Для пересічного українського підприємця абревіатура "ПДВ" звучить як вирок: складний облік, блокування накладних, ризик опинитися під ударом системи СМКОР. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми Підвищення податків в Україні: як це рішення вплине на економіку
Коли лунають заклики "гармонізуватися з ЄС", зазвичай мають на увазі посилення контролю, зниження лімітів і тотальне затягування фіскальних гайок. Останній законопроєкт Мінфіну, опублікований для публічного обговорення, – лише підтверджує ці побоювання, пропонуючи змусити понад 650 тисяч ФОПів стати платниками ПДВ при досягненні мізерного порогу в 1 мільйон гривень.
Але європейське право – це не лише про обов'язки. Це ще й про захист. І для країни, яка третій рік поспіль живе в умовах повномасштабної війни, ці захисні механізми стають важливішими за будь-які уніфіковані цифри.
Юридичний анахронізм та цифрові пастки
Сьогодні в Україні поріг обов'язкової реєстрації платником ПДВ становить 1 мільйон гривень – близько 20 тисяч євро. Ця цифра була зафіксована понад 10 років тому і з того часу не переглядалася, попри інфляцію та девальвацію. Для порівняння: сусідня Польща вже підняла свій поріг до 56 тисяч євро, Чехія – до 82,5 тисячі євро, а Велика Британія та Італія тримають планку на рівні 90 – 110 тисяч євро.
Мінфін аргументує свою ініціативу Директивою 112/UE, але робить це вибірково. Сама Директива не встановлює єдиного обов'язкового порогу, а з 2025 року (SME VAT Scheme) прямо дозволяє країнам-членам встановлювати національний поріг до 85 тисяч євро. Тобто Європа офіційно визнає: мікробізнес не повинен витрачати свій час на адміністрування ПДВ.
В Україні ж ситуація виглядає абсурдно. Світовий банк оцінює витрати на адміністрування податків у нас у 595 людино-годин на рік, що вдвічі більше, ніж у Європі (200 – 300 годин). Більше того, жодна країна ЄС не має таких драконівських штрафів: за нереєстрацію податкової накладної в Україні можна отримати штраф у 100% суми ПДВ. Це не стимул до прозорості, це механізм фіскального знищення.
Стаття 347 TFEU: безпека понад гармонізацію
Головний аргумент, який випадає з публічних дискусій, міститься не в податкових директивах, а в фундаментальному Договорі про функціонування Європейського Союзу (TFEU).
Стаття 347 TFEU прямо передбачає: держава-член може вживати заходів, необхідних у разі війни або серйозної міжнародної напруженості, навіть якщо ці заходи відступають від загальних правил внутрішнього ринку. Це конституційний рівень європейського права, який дозволяє пріоритезувати національну стійкість.
Для України це означає наступне:
1. Малий бізнес як соціальний амортизатор. В умовах війни сотні тисяч ФОПів годують сім'ї та забезпечують робочі місця там, де великий бізнес зупинився. За фаховими оцінками Економічної експертної платформи, витрати бізнесу на адміністрування ПДВ-реформи складуть 61 – 115 мільярдів гривень на рік, тоді як бюджет отримає лише 40 мільярдів гривень. Це економічно контрпродуктивно: ми витрачаємо гривню бізнесу, щоб отримати 40 копійок у бюджет.
2. Виживання прифронтових територій. ПДВ вимагає стабільної інфраструктури (світло, інтернет, сервери). На прифронтових територіях вимога вести складний товарний облік, необхідний для адміністрування ПДВ – це не фіскальна політика, а примус до закриття або переходу в "тінь".
3. Боротьба з реальною тінню, а не з ФОПами. Дані досліджень (ІСЕТ, CASE) свідчать: найбільші втрати бюджету генерують не спрощенці, а великі схеми: "сірий" імпорт та контрабанда (105 – 120 мільярдів гривень), зарплати в конвертах (200 – 265 мільярдів гривень) та махінації з підакцизними товарами. Спроби Мінфіну "закрутити гайки" мікробізнесу на тлі цих мільярдних дірок виглядають як імітація реформ.
Стаття 348 TFEU: контроль, але не заборона
Європейське право передбачає механізм нагляду (Стаття 348 TFEU), щоб держави не зловживали "безпековим винятком". Але український мікробізнес (кав'ярні, перукарні, майстерні) не конкурує на ринках ЄС. Їхній вплив на загальноєвропейську конкуренцію – нульовий. Отже, у Єврокомісії немає жодних юридичних підстав забороняти Україні зберігати високі пороги ПДВ на час війни та відновлення.
Ми не повинні випрошувати дозволу на пільги. Ми повинні посилатися на право, закріплене в установчих договорах ЄС. Наша позиція в Брюсселі має базуватися на трьох пунктах:
- пріоритет безпеки (Ст. 347 TFEU): спрощена система без ПДВ – це елемент національної оборони, що забезпечує життєдіяльність населення;
- інституційна готовність: ми не можемо розширювати коло платників ПДВ, доки не реформовано ДПС та ДМС, доки система СМКОР залишається "чорною скринькою", а аудит її роботи засекречений;
- економічна логіка: підняття порогу ПДВ до європейського максимуму (85 тисяч євро або 4,25 мільйона гривень) для всіх груп бізнесу є єдиним розумним шляхом гармонізації, що відповідає духу SME VAT Scheme.
Важливо Ідея запровадити ПДВ для ФОПів – це математична помилка на 100 мільярдів
Розумні рішення для України
Справжня євроінтеграція – це не сліпий карго-культ формул. Це здатність захистити власну економіку, використовуючи інструменти, які дала сама Європа. Державна регуляторна служба вже відмовила у погодженні законопроєкту Мінфіну (рішення №44 від 22.01.2026), чітко вказавши: проблема не обґрунтована, розрахунки впливу некоректні.
На цей час варто зосередити всі зусилля на покращенні якості державних інституцій, мінімізації дискреції та корупції, по цих показниках Україна значно відстає навіть від найменш розвинених країн ЄС.
Підтримка мікробізнесу через збереження поточної спрощеної системи та високі пороги ПДВ – це вимога здорового глузду. Ми маємо право на особливі умови до завершення військових дій. І це право гарантоване нам фундаментальними договорами Європейського Союзу. Питання лише в тому, чи вистачить у наших переговірників сміливості прочитати ці договори та скористатись відповідними статтями з них.