Три покоління родини загинули в Грозі: історія Валентини Козир та її осиротілого онука

Серед 59 жителів села, які загинули внаслідок удару по кафе 5 жовтня, були чоловік, син, дочка та восьмирічний онук Валентини Козир. Військовий, за яким влаштували поминки у той день, був племінником її чоловіка. Окрім Валентини та її старшого онука, вижити вдалося тільки її невістці. Зараз вона лікується за кордоном.

Дивіться також Удар Росії по Грозі: джерела навідників теж були присутніми на поминальному обіді – ЗМІ

Російська ракета вбила 3 покоління родини Козир

Валентина Козир разом зі старшим онуком у день влучання перебувала на заході України у своєї сестри.

Мені колега дочки подзвонила й каже: "Тітко Валю, немає нікого". І сестра зі мною поїхала до Грози. Якби вона не поїхала, я б не знаю, що робила. У когось хоч якась рідня залишилася, а у нас — три покоління загинули. Ми всі були найрідніші для Андрія, якого перепоховали. Ми спілкувалися, дружили– сказала Валентина.

Доньку й чоловіка Валентина упізнала в моргу одразу. А тіла сина й молодшого онука були настільки понівечені, що знадобилася ДНК-експертиза.

Жінка розповіла, що її син Валентини Козир Ігор став волонтером з першого дня, як деокупували Грозу. Він допомагав військовим, і навіть їздив на лінію. До війни займався ремонтами.

Взагалі син робив ремонти до війни, хоча вчився на кухаря-кондитера. Міг будь-яку роботу зробити. Усе вмів, нічого не боявся, швидкий був. Родина гарна була – це другий шлюб у нього був. Ксенію знайшов. Вона з Харкова, але залишилася у нас. Ваню народила. Дуже один одного любили– розповіла Валентина.

Дружина Ігоря вижила під час удару по кафе – їй зробили у Харкові операцію на голові й зараз вона лікується в Австрії, з нею працюють психологи.

Сама Валентина ходить до рідних кладовище. Для восьмирічного онука Івана жінка принесла на цвинтар ромашки, для доньки Олі – троянди.

Ольга працювала у Харкові, потім перейшла в деревообробний цех. Як почалася окупація, вона звідти пішла.

Для місцевих жителів, братів Мамонів, яких СБУ підозрює у наведенні ракети на кафе, Валентина очікує покарання.

Бумеранг буде, земля кругла. Дороги їм уже сюди немає. Під яким би стягом не було село – дорога закрита– сказала жителька Грози.

Наразі жінка оформлює опіку над 14-річним онуком Владиславом. У листопаді він повернувся до Грози. Також з ними живе кіт Ольги.

Бабуся до того, що сталося, дуже тягнулася додому. І мені мама казала: "Давай додому". А я сказав, що коли сніг перший піде – приїду. Ось так вийшло. І пішов перший сніг. Тільки вже без неї– сказав Владислав.

Підліток колекціонує шеврони. Один з них забрав з машини загиблого дядька-волонтера, щоб було про нього на пам'ять.

Зимувати Валентина та Владислав планують у Грозі. Дрова й генератор на початку осені купила дочка, але чи зможуть вони з онуком там залишатися далі, буде залежати від безпеки та грошей.