Та їхня відносна залежність від Москви помітно зменшується. Столиці регіону – на прикладі агресії Росії проти України – краще усвідомлюють власні ризики і системно посилюють безпеку, зокрема через Організацію тюркських держав (ОТД), яка набирає політичної й логістичної ваги. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зауважте Щороку одне й те саме: як Росія та Індія брешуть всім довкола

Регіон у балансі: як слабшає російський вплив і кого це підсилює?

Після 2022 року Центральна Азія перестала бути "заднім двориком" Москви. У регіон зайшли гроші, інфраструктурні проєкти та політична увага гравців, що працюють "у довгу". Показовий маркер – за оцінками ЕСКАТО, обсяг інвестицій у нові проєкти в ЦА у 2024 році наблизився до 25 мільярдів доларів: формується не лише приплив капіталу, а й довгий інвестиційний конвеєр.

Інший маркер – торгівля ЄС із Казахстаном на майже 50 мільярдів доларів у 2024 році, що підкреслює роль Казахстану як головного європейського шлюза в регіоні.

Європейський Союз діє без пафосу, але з вагомими ресурсами: за останнє десятиліття на ЄС припадає понад 40% прямих іноземних інвестицій в ЦА (понад 100 мільярдів євро). На тлі пошуку країнами регіону альтернатив надмірній залежності від одного центру сили, ЄС виступає передбачуваним "якорем" – з ринком, технологіями та довгими грошима.

Китай працює системно і швидко. Товарообіг КНР із країнами ЦА зріс від 70 мільярдів доларів у 2022 році до майже 95 мільярдів доларів у 2024-му і здатен перевищити 110 мільярдів у 2025-му. У топ-партнерах – Казахстан, далі Киргизстан, Узбекистан, Туркменістан і Таджикистан. Важливо не лише "скільки", а "в що": гроші Пекіна заходять у інфраструктуру, логістику та енергетику – основу економічного впливу на десятиліття.

США діють вибірково, але вагомо в ключових галузях. За 1994 – 2024 роки сукупні інвестиції США в Центральну Азію оцінюються у 51 мільярд доларів. Близько 99% цієї суми припадає на Казахстан – переважно нафтогаз і гірничодобувний сектор. Американська присутність менш розпорошена, зате концентрована в стратегічних "точках сили" найбільшої економіки регіону.

На цьому тлі Росія дедалі більше зберігає силову "оболонку" без достатнього економічного наповнення. Саме тут і відкривається простір для України: держави ЦА прагнуть вирівняти залежності й охочіше дивляться на партнерів, які дають вихід до ЄС, технології та логістичну альтернативу маршрутам через Росію.

Коридори та ціна доставки: коли логістика вирішує все

Головна причина падіння української торгівлі з Центральною Азією після 2014 року – не лише політична. До анексії Криму більшість вантажів ішла російською залізницею. Після 2014-го це вікно закрилося, а вартість логістики для України у напрямку ЦА зросла кратно – подекуди у 4 – 5 разів.

Вихід – Серединний (Транскаспійський) коридор: Китай → Казахстан → Каспій → Азербайджан → Грузія → Туреччина → ЄС (із чорноморськими відгалуженнями). За 2021 – 2024 роки обсяги перевезень через Транскаспійський транспортний маршрут виросли приблизно з 0,8 до 4,5 мільйонна тонн. Паралельно модернізуються вузли: залізниця Баку – Тбілісі – Карс, порти Актау й Алят, нарощується контейнерна місткість і перевантажувальні потужності на Каспії.

Важливий політичний "множник" – ОТД. На зустрічі міністрів транспорту в Алмати країни тюркського формату погодили пакет рішень:

  • нарощування поромних перевезень по Каспію,
  • добудову перевантажувальних потужностей,
  • регулярні блок-поїзди за маршрутом Баку – Тбілісі – Карс,
  • цифровізацію процесів (e-Permit, e-TIR, e-CMR),
  • перехід на електронний обмін дозволами,
  • уніфікацію тарифів,
  • встановлення стандартних строків доставки по ділянках БТК.

Це перетворює коридор на передбачуваний сервіс, а не "проєкт на папері".

Чи здатен коридор за 5 років вийти на великі обсяги? Є підстави так вважати. Пропускна спроможність уже зростає. До 2030 року партнери декларують утричі більшу пропускну здатність від рівня 2021-го і вдвічі коротший транзитний час.

Для України це означає не лише повернення на ринки Центральної Азії, а й зняття логістичної "ренти", що робила наші товари неконкурентними.

До теми Як Казахстан може відкрити Україні двері у Центральну Азію

Україна та Центральна Азія: спад після 2014-го і сценарій повернення

Сукупний товарообіг України з п'ятьма державами Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан) мав такий вигляд:

  • 2013 рік – 13 мільярдів доларів;
  • 2016 рік – 1,7 мільярда доларів;
  • 2022 рік – 1,4 мільярда доларів;
  • 2023 рік – 1,1 мільярда доларів;
  • 2024 – близько 1 мільярда доларів.

Ми все ще значно нижче докризових масштабів, але саме тому маємо простір для швидкого відновлення за умови нормалізації коридорів.

Пройдемося по країнах.

Казахстан – ядро співпраці, 2024 року товарообіг, за даними Посольства України в Казахстані, становив 411,8 мільйона доларів (експорт України 291,5 мільйона доларів, а імпорт – 120,3 мільйона доларів).

Киргизстан – 34,9 мільйона доларів (експорт – 34,5 мільйона доларів, а імпорт – 0,4 мільйона доларів).

Таджикистан – 14,92 мільйона доларів (експорт – 14,09 мільйона доларів, а імпорт – 0,83 мільйона доларів).

