Однак у 1956 році Президент Єгипту Гамаль Насер вирішив завдяки цьому шляху зібрати кошти для будівництва Асуанської дамби. Він розпорядився націоналізувати канал. Невдовзі таке рішення призвело до збройних конфліктів, які увійшли в історію під назвою Суецька криза.
Читайте також: Третій Рейх зазнав величезних збитків: деталі легендарної британської атаки
Що передувало націоналізації каналу
Було декілька подій, які насторожували британські та французькі уряди. Вони були пов'язані з діяльністю Насера у сфері внутрішньої політики. Одним з основних пунктів проведення реформ була модернізація та переозброєння єгипетської армії. Тоді президент Єгипту звернувся до Великої Британії та Сполучених Штатів Америки щодо продажу озброєння.
Президент Єгипту Гамаль Насер
Проте ще у 1950 році між США, Великою Британією та Францією була підписана Тристороння декларація, якою було передбачено обмеження постачання зброї на Близький Схід. Продаж її Єгипту міг бути реальним лише у випадку приєднання країни до Багдадського пакту, який мав на меті створення стратегічного поясу блоків біля кордонів СРСР, щоб запобігти радянській експансії на Близький Схід. Проте такі умови не влаштовували Насера. Відповідно до цього будь-які намагання президента Єгипту отримати зброю від США чи Великої Британії не мали успіху. Тоді Насер звернувся з проханням про постачання зброї до радянського посла.
Угода між Єгиптом і Чехословаччиною
Союз не змусив єгиптян чекати. Вже 21 вересня 1955 року між Єгиптом і Чехословаччиною була підписана угода про постачання військової техніки на суму приблизно 400 мільйонів доларів.
Цікаво: Вибух у прямому ефірі: відео моторошної катастрофи шатла "Челленджер"
Після відмови від Багдадського пакту, зближення Єгипту з Радянським Союзом та врешті націоналізації Суецького каналу, уряд Великої Британії практично не мав сумнівів, що вирішити конфлікт у мирний спосіб не вдасться. Очільник британського уряду Ентоні Іден вважав, що необхідно негайно провести військову операцію та фізично усунути Насера. Для реалізації цього плану йому була потрібна підтримка парламенту, проте навіть усередині партії існували розбіжності щодо цього питання.
Так звана "суецька група" в парламентській фракції вимагала, щоб уряд протидіяв встановленню єгипетського контролю над каналом будь-якими способами, враховуючи застосування крайніх заходів. Проте так звані консерватори наполягали, що військові акції слід розпочинати лише в разі підтримки цього рішення урядом США. Сполучені Штати Америки, у свою чергу, несхвально ставились до старомодного колоніалізму. Тодішній президент Дуайт Ейзенгавер чітко дав зрозуміти британцям, що американська громадська думка не підтримає військове рішення.
Президент Сполучених Штатів Дуайт Ейзенгавер
Об'єднання країн проти Єгипту
Французький уряд також був незадоволений політикою Насера. Окрім націоналізації Суецького каналу, очільник Єгипту підтримував повстання Фронту національного визволення в Алжирі, який того часу був департаментом французької метрополії. Прем'єр-міністр Франції Гі Молле порівнював націоналістичну політику Насера із політикою Гітлера.
Прем'єр-міністр Франції Гі Молле
Французький уряд був серйозно налаштований на відвоювання каналу, тож невдовзі знайшов собі більш рішучого, у порівнянні з Великою Британією, союзника. Ним виявився Ізраїль.
Війна за незалежність Ізраїлю, яку вели проти низки арабських держав упродовж 1947 – 1949 років закінчилася укладенням угод про постійний мир. Однак, у 1954 році єгипетський міністр Салах Салім оголосив, що його країна ніколи не буде встановлювати мир з Ізраїлем. До 1956 року між Єгиптом та Ізраїлем виникали постійні політичні та економічні конфлікти, які неодноразово провокували застосування зброї.
Коли ж ізраїльське керівництво впевнилось в тому, що Насер готується до війни, вони без вагань погодилися підтримати військові дії. Згодом уряди Франції, Великої Британії та Ізраїлю у французькому місті Север підписали угоду про спільні дії проти Єгипту.
Початок конфлікту
1 квітня 1956 року до Ізраїлю прибули перші 20 французьких винищувачів. Французи почали поволі формувати свої військові сили на території Ізраїлю.
Військові на території Ізраїлю
29 жовтня ізраїльтяни розпочали військову операцію "Кадеш". Парашутний батальйон захопив перевал "Мітла". Ще три підрозділи перейшли єгипетський кордон і рушили в різних напрямках. Були захоплені Шарм-еш-Шейх, узбережжя Тиранської протоки та укріплений район Абу-Агейла. Єгипетські сили на Синайському півострові були розбиті.
Військові дії
Наступного дня під час операції "Мушкетер" Велика Британія та Франція висунули Єгипту та Ізраїлю вимогу відвести війська на 10 миль від Суецького каналу. Насер відмовився підкоритися ультиматуму. Таким чином дав привід європейцям розпочати військові дії.
З 31 жовтня по 6 листопада Британія і Франція знищили єгипетську авіаційну й технічну інфраструктуру. Також захопили міста Порт-Саїд і Порт-Фуад. Однак втратили десятки військових.
Загинули:
- 11 французів;
- 24 британці.
Ще 129 військових було поранено.
Жертви серед єгиптян:
- 10 тисяч цивільних службовців;
- 650 військових.
Вирішення конфлікту
Через загострення конфлікту 2 листопада 1956 року скликали надзвичайну сесію Генеральної Асамблеї ООН. На першому ж засіданні затвердили запропоновану США резолюцію з вимогою припинити вогонь і відвести війська.
До теми: Бомбардування Дрездена: страшна атака, яка знищила тисячі життів і перетворила місто на руїни
Ізраїль завершив військові дії 5 листопада, зайнявши останню єгипетську фортецю на Синайському півострові. Того ж дня радянський уряд, аби зупинити конфлікт, направив Ідену та Молле погрози щодо використання усіх видів сучасної зброї. Проте ці закиди не дуже вплинули на ведення військових дій. Рішуче налаштований уряд Британії зламав американський тиск.
Сполучені Штати заявили, що кредитна заявка Британії на мільярд доларів безпосередньо залежить від припинення вогню. Відтак Велика Британія погодилася припинити військові дії в Єгипті за умови розміщення в зоні конфлікту надзвичайних сил ООН.
До 22 грудня 1956 всі підрозділи залишили територію Єгипту. Трохи згодом ізраїльські війська також були змушені покинути окупований Синай. Зруйнувавши всю військову інфраструктуру, вони залишили півострів у березні наступного року. Розчищення Суецького каналу та завершення кризи розпочалося 27 грудня 1956 року. Операцію здійснював флот, який фінансувала Організація Об'єднаних Націй.
Завершення військових дій
