Росію відрізають від Криму: які два удари можуть обвалити всю військову логістику Путіна
У новому ексклюзивному розборі для ютуб-каналу Ірини Узлової керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко проаналізував наслідки останніх ударів по російській інфраструктурі. Україна перейшла до стратегії циклічного знищення російських НПЗ та тотального перерізання логістичних артерій на Півдні.
Російська армія поступово втрачає можливість безперебійно забезпечувати свої підрозділи на Півдні. Українські удари по Кримському мосту, переправах, залізничних маршрутах і нафтопереробних заводах створюють для окупантів проблеми одразу на кількох напрямках. Водночас Росія стикається з нестачею технічних фахівців, проблемами у військовій авіації та дедалі більшими витратами на відновлення пошкодженої інфраструктури.
Як ці удари змінюють ситуацію на фронті, чому Ростовський залізничний вузол має стратегічне значення та як слабкість Росії впливає на її відносини з Китаєм, в інтерв'ю 24 Каналу пояснив керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко.
Ізоляція Криму та крах південної логістики
Останні удари по Кримському мосту продемонстрували безпрецедентну свободу дій українських безпілотних систем.
За словами Петра Андрющенка, під час атаки в небі над переправою не було зафіксовано роботи російських мобільних груп чи систем ППО на кшталт "Тор" або "Панцир". Це свідчить про виснаження протиповітряної оборони окупантів на цьому напрямку.
Виведення з ладу Кримського мосту є лише частиною ширшої картини. Російська логістика на Півдні стискається до критичного мінімуму. Поромна переправа не здатна забезпечити повноцінне перекидання військових вантажівок, а використання великих десантних кораблів чи барж залишається під постійною загрозою ударів українських морських та повітряних дронів. Авіасполучення також не може компенсувати втрату залізничних та автомобільних шляхів.
Повна розмова з Андрющенком: дивитись відео
Ефект доміно у Ростовській області та Приазов'ї
Справжня катастрофа для російського військового забезпечення розгортається на материковій частині. Лише за останній час було зруйновано або суттєво пошкоджено кілька ключових мостів у Ростовській області та на окупованих територіях.
Зокрема, міст через річку Міус, який росіяни щойно відновили, був знову атакований. Зруйновані Новоазовський міст та міст Гусельщикова змушують окупантів робити гак у понад 70 кілометрів, використовуючи ґрунтові дороги.
До слова, 11 листопада Сили оборони України уразили міст у селі Гусельщикове Новоазовського району на окупованій Донеччині. Ця переправа має значення для російської військової логістики, адже використовується для переміщення вантажів у напрямку окупованих територій.
15 листопада внаслідок атаки безпілотників було пошкоджено міст через річку Міус. Переправа забезпечувала об'їзний маршрут до траси на Маріуполь. Через пошкодження рух нею обмежили, а росіянам довелося шукати альтернативні шляхи для пересування.
В умовах осінньо-зимового бездоріжжя це фактично паралізує оперативне перекидання техніки. Андрющенко наголошує, що якщо Силам оборони вдасться знищити два ключові залізничні мости через Дон у самому Ростові-на-Дону, російська військова логістика на південному напрямку зазнає остаточного колапсу.
Саме Ростовський залізничний вузол є головною артерією, через яку вантажі йдуть на Іловайськ, Волноваху, Мелітополь та Чонгар.
Стратегія циклічного знищення НПЗ
Паралельно з логістикою Україна методично знищує економічний потенціал ворога, зокрема нафтопереробну галузь. Удари по підприємствах у Башкортостані, Новому Уренгої, Тюмені та Мурманську демонструють новий, системний підхід.
Мета полягає не в одноразовому знищенні заводу вщент, а в постійному виведенні з ладу ключових установок. Росіяни витрачають місяці та величезні ресурси на ремонт, але щойно підприємство готується до запуску, туди знову прилітає український дрон.
Вранці 18 листопада безпілотники атакували Ільський та Афіпський нафтопереробні заводи у Краснодарському краї. На обох підприємствах зафіксували влучання. Це продовжує серію ударів по російській нафтовій інфраструктурі.
Ця гра по колу завдає ворогу значно більших економічних збитків, ніж разова зупинка. Корпорації змушені постійно інвестувати у відновлення та приватні системи ППО, які виявляються неефективними.
Наслідком цього є не лише фінансові втрати, але й поступове вичерпання стратегічних запасів палива в Росії, що неминуче позначиться на здатності вести затяжну війну.
Деградація авіації та кадровий голод
Економічні та інфраструктурні проблеми Росії тісно переплітаються з деградацією військово-промислового комплексу та кадровим голодом.
Падіння військово-транспортного літака Ан-12 у Тюменській області є яскравим індикатором цих процесів. Через нестачу штурмовиків на фронті російське командування змушене відправляти в окопи технічний персонал, який мав би обслуговувати авіацію.
Зняття кваліфікованих механіків з обслуговування транспортних літаків призводить до критичних технічних несправностей та авіатрощ. Імпортозаміщення в авіаційній галузі провалилося, а санкції, попри заяви Кремля, продовжують діяти, позбавляючи Росію доступу до необхідних деталей. Усі ці фактори формують єдину картину системної кризи, яку російська влада вже не здатна приховати.
Геополітичні наслідки та обнулення іміджу Путіна
Внутрішні інфраструктурні провали Росії мають прямий вплив на її позиції на міжнародній арені. Намагання Володимира Путіна нав'язати світу ідею розподілу сфер впливу у форматі нової Ялти розбиваються об реальність на полі бою.
Для Китаю та особисто Сі Цзіньпіна удари по Кримському мосту та безпорадність російської ППО є чітким маркером того, що Росія не є наддержавою. Пекін уважно стежить за здатністю Москви захищати власні стратегічні об'єкти.
Нездатність Кремля гарантувати безпеку навіть ключових логістичних вузлів відштовхує Китай від повноцінної підтримки російських геополітичних амбіцій. Сі Цзіньпін зацікавлений у європейському ринку, і слабкість Путіна робить його токсичним активом для довгострокових планів Пекіна.
Системні удари українських сил не лише руйнують тилове забезпечення окупантів, але й позбавляють російського диктатора останніх аргументів на міжнародних переговорах.