Туркменістан – 94,57 мільйона доларів за І півріччя 2024 (експорт – 34,56 мільйона доларів, імпорт 60 мільйонів доларів).

Узбекистан – 175,5 мільйона доларів за січень – серпень 2024 року (експорт – 93,6 мільйона доларів, імпорт – 81,9 мільйона доларів).

Оптимальна модель повернення – Серединний коридор + спільні виробництва в Україні: локалізація переробки "під ЄС", сертифікація, коротке логістичне плече до ринку ЄС. Найприродніше таку кооперацію розгортати з Казахстаном та Узбекистаном.

Структура торгівлі та напрямки зростання

Експорт України до Центральної Азії зараз спирається на три опори.

1. Агропродовольча переробка (м'ясо птиці та субпродукти, кондитерські й хлібобулочні вироби, готові продукти із зерна, окремі молочні позиції).

2. Фармацевтика та медичні вироби (дозовані препарати, вакцини, сироватки).

3. Промислове обладнання та інженерні рішення для промисловості й інфраструктури (насоси, компресори, вентиляційні агрегати, окремі електромашини, трубна продукція. У Казахстані – також холодильне обладнання й теплові насоси).

З огляду на довоєнну номенклатуру (2010 – 2014 роки) і поточний попит, варто підсилювати:

  • для енергетики, видобутку та водної інфраструктури – промислові насоси й компресори, теплообмінники, запірну арматуру, безшовні труби для нафтогазових і водних мереж, модульні станції водопідготовки;
  • для агросектору – мінітрактори та навісне обладнання, зерносушарки й невеликі елеваторні рішення, системи зрошення, лінії післязбиральної доробки;
  • для харчової промисловості – фасувальні рішення, холодильні системи й елементи "холодового ланцюга";
  • агропереробку – повернення "важчих" позицій (борошно, цукор, олія, крупи) із паралельним нарощенням продуктів із високою доданою вартістю (кондитерка, інгредієнти, напівфабрикати);
  • фарму та медвироби – масштабування поставок і створення спільних складів/фасувальних ліній у Казахстані та Узбекистані для скорочення плеча до кінцевого споживача.

Імпорт України з Центральної Азії стабільно формують: скраплені нафтові гази (LPG), нафта та нафтопродукти, вугілля, мінеральні добрива (азотні й калійні), феросплави та прокат сталі, полімери/пластмаси, бавовняний текстиль, овочі й сухофрукти (у нішевих обсягах).

У міру розгортання Транскаспійського транспортного маршруту логічно розширювати імпорт полімерної сировини та напівфабрикатів для української переробки (плівки, тара, компаунди) – із подальшим експортом готової продукції до ЄС.

Окремий вектор – ланцюги доданої вартості на базі критичних корисних копалин. Україна й США погодили інвестиційний механізм для відбудови, який, зокрема, працюватиме із сировинними та переробними кейсами.

На цій базі реалізується модель: видобуток у Казахстані/Узбекистані/Таджикистані → переробка в Україні → експорт до ЄС/США. Україна має промислову базу й близькість до ЄС; країни ЦА – ресурс; Серединний коридор – логістичну "швидкісну смугу".

Європейський фактор

ЄС тримає "економічну парадигму" щодо Центральної Ахії. Стратегія 2019 року визначає три пріоритети:

  • стійкість (права людини, безпека, клімат),
  • процвітання (диверсифікація економік, приватний сектор, конективність),
  • регіональне співробітництво.

У практичній площині це підсилюється Global Gateway (куди ЄС вже інвестував 12 мільярдів євро) і фокусом на Серединному коридорі – бо низька внутрішньорегіональна пов'язаність прямо "ріже" потенціал зростання. Формат С5+ЄС політично підсилюється, а промислова кооперація з Казахстаном вирізняється.

Велика Британія також відкалібрувала курс. Після переоцінки політики щодо ЦА Лондон демонструє готовність допомагати країнам регіону підвищувати резилієнтність, диверсифікувати зовнішні зв'язки та залучати інвестиції – без нав'язування "вибору табору".

Паралельно Туреччина, країни Затоки активізували власні треки. Анкара інституціоналізує "тюркський світ" через ОТД, а Саудівська Аравія просуває формат "С5 + Затока" з акцентом на інфраструктуру та конективність. Безпекові ризики (передусім Афганістан) лишаються, але інвестиційний фактор працює й підживлює Серединний коридор.

Дорожня карта для України

  • Логістика понад усе. Єдиний тариф на Транскаспійському транспортному маршруті, гарантовані слоти на Каспії, синхронізація портів і блок-поїздів БТК, повна інтеграція e-Permit/e-TIR/e-CMR.
  • Спільні виробництва з Казахстаном і Узбекистаном. Локалізація переробки в Україні + сертифікація під ЄС = коротке плече до ринку Союзу.
  • Фокус-кошики експорту. Для кожної країни Центральної Азії – 5 – 7 позицій із найкращою маржею.
  • Фінансові інструменти. Експортне страхування під ТМТМ, оборотний капітал під контракт, рамкові угоди на LPG/добрива/полімери.
  • ЄС як "якір". Інтеграція українських терміналів і внутрішніх маршрутів у Global Gateway / TEN-T, просування чорноморських "петель" Серединного коридору.

Центральна Азія швидко виростає з периферії у вузловий простір великої Євразії. Вплив Росії у відносному вимірі тане. ОТД інституціоналізує тюркську співпрацю. ЄС і Велика Британія приносять "довгі гроші". Китай цементує інфраструктуру, а США точково підсилюють стратегічні сектори.

Для України це шанс покоління. Усе зведеться до трьох простих речей: дешевший маршрут, спільне виробництво, гарантований збут. Якщо звести їх в одну лінію, сухі цифри перетворяться на нову географію нашої економіки.