Журналіст і громадський активіст із Киргизстану Аділь Турдукулов став гостем 24 Каналу. В ефірі авторського проєкту телеведучої Ірини Узлової "Узлова Talks" пан Турдукулов розповів як Росія та Путін втрачають свій вплив у Центральній Азії та стають токсичними.

Окремо журналіст торкнувся теми вербування мешканців Киргизстану росіянами на війну в Україні. Про цю проблему Турдукулов знає не за чутками – він регулярно відвідує Україну та спілкується зі своїми земляками, які повірили Росії, пішли на війну та потрапили в полон ЗСУ.

Журналіст пояснює, чому Росія докладає значних зусиль, щоб заманити на війну з фактичним квитком в один кінець, а також констатує, що російський паспорт, який отримали його земляки-заробітчани у РФ, став смертельною пасткою.

Також Аділь Турдукулов розповів про ставлення народу Киргизстану до війни та тих росіян, які втекли до їхньої країни після початку повномасштабного вторгнення.

24 Канал подає текстову версію розмови з Аділем Турдукуловим.

Ви були в Україні та спілкувалися із завербованими Путіним мешканцями Центральної Азії. Які ваші враження, як тримається український народ? Що ви можете нам розповісти про те, що ви почули, спілкуючись із військовополоненими?

Ми щороку приїжджаємо в Україну з повномасштабного вторгнення, двадцять другого року. І що мене вражає, це попри те, що війна, люди зовсім не втрачають емпатію, толерантність, доброзичливість. І особливо, це я на собі відчуваю, у Києві, у Львові, в Одесі.

А щодо найманців – це, звичайно, найбільша проблема зараз для Центральної Азії у світлі війни в Україні. Є багато причин, чому це відбувається. Тому що безробіття в наших країнах, низькі темпи зростання економіки, інфляція… Тому люди знаходять собі застосування насамперед у Росії.

Понад мільйон киргизьких громадян тільки перебуває на заробітках у Росії, тому це дуже такий благодатний ґрунт для того, щоб відправляти їх на війну в Україні, бо це вразлива група, їх можна легко налякати, порушити кримінальну справу, наркотики підкласти й шляхом шантажу, погроз і насильства, в тому числі завдяки тому, що в багатьох немає паспортів.

WhatsApp Не користуєтесь Telegram? 24 Канал є у WhatsApp. Підпишіться і читайте перевірені новини Додати

Це в сукупності й дає, що серед усіх найманців, які воюють за Росію, понад половину – саме з Центральної Азії. За даними українського державного проєкту "Хочу жити", їх близько тринадцяти тисяч. Але це, звичайно, занижені цифри, їх набагато більше.

І, що ще гірше, це не громадяни Росії, до них [росіяни] і ставляться відповідно – відправляють на "м'ясні штурми", їх гине дуже багато людей.

Друга проблема, яка від цього виникає, полягає в тому, що вже після полону їх не обмінює російська сторона. Росіяни не зацікавлені в цьому, тому що це не їхні громадяни. І так внутрішнього тиску, мабуть, у Росії також немає.

Наша влада пасивна й не помічає цю проблему, на жаль, і не хоче її бачити. І наша робота якраз спрямована на те, щоб робити цю проблему видимою, створити всередині наших країн якийсь тиск на нашу владу, щоб вони нарешті почали хоч якось реагувати. Бо головний обов'язок влади – це захист життя наших громадян. Вони вмирають на чужій війні, що є неприпустимим.

Інтерв'ю Аділя Турдукулова – дивіться відео:

Ці найманці взагалі не розуміють, за що вони взагалі воювали та за що воює Росія?

Тут величезна роль ще й пропаганди, тому що російські федеральні ЗМІ повністю покривають нашу країну. Ще є Telegram-канали, вони працюють для середньої вікової аудиторії. І багато хто вважає, що ця війна [агресія Росії проти України] справедлива.

І ще одна проблема в безкарності. Був один випадок, коли наша влада порушила кримінальну справу і дала [найманцю] великий термін. Однак він не просидів і пів року й вирушив знову до Росії, і знову ж таки, – його відправили на фронт.

Люди бачать, що безкарність існує, і, напевно, це теж є мотивацією того, щоб брати участь у цій війні. Але заради справедливості треба сказати, що з кожним роком все більше кримінальних справ порушується за статтею "найманство" і все більше людей саджають за те, що вони беруть участь у цій війні.

Росія багато років роздавала паспорти вихідцям із Центральної Азії, але тепер я розумію, що з якоїсь раніше можливої ​​переваги це перетворюється на мобілізаційний капкан?

Це дуже і дуже велика проблема, тому що понад пів мільйона лише киргизьких громадян мають одночасно киргизькі та російські паспорти, тому багато хто з них не фіксуються як киргизькі громадяни, вони ніби вважаються російськими громадянами й воюють, але вони є уродженцями наших країв.

Ми про це говоримо європейським і американським партнерам, у тому числі тому, що я пам'ятаю, що, наприклад, теж наші уродженці Центральної Азії брали участь у Сирії, але їхня кількість набагато менша, ніж ті, хто бере участь у війні в Україні. Але увага до цієї проблеми міжнародного товариства була більш пильною.

Зараз ми теж домагаємось того, щоб європейські та американські партнери не тільки чинили тиск через те, що країни Центральної Азії оминають санкції та допомагають Росії обходити санкції, а в тому, що наші люди саме беруть участь у цьому, а наша влада це ніяк не припиняє. І такий тиск має чинитися.

Був лише один єдиний прецедент, коли Велика Британія запровадила санкції щодо однієї з рекрутингових агенцій у Росії. Але таких прикладів має бути набагато більше.

Яка тут роль російської пропаганди?

Взагалі для Росії інструментарій гібридної інформаційної війни – пропаганда – один із найсильніших. Вони вливають буквально просто туди, як у другій статті після своїх усіх витрат