Про смерть усіх членів екіпажу "Титана" стало відомо, коли підводні пошукові роботи виявили перші уламки субмарини. Причиною досить швидко назвали "катастрофічний вибух". Рятувальники загалом знайшли два поля уламків, одне з яких містило хвостовий конус, а інше – його посадочну раму. Це свідчить про те, що човен розпався, не досягнувши дна, а потім повільно опускався, розсипаючи рештки в різні боки.
Дивіться також Аварія субмарини "Титан": рятувальники підняли з дна океану все, що залишилося від судна
Причина та розслідування
Як пише BBC, структура уламків свідчить про витік. На момент аварії човен опустився настільки глибоко, що кількість води над ним була б еквівалентна вазі Ейфелевої вежі, тобто не менше десяти тисяч тонн. Імовірно, корпус, який, судячи з усього, був зроблений з простроченого матеріалу, просто не витримав і почав руйнуватися після появи розриву у вуглецевому волокні. Тиск ззовні стиснув субмарину.
Структура корпусу субмарини: вікно зліва, рама для осадки знизу та білий корпус із вуглецевого волокна / Фото BBC
За словами Райана Ремсі, колишнього капітана підводного човна Королівського флоту Великої Британії, щоб зрозуміти, як правильно вести розслідування та що можна було зробити, щоб запобігти катастрофі, слідчі збиратимуть усі уламки, які зможуть знайти на дні.
Чорної скриньки немає, тому ви не зможете відстежити останні рухи самого судна, але в іншому процес розслідування нічим не відрізняється від розслідування авіакатастрофи,
– каже Ремсі.
Після того, як дослідники піднімуть уламки на поверхню, вони проаналізують структуру шматочків вуглецевого волокна. Кожен із них ретельно вивчать під мікроскопом, приділяючи особливу увагу напрямку ниток вуглецевого волокна. Слідство шукатиме місце розриву, що буде вельми важким завданням. Справу погіршує й те, що збирають рештки за допомогою дистанційно керованих апаратів у цілковитій темряві океанського дна.
Уламки субмарини "Титан" підіймають на поверхню / Фото AP
На даному етапі незрозуміло, яке відомство буде вести розслідування, оскільки не існує протоколу для таких інцидентів з підводним апаратом. Все стає ще складнішим з огляду на те, що інцидент стався у віддаленій частині океану за участю людей різних національностей. Але оскільки берегова охорона США до цього часу відігравала провідну роль в операції, вона, ймовірно, продовжить надалі займатися цим питанням.
Система раннього попередження
Згідно з даними OceanGate, судно було оснащене "системою моніторингу стану корпусу в режимі реального часу". За допомогою акустичних датчиків і тензодатчиків вона може аналізувати вплив зміни тиску в міру занурення підводного апарата на глибину і "точно оцінювати цілісність конструкції". Фактично це система раннього попередження про пробоїну в корпусі. Якби вона спрацювала належним чином, екіпаж отримав би попередження про повернення на поверхню, і трагедії вдалося б уникнути. Якщо причиною аварії був пролом корпусу, слідчі повинні з'ясувати, чому вона не спрацювала.
Якщо слідство підтвердить свої припущення про потрапляння води, то наступним питанням буде те, чи сталося це через відсутність належного тестування, як припускають деякі експерти. Річ у тім, що всі судна повинні бути сертифіковані. Задля цього зовнішній орган перевіряє їх на відповідність певним стандартам. OceanGate такої сертифікації не мала, пояснюючи це тим, що "Титан" – це експериментальне судно, настільки інноваційне, що поточні методи оцінки були б недоречними. Однак професор Девід Ендрюс з Університетського коледжу Лондона сумнівається в такому підході: "Це може бути добре, якщо ви дослідницьке судно, яке розширює межі досліджень. Але як тільки ви починаєте заробляти гроші, перевозячи пасажирів, брови починають підніматися", – каже він.
Перевірки
Наостанок, слідство розбереться в тому, чи проводилися щодо "Титана" регулярні перевірки. Щоразу, коли субмарина спускалася на глибину, її корпус стискався під величезним тиском води – він ставав меншим, а потім повертався до свого нормального розміру на поверхні. Цей регулярний стрес призвів би до втоми матеріалу, послаблюючи його. Незрозуміло, чи проводилася перевірка на наявність тріщин після кожного занурення, і якщо так, то наскільки вона була обширною. Наприклад, чи перевіряли судно за допомогою ультразвукового сканування або рентгенівських променів на наявність мікроскопічних дефектів.