Про схожі моменти в інформаційному полі та методи боротьби для України читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
Важливо Викрадене дитинство: чи допоможе ЄСПЛ повернути маленьких українців
Чому Україна не може запровадити цензуру
Росія масштабно озброюється і технікою, і інформацією або ж у їхньому випадку – пропагандою. Україна не може відповідати дзеркально, запровадивши цензуру.
- По-перше, у нас об'єктивно менші бюджети на інформаційну політику, аби ми могли рівноцінно протидіяти пропагандою.
- По-друге, як і в порівнянні з армією, у такій війні ми б програли напевне. Бо маленька машина пропаганди поступиться великій машині пропаганди. Лише технологічно опрацьована та креативна стратегічна комунікація, просування правди та свого наративу на випередження брехні Росії може переламати хід інформаційної війни.
Українцям наївно чекати від держави лідерства в цьому процесі, бо переважна більшість змін на краще народжуються за межами офіційних кабінетів. А лише після цього офіційні структури надають цим змінам системності. Цим ми, зокрема, й відрізняємося від ворога: у них народ – заручник влади, у нас же влада була і буде під контролем свого народу.
Боротьба з пропагандою
Системна робота потрібна на трьох рівнях. І починати треба ще зі школи
Я був приємно здивований тим, чому дітей навчають в "Новій українській школі". На прикладі Голодомору в рамках курсу "Розвиток критичного мислення як необхідної компетенції" школярам пояснювали, де факт, а де судження.
Наприклад, мільйони загиблих українців у 1932 – 1933 роки – це факт. А твердження про те, що Голодомор призвів ледь не до знищення української нації – це судження (хоча й близьке до факту). Я веду до того, що перший рівень роботи в інформаційній війні – це медіаграмотність.
Аби протидіяти пропаганді, діти зі школи мають знати, як розрізняти маніпуляції та брехню, як користуватися джерелами інформації та як її перевіряти. Та усвідомлювати, що лідер суспільної думки з лайфкоучінгу, таролог з тіктока чи анонімний телеграм-канал – це точно не дуже надійне джерело для аналізу подій на полі бою чи політичних баталій в США.
Другий рівень роботи – критичний. Якщо не вдалося запобігти поширенню дезінформації, мусимо з нею боротися.
У цьому напрямку працюють Центр протидії дезінформації та Центр стратегічних комунікацій і інформаційної безпеки, але однозначно хотілося б більше консолідації зусиль усіх гравців.
Через це трапляються великі неузгодження, як з роликом "Один репортаж – один удар". Дуже важливо долучати до цього рівня медіа та лідерів суспільної думки, щоб напрацьовувати систему протидії. Вірю, що в цьому напрямку можна досягти прогресу саме спільними діями.
Як перемогти в інформаційній війні
Насамкінець, важливо просувати наш імідж на міжнародному рівні, над чим передусім мають працювати Міністерство культури та стратегічних комунікацій та Міністерство закордонних справ. Саме робота над іміджем вирізняє топ-гравців від інших.
На просунутому рівні нам потрібно "пушити" наші наративи та історії. У нас є чудовий образ України-фронтира, як країни, яка бореться з віссю зла Росія – Іран – Північна Корея – Китай. І бореться не лише за власне існування, а й за весь демократичний світ.
На цьому етапі ми маємо якомога ширше представляти юридичне обґрунтування злочинів Росії та показувати, що це держава, яка історично має геноцидний підхід до війни. Де просто перемоги їм замало, необхідно до кінця винищити переможеного.
У рамках просування нашого іміджу варто показувати Заходу, що нинішня Росія – це не росіяни, а багато поневолених народів у складі імперії. А демократична та більш безпечна Росія буде лише у своєму неімперському вимірі.
Україна під час війни має стати не взірцем військової диктатури, а взірцем створення наративів. У нас це добре виходило на старті повномасштабного вторгнення, що дало світу абсолютне розуміння того, що підтримувати потрібно саме нас, а не агресора. Більш системна робота в цьому напрямку та залучення різних відомств та громадянського середовища мають стати ключем до перемоги в інформаційній війні.