херсонщини та Запоріжжя, з Криму мають ностальгію за своїми містами, містечками та селами, котрі вони хочуть бачити відбудованими.
Однак, не маючи ознак політичного оздоровлення в Росії, навряд чи раціонально поки що навіть говорити про цивільне відновлення цих територій. Їм радше світить статус непрохідної зони, яка б зупиняла будь-які спроби подальшої агресії зі сторони Росії – будь-які нові війни, інтервенції, воєнні операції, гібридні транскордонні операції з метою організації повстань, протестів чи антиурядових заколотів.
Ця непрохідна зона захищатиме не лише Україну – а цілу Європу. Україна, погоджуючись перетворити таку значну частину своєї суверенної території на оборонну лінію, робить величезну послугу і Євросоюзу, і НАТО. А тому це має свою ціну.
Чек на такий проєкт слід справедливо розподілити. Ми не маємо сплачувати його самотужки, адже мовиться про знищення військового потенціалу Росії в інтересах не лише України, а й, звісно, Заходу. Навряд чи це той сценарій, про який Україна мріяла від початку, однак реальність – це реальність. Маємо бути прагматичними. Утворити оборонну лінію з прикордонних територій – це все ж краще, ніж коли вся країна стає "буферною зоною", де існуватимуть лише фронти та полігони.
Другий сценарій
Росія може підтримувати нинішню інтенсивність бойових дій та нинішній режим воєнної економіки, за різними оцінками, від 2 до 5 років. Цей термін залежатиме від того, чи зможе Владімір Путін під час свого нового шестирічного президентського терміну перебудувати Росію під нову добу агресивної стратегічної конкуренції із Заходом. Перебудовувати треба і енергетичну систему, і фінансову, і споживчу, і культуру, і медіа, і релігійне середовище.
Зауважте Найкращий спосіб засудити фальсифікацію виборів у Росії
Якщо мовиться про протистояння із Заходом, окремі українські території та контроль над ними поступово стають для Путіна менш пріоритетними. Об'єктивно кажучи, від лютого 2022 року Росія не спромоглася утворити на окупованих територіях бодай якісь стійкі окупаційні структури, котрі могли б організувати економіку цих регіонів, аби ті щось давали самій Росії. На цих землях досі діє все той самий первинний "воєнний комунізм", з яким російські солдати прийшли до України на самому початку широкомасштабного вторгнення. Відібрати, пограбувати, посадити – це відносно рентабельно на початку, але не на третьому році війни.
Тому Путін тепер оцінюватиме відсоток виконання цілей так званої "спеціальної воєнної операції" з огляду не на територіальні здобутки, а з огляду на політичні зміни в Україні. Він воліє побачити в Україні або проросійський, або принаймні нейтральний уряд, а також іншого президента.
Тому ось цей сценарій, який вбачається росіянам, слід оцінювати не стільки з погляду ймовірності його реалізації, скільки бути готовим до того, що Путін його все одно спробує реалізувати, навіть якщо це буде цілковито безнадійна для нього справа.
Третій сценарій
Існує сценарій, пов'язаний зі збільшенням допомоги НАТО для військових потреб України. Зіштовхнувшись із необхідністю мати агресивну стратегічну конкуренцію з Росією та непопулярністю ідеї війни в суспільствах Західної Європи та Північної Америки, НАТО, ймовірно, надасть більше незалежності своїм членам, дозволивши самостійно схвалювати рішення про безпекову та військову політику, зокрема і постачання зброї, і надсилання військових контингентів.
НАТО не буде опиратися лише на стовідсотковий консенсус своїх членів, обираючи більшу свободу дій. Політично НАТО не може дозволити відбутися будь-якому сценарію, який виглядатиме як програш України. Крім того, Альянс хоче уникнути, хоча б частково, звинувачень в бездіяльності, пасивності, слабкості та небажанні воювати.
Важливо Як спецслужби намагаються зупинити війну
Тому окремі країни (Франція, Канада, Британія, Естонія, Латвія, Литва) таки можуть потенційно надіслати свої збройні контингенти до України для участі у війні. Під такий сценарій необхідна інфраструктура – військові бази, військові табори, навчальні центри, полігони, додаткові оборонні лінії, транспортні рішення, військові аеродроми.
Відчутне збільшення залученості НАТО до україно-російської війни гарантуватиме спершу цілісність та міцність лінії фронту, а згодом – і державних кордонів. Але ті країни-члени НАТО, які згодяться на такий сценарій, волітимуть мати свої стільці за столами, де вирішуватимуться питання внутрішньої політики України.
Простіше кажучи, ми отримаємо довгі й детальні списки політичних реформ, проти яких можливий спротив тих сил, яким ці реформи будуть не до вподоби. Аналогічно, як виникав та виникає спротив проти тих реформ, які рекомендує Україні Міжнародний валютний фонд.
Четвертий сценарій
Ще один сценарій можна відтворити з досвіду Джохара Дудаєва, генерала авіації та президента Чечні під час її боротьби за незалежність від Росії у 1990-х роках. Дудаєв давав численні інтерв'ю для преси, в яких детально пояснював своє бачення війни з росіянами. В одному з цих інтерв'ю він пояснив, що не є аж такою великою проблемою дати військову відсіч російській армії, якщо ти тверезо й реалістично оцінюєш її потенціал. Тодішня чеченська армія кілька разів це добре продемонструвала.
Проблема виникає тоді, за словами Дудаєва, коли війна затягується – і руйнується внутрішнє життя країни. Припиняють нормально працювати інститути – заклади освіти, банки, транспортна система, ринок праці. Коли ж відбувається різке й суттєве погіршення внутрішньої ситуації, Росія тут же починає дотискати усіма методами, які в неї є.
Тому досвід Дудаєва – він про програш Чечні у війні проти Росії саме через те, що вона була надто тривалою для інституційної спроможності Чечні, попри наявну тоді економічну підтримку від чеченської діаспори та від США. Дудаєв намагався створити Кавказьку Конфедерацію – своєрідне Кавказьке НАТО для протистояння Росії, однак йому це не вдалося.
Саме ця стадія соціально-економічних негараздів може стати найбільшою проблемою для тієї військової місії, яку нині виконують російські антипутінські батальйони на території Росії. У них – хороший військовий потенціал для досягнення успіху, непогане озброєння, підготовлений персонал, але без політичної компоненти та важелів для організації життя в постпутінській Росії або лише на зайнятих територіях цим батальйонам буде складнувато досягнути успіху, а також підтримки місцевого населення.
Утім, лідери антипутінських батальйонів мають це розуміти, тому в них може бути власний план на цей випадок. А ще нам слід приготуватися до того, що Кремль вкрай уважно слідкуватиме за внутрішньою ситуацією в Україні цього року – показниками окремих ринків (енергетика, транспорт, банки, торгівля), соціологічними замірами, політичною риторикою.
Ще один урок Дудаєва – про коаліцію сусідів. Суттєве покращення відносин України з усіма сусідами, з якими є відчутні двосторонні проблеми (Польща, Угорщина, Словаччина), теж може стати вкрай вагомим внеском в успіх нашої боротьби проти росіян.
П'ятий сценарій
В американських військових академіях майбутнім офіцерам викладають історією однієї дуже цікавої війни, а її опис неодмінно входить в умовну "бібліотечку американського офіцера" як окремий том. Це – війна між семінолами, автохтонним населенням штату Флорида, та американською армією у середині ХІХ століття.
Рекомендуємо Хто вкусив Макрона?
У чому головний урок цієї війни, в якій перемогли американські солдати? Семіноли були досить потужною військовою силою, однак не мали жодної стратегії та жодних дієвих політичних інститутів, які могли б формулювати порядок денний, займатися дипломатією, організацією життя семінольського населення.
Семіноли воювали просто з принципу – бо вміли. В них було достатньо сучасної зброї, в них була своя тактична наука, свої бойові лайфхаки і навіть своя військова розвідка, яка мала власних агентів в американській армії. Але не було жодного власного політичного бачення.
Американці пропонували семінолам переселитися на Захід США, а семіноли натомість взяли до рук зброю. Після чергової поразки семінолів, американці регулярно пропонували їм домовитися, пропонували якісь нові умови, але ті їх не розуміли й лише хотіли воювати.
У міфологічній свідомості семінолів не вкладалися будь-які інші сценарії та моделі поведінки, крім як намагатися вбити якомога більше американських солдатів. Семіноли жили у світі, де війна була священним обов'язком – і коли вибір стояв між "воювати" чи "не воювати", вони завжди обирали війну. Їхній черговий вождь постійно їх підбадьорював: "Ми ж семіноли, маємо воювати!". Американці тоді не знайшли підходу до семінолів, і це плем'я ледь не зникло повністю, програвши війну.
Як це застосувати до нашої ситуації? Росіяни – це і є сьогоднішні семіноли. У них є своя особлива свідомість. Дуже специфічний менталітет. Вони не розуміють ні наших, ні західних аргументів. Вони ведуть свою "священну війну". Війна проти семінолів для американської армії була тривалою, важкою, кривавою – перемога вимагала багато етапів. Такою є і наша війна проти росіян.
Сценарій важкої, тривалої, з втратами дороги до перемоги – теж сценарій. Але слід пам'ятати про семінолів. З висоти століть, нинішнім американцям щиро шкода цей народ. У нас про співчуття до російських солдатів не мовиться, адже вони є агресорами. Урок в іншому – все ж, мабуть, існує якийсь спосіб переконати росіян припинити інвазію. Просто для цього треба знайти ключ до їхньої свідомості, який не змогли знайти американці в ХІХ столітті, намагаючись аналізувати міфологічні уявлення семінолів та їхню систему цінностей.