Річне виробництво Су-34 знищено за одну операцію: як Україна добиває російську авіацію та НПЗ

Українські удари по російських НПЗ, системах ППО та військових аеродромах поступово змінюють ситуацію в тилу ворога. Лише за три дні атаки дозволили вивести з ладу близько 10% нафтопереробних потужностей Росії, а втрати бойових літаків і дефіцит засобів протиповітряної оборони створюють для Кремля нові проблеми.

Україна шукає можливості для посилення власного ракетного виробництва, а Туреччина може відіграти роль у переговорах про морське перемир'я. Військовий аналітик Давид Шарп в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу пояснив, наскільки болючими для Росії є українські удари, чому Кремлю дедалі складніше відновлювати втрачену техніку та за яких умов можливе припинення атак на енергетичну інфраструктуру.

Нова тактика ударів по російських НПЗ

Останні атаки на російські нафтопереробні заводи свідчать про зміну підходу українських сил. Замість розпорошення безпілотників по різних цілях, удари концентруються на одному об'єкті протягом ночі. 

Атаки на Новокуйбишевський НПЗ, завод в Уфі та підприємство у Кстово дозволили вивести з ладу близько 10% нафтопереробних потужностей Росії лише за три дні. 

Мета такої тактики – уразити відразу кілька ключових складових одного підприємства, щоб вивести його з ладу не на кілька тижнів, а на довгі місяці. Російські НПЗ мають чимало вразливих точок, окрім самих ємностей із паливом, і системне вибивання цих вузлів завдає серйозної, довготривалої шкоди, яка виходить за межі простої візуальної картинки пожежі.

Повна розмова з Давидом Шарпом: дивитись відео

Межа міцності Кремля та перспектива енергетичного перемир'я

Існує стереотип, що російська влада готова платити будь-яку ціну заради досягнення своїх цілей. Однак на практиці в будь-якої держави є межа, після якої подальші втрати стають недоцільними.

Масштабування шкоди для російського тилу наближає момент, коли Кремль може визнати енергетичне перемир'я вигіднішим за продовження ракетного терору проти України. 

Після завершення виборів у США фактор впливу ударів по НПЗ на світові ціни на нафту втрачає свою гостроту. Це відкриває вікно можливостей для кулуарних переговорів між Україною, Росією та США щодо взаємного припинення ударів по енергетиці. Проте швидкість досягнення такої домовленості прямо залежить від того, наскільки болючими будуть українські атаки.

Полювання на ППО: чому гроші не вирішують проблему

Удари по Ростовській області, зокрема по Каменському комбінату, де було знищено комплекс "Панцир-С2" та командно-штабну машину системи С-400 "Тріумф" загальною вартістю близько 70 мільйонів доларів, демонструють ще один пріоритет. 

Системи ППО є першочерговими цілями не лише через їхню високу вартість. Їхнє знищення різко підвищує вразливість інших стратегічних об'єктів, таких як заводи з виробництва озброєння. 

Крім того, виробництво сучасних засобів ППО – це тривалий, наукомісткий процес із вузькими місцями в логістиці. Навіть маючи необмежені фінансові ресурси, Росія не здатна швидко відновити втрачені комплекси. Час, необхідний на їхнє заміщення, дає українським силам більшу свободу дій у повітрі.

Катастрофічні втрати Су-34: удар по річному виробництву

Одними з найуспішніших операцій проти російського тилу за останній час стали удари по аеродромах Маринівка та Борисоглібськ. Внаслідок цих атак Росія втратила знищеними або серйозно пошкодженими від 6 до 8 бомбардувальників Су-34. Значущість цих втрат неможливо переоцінити. 

Су-34 є основною "робочою конячкою" російської авіації, яка забезпечує скидання планерних бомб (КАБів) на українські позиції та прифронтові міста. Втрата 6 – 8 таких машин фактично дорівнює річним темпам їхнього виробництва в Росії. Це непланові втрати, які неможливо швидко компенсувати. 

Виведення з ладу такої кількості активних бойових літаків неминуче призведе до зниження інтенсивності бомбових ударів на фронті. Російське командування постає перед дилемою: залишати авіацію на близьких аеродромах під загрозою нових ударів або відтягувати її в глибокий тил. Збільшення відстані до цілі зменшує час перебування літака в повітрі над зоною бойових дій та знижує загальну ефективність бомбардувань.

Російський Су-34 / AP

Дефіцит ракет для Patriot та власний ракетний аргумент України

На тлі успішних ударів по Росії Україна стикається з проблемою дефіциту ракет-перехоплювачів для систем Patriot. США виробляють трохи більше 50 таких ракет на місяць, з яких Україна отримує близько 12. 

Європейські країни мають обмежені запаси (близько 400 – 500 ракет на всю Європу) і не поспішають ними ділитися через власні безпекові побоювання. 

Ситуацію ускладнює загострення на Близькому Сході, де США змушені витрачати значні ресурси на відбиття іранських атак. 

У цих умовах критичного значення набуває розвиток українського ВПК. Масштабування виробництва вітчизняних квазікрилатих ракет, таких як "Рута" (із заявленими темпами до 300 одиниць на місяць, дальністю 300 км та бойовою частиною понад 100 кг), стає потужним аргументом. На відміну від безпілотників, балістичні та крилаті ракети здатні ефективніше проривати ворожу ППО та швидко вражати мобільні цілі, посилюючи переговорну та військову позицію України.

Чорноморський флот Росії: втрата контролю та фактор Туреччини

Російський Чорноморський флот продемонстрував абсолютну неспроможність виконувати свої стратегічні завдання. Спроби захистити залишки кораблів за допомогою сіток, шин та "мангалів" є лише імітацією безпеки. 

Флот не здатний захистити ані себе, ані забезпечити судноплавство, що яскраво продемонструвала ситуація в Азовському морі. 

У цьому контексті зростає роль Туреччини, яка має суттєві економічні інтереси в регіоні. Анкара може використати свої важелі впливу для просування ідеї "морського перемир'я", можливо, у прив'язці до енергетичного. Проте успіх будь-яких домовленостей залежатиме від того, наскільки болючими для Росії залишатимуться українські удари.

Нагадаємо, що під час візиту до Стамбула 31 жовтня Володимир Зеленський зустрівся з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом. Сторони обговорили можливість проведення в Туреччині мирних переговорів і зустрічей на рівні лідерів, а також подальші дипломатичні кроки для завершення війни.