Зрада скасовується: чому Україна відступила від окремих прав та свобод людини

Далеко не вперше

З моменту початку агресії Росії проти України у 2014 році наша держава вже вдесяте використовує статтю 15 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Саме її положення дозволяють відступ від окремих зобов'язань за міжнародним договором під час війни або іншої надзвичайної ситуації.

Читайте також Китай та Росія придумали, як схилити країни на свою сторону

Спочатку дерогація стосувалася окупованих Донецької та Луганської областей і охоплювала право на особисту свободу, невтручання в приватне та сімейне життя, ефективні засоби правового захисту.

Згодом Україна відступила від частини зобов'язань щодо окупованого Криму, наполягаючи, що виключно Росія повністю відповідає за дотримання прав людини на анексованій та тимчасово окупованій території України. При цьому періодично наша держава переглядала зміст та необхідність дерогації.

Відступ, який було надіслано генеральному секретареві Ради Європи на початку квітня, поширюється на:

• право на повагу до сімейного та приватного життя (стаття 8);
• свободу вираження поглядів (стаття 10);
• свободу зібрань та об'єднання (стаття 11);
• право власності (стаття 1 Додаткового протоколу);
• право на освіту (стаття 2 Додаткового протоколу);
• право на вільні вибори (стаття 3 Додаткового протоколу);
• свободу пересування (стаття 2 Протоколу 4).

Варто підкреслити, що у своїй заяві Україна також скасувала попередню дерогацію щодо свободи думки, совісті та релігії, права на ефективний засіб правового захисту, недискримінації та обмеження політичної діяльності іноземців. Тобто перелік обмежень фактично звузився, а не розширився.

Що таке дерогація

Дерогація – одна з форм обмеження прав людини. Вона має тимчасовий характер і розширює межі розсуду держави щодо втручання у визначені права та свободи, не дозволяючи при цьому свавільно зловживати становищем.

Частина прав людини не є абсолютними, тож за виключних умов держава може від них відступити. Дерогація у воєнний час робить перелік таких умов більшим, ніж у мирний. Водночас як і інші обмеження у сфері прав людини, вона має бути законною, пропорційною, необхідною та недискримінаційною.

Відступ необхідний лише тоді, коли держава не може відреагувати на гостроту становища іншим чином. Дерогація по-українськи по суті співвідноситься з правовим режимом воєнного стану і не містить нічого, що б вже не діяло понад 2 роки на основі відповідного закону та указів президента. Мовиться і про пересування громадян, і про огляд речей та примусове вилучення майна для державних потреб.

Цікаво 5 міфів про розпад Росії і їх спростування

Тож висновки про буревій порушень прав людини після заяви про відступ – передчасні.

Крім того, дерогація не вилучає державу з-під юрисдикції Європейського суду з прав людини. Це означає, що громадянин України, право якого було порушене, може звернутися до Суду, навіть якщо держава відступила від такого права.

У такому випадку буде з'ясовуватися, зокрема, чи втручання в права та свободи було виправданим та безальтернативним в умовах війни. Важливо, щоб існував зв'язок між втручанням та його необхідністю. Наприклад, його важко прослідкувати у випадку слідкування за українськими журналістами з боку національних спецслужб. Так само, цей зв'язок, навряд чи існував би за умови схвалення законопроєкту, запропонованого Безуглою – Третьяковою, щодо кримінальної відповідальності за міжнародну діяльність "без дозволу" держави.

Водночас належне забезпечення як активного, так і пасивного виборчого права щонайменше в контексті загальнонаціональних виборів є справді викликом, який наразі потребує дерогації від зобов'язання за протоколом до Конвенції.

Дерогація є заходом виключного характеру і діє доти, доки існує "надзвичайна ситуація". Вона має регулярно переглядатися. Якщо втручання у права людини напряму залежить від активності бойових дій, це також буде взято до уваги при розв'язанні питання, чи не зловживає держава своїм відступом.

Зауважте Ворог поширює абсурдний наратив для "простих" українців

Не лише від Конвенції

Разом із Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод Україна зазвичай відступає від відповідних положень Пакту про громадянські та політичні права. За винятком поодиноких випадків, коли Україна намагалася дерогувати від таких статей, які це забороняють, порушення щодо змісту та початкової мети відступу не були виявлені.

Це не означає, що в майбутньому окремі сумнівні заходи не будуть успішно оскаржені в Європейському суді з прав людини. Радше, варто зачекати, як саме скористається своїми розширеними межами розсуду наша держава.