Повідомляє 24 Канал з посиланням на "Локальна Історія".
Дивіться також Дружина, яка знала про коханку, і діти, що зрадили Україну: 5 фактів про Михайла Коцюбинського
"Непереможний отаман"
Іван Сірко увійшов в історію як майстерний полководець. На жорстокі напади татар і турків він відповідав не менш жорсткими рейдами у Крим та кочовища ординців. У "Історії Русів", написаній невідомим автором через століття після смерті Сірка, йдеться, що "баталії у нього вважалися за іграшку, і жодної з них він не програв". Хоча твір є радше публіцистичним, ніж науковим, факт про непереможність отамана підхопили навіть деякі історики.
Та не всі битви закінчувалися для отамана тріумфом. Про поразку Сіркового загону від татар 1660 року згадує у своєму щоденнику смоленський підкоморій Ян Антоній Храповицький. Однак, коли і де відбулася битва, невідомо. Вказано лише, що Сірка вислав туди гетьман Юрій Хмельницький.
Репродукція картини "Портрет козака з шаблею"
А шляхтич Ян Дробиш-Тушинський писав про поразку запорожців Сірка, донських козаків і калмиків від війська полковника Речі Посполитої Себастьяна Маховського. Це сталося на Великдень 13 квітня 1664 року "під Сарадзиним Лісом за Чечельником".
Ще одну невдачу описує Веспасіан Коховський у своїй "Історії панування Яна Казимира". У книзі він згадує прикре для Сіркових козаків закінчення облоги містечка Городище на Черкащині в серпні того ж 1664 року. На допомогу обложеним прийшли союзники, багато козаків загинуло або потрапило в полон, а самого отамана ледь не схопили під час втечі.
"Характерник"
"Він сильний такий був, що його як хто шаблею ударить по руці, так і кожі не розруба – тільки синє буде. Не те, що кулею, а шаблею", – писав про Сірка дослідник Дмитро Яворницький у Нікополі.
Водночас в іншому переказі отаман нібито ловив кулі голими руками, м’яв їх пальцями і кидав назад.
Одним із перших про містичні здібності козаків повідомив Єнджей Кітович – ксьондз, який служив у війську Барської конфедерації.
Поляки дуже вірили, що між гайдамаками багато було характерників, котрих кулі не брали. Вони не раз повідали під присягою, що бачили гайдамаків, які змітали з себе кулі, що потрапляли їм в обличчя або у груди, що, виймаючи такі кулі з-за пазухи, кидали їх назад у поляків,
– написав Кітович у книзі "Опис обичаїв і звичаїв за панування Августа ІІІ".
Образ Сірка як непереможного воїна чудово пасує до цієї легенди. Та в реальності він не був "заговорений". У 1960-х антрополог Сергій Сегеда дослідив його останки і виявив серйозні бойові поранення. На отаманових лівій ключиці та лівій великій гомілковій кістці були сліди значних прижиттєвих поранень.
"Герой Дюнкерка"
У 1922 році публіцист Ілько Борщак у газеті "Українська трибуна" опублікував статтю "Козаки Хмельницького під Дюнкирхенем". У ній він стверджував, що близько 1645 року українські козаки, під проводом Сірка і Богдана Хмельницького, воювали за Францію проти Іспанії і штурмували фортецю Дюнкерк.
Цю історію переповідали навіть фахові історики, як-от Наталя Полонська-Василенко чи Іван Крип’якевич. Хоч уже сам заголовок статті мав би насторожити, адже назва фортеці подана неправильно. Також важливо розуміти, що облог Дюнкерка було дві – 1646 року (а не 1645 року) і 1658 року. А у 1645 році Сірко ніяк не міг допомагати французам, адже бився з татарами під Азовом.
Однак французи справді планували найняти козаків, але у 1637 і 1644 роках. Однак цього так і не сталося.
Зауважимо, що під Дюнкерком насправді воювали найманці з Речі Посполитої. Їхнім командиром був польський полковник Зигмунт Пшиємський. Теоретично, серед них могли бути вихідці з України, але чи належали вони до козаків – достеменно невідомо.
Картина "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" / Фото Wikipedia
"Барон де Сіро"
Одним із героїв боїв під Дюнкерком був барон де Сіро. Публіцист Ілько Борщак вирішив, що це і є перекручене прізвище запорізького отамана.
Насправді Сірко ніколи не був бароном. У 1638 році Сейм скасував чинність усіх іноземних титулів, окрім затверджених Люблінською унією. Використання баронського звання могло обернутись для Сірка проблемами як на батьківщині, так і серед козаків.
"Рука, що зупиняла ворогів"
"Подейкували, ніби запорожці після смерті свого славного вождя п’ять років возили його тіло у труні й суходолом, і водою, твердо переконані, що Сірко й мертвий наводить страх на ворогів, і що з ним, навіть мертвим, можна перемагати бусурманів. Та й тепер діди розповідають, що після смерті Сірка козаки відрізали його праву руку, з нею ходили на війну і в разі біди виставляли її наперед, приказуючи: "Стій, душа й рука Сіркові, з нами!". І на ті слова вороги, мов зайці, втікали геть од козаків", – йдеться у переказі, який наводить Дмитро Яворницький у життєписі Сірка.
У 1967 році могилу Сірка в селі Капулівка дослідили археологи. Під час розкопок вони виявили, що руки отамана були на місці.
Скелет похованого лежав випростано на спині, головою на захід, права рука зігнута в лікті так, що кисть її була на грудях, ліва також зігнута, кисть – у ділянці живота,
– йдеться у звіті керівниці розкопок Людмили Крилової.
Могила Івана Сірка біля села Капулівка / Фото Wikipedia
Дослідниця також дійшла висновку, що поховання пограбували, але не переносили. Після розкопок останки отамана дістали, а з його черепа зробили пластичну реконструкцію обличчя. Його останки перепоховали у кургані "Сторожова могила" біля Капулівки, де вони спочивають і нині.