Що змінилося на третьому етапі переговорів?

Україна продовжила гуманітарний трек, а також виграла час для свого посилення західним озброєнням. Водночас Росія продовжила імітувати перемовний процес, все більше наближаючи його до "найкращих традицій" Мінську, при цьому продовжуючи воювати. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Важливо Подальша доля Покровська скоро буде вирішена

Та і Туреччина, як модератор, в особі очільника МЗС Хакана Фідана, намагається видавати бажане за дійсне, говорячи що стамбульський трек насправді успішний, а якщо зустріч лідерів і відбудеться, то тільки в Стамбулі. Мовляв, усі сторони принципово не проти зустрічі лідерів, а отже, можна зробити висновок, що така зустріч – це не фантазії, а реальність, але потім, колись.

Абсолютно очевидно, чому так багато говорили в Стамбулі про зустріч на рівні лідерів. Адже розмови навколо цього питання були прямим інтересом Туреччини, а інтереси модератора неформально враховують усі залучені в перемовинах актори.

Враховуючи вищевикладене, Туреччина зараз активно приміряє на себе роль глобального миротворця. Країни, яка може зв'язувати інтереси Заходу та Сходу. При фактично недієвій ООН, майданчик якої став не більше ніж трибуною навіть без намагання пошуку рішень чи консенсусів, у Туреччини з'являється гарний шанс "відгризти" частину минулої величі ООН.

Але повернемося до третього етапу переговорів. Насправді вони дуже відрізняються від двох попередніх. Оскільки сторони чітко знали, на що ідуть і які будуть у цього турі перемовин наслідки. Росія нічого і не приховувала, делегацію вона не змінює, а отже пріоритети залишаються тими самими, що і раніше.

Але дещо змінилося. Остання невдала розмова Дональда Трампа та Володимира Путіна яскраво показала, що мирні переговори для Москви – це важливий елемент гібридної війни. Це і місточок до Трампа, і інструмент затягування санкцій, і основа антиколоніального наративу для країн Глобального Півдня. Коли перемовини "забуксувало", то ці плани стали для Заходу занадто явними і грати в ігри вже ні у кого немає особливого бажання.

Та і без хоча б декларативного руху до припинення вогню, наступний імітаційний, з боку Росії, раунд переговорів містив би для Трампа небажані електоральні загрози.

Тому і були запропоновані 3 перемовні групи, прямо як у Мінську, і що найголовніше – можливість їх роботи онлайн.

Зауважте У Туреччині буде накрито стіл для миру, і кривава війна Росії та України закінчиться, – Ердоган

Для чого? Дуже просто – щоб Росія не залежала від будь-кого при необхідності проведення наступного раунду переговорів: ні від України, ні від США, ні від ЄС, ні від Туреччини. Щоб Путін коли завгодно міг сказати, що спілкування продовжується в робочих групах, а для наступного туру ще не напрацьовані предметні пропозиції та рішення. Мовляв, як тільки синхронізація позицій буде досягнута, сама Росія запропонує наступний раунд переговорів.

Словом, хоч на поверхні цього "Стамбулу 3.0" було мало цікавої інформації, в середині буквально все бурлило. Росії дуже не сподобалось, що нею ж запропонований майданчик виходить з-під її маніпуляційного контролю.

Чим завершилися переговори?

Якщо резюмувати, то сторони залишились обопільно і не задоволені результатом, і одночасно кожен своїх тактичних цілей все ж досягнув. Важко ці переговори зарахувати комусь в явний актив, але вони точно відрізняються від двох попередніх, де російська повістка мала майже абсолютне домінування.

"Стамбул 3.0" був проміжний і поставив набагато більше запитань, аніж дав відповідей, але і надію він точно дав. Надію та те, що в межах цього перемовного процесу Путіна будуть "гнати" до політичних домовленостей, як борзі заганяють здобич на полюванні, а він буде вимушений все ж бігти виставленим коридором, як би йому це не подобалось.

Адже, якщо не буде переговорів у Стамбулі, то буде інший майданчик, куди уже повернуться і США, і ЄС, і, можливо, навіть Китай, як повноцінні модератори процесу та гаранти результату. А це уже зовсім не в інтересах Путіна – це для нього виключно програшна комбінація.

Ніби в підтвердження цією аналітики на брифінгу виступив із заявою речник Кремля Дмитро Пєсков.

"Спочатку потрібно провести роботу на експертному рівні, бо перекладати цю складну й чорнову роботу на президентів – нелогічно. Спершу потрібно визначити параметри врегулювання, а вже потім закріплювати їх на вищому рівні", – заявив Пєсков, коментуючи пропозицію президента Туреччини Реджепа Ердогана організувати переговори між Путіним і Трампом у Стамбулі.

Але чи хоче Путін зустрічі з Трампом? Однозначно, що так! Російська дипломатія буде зараз робити неймовірні дипломатичні кульбіти, щоб під будь-яким приводом запустити прямий діалог між Путіним та Трампом, але без тригерного питання з врегулювання російсько-української війни і, звичайно, без Зеленського.

І навіть якщо Трамп на початку вересня не поїде на запрошення Сі Цзіньпіна в Пекін, то будуть напрацьовуватись альтернативні варіанти перезавантаження двосторонніх взаємовідносин під зручним глобальним і мегаважливим фасадним приводом.

Переконаний, що багато хто уже здогадався, що це, з величезною вірогідністю, може бути передомовленність щодо ядерного договору СНО між США та Росії, строк якого завершується уже в 2026 році. Не пролонгація/новий договір призведе до анулювання контролю за над ядерними озброєннями. Тобто запустить зелене світло до нової гонитви з нарощування ядерної зброї у світі.

Погодьтеся, чудова мотивація, щоб перед формальною загрозою ризиків безконтрольного розповсюдження ядерної зброї — знайти спільний знаменник і дещо посунути тему України, як не настільки глобальну і не настільки пріоритетну, як міжнародна ядерна безпека. А уже наступним кроком, провівши серію перемовин з усіма підписантами ядерного договору, де під мотивацією "мир без ядерної війни" може і розпочатися новий глобальний розподіл сфер впливу, чого так прагнув Путін.

Тому видається, що затягування перемовин у Стамбулі з боку Росії, це тільки тактика, яка на думку Кремля, має наблизити його до досягнення стратегічного результату – відновлення суб'єктності. А продовження війни – це тільки вимушений крок, щоб це майстерно маскувати. Ні, це не говорить про те, що Путін не хоче підкорити Україну, звичайно, ні! Але це може свідчити, що Україна насправді далеко не єдина його мета, а, як він вважає, "козирна карта" для досягнення більш значущих глобальних цілей, серед них і "Нової Ялти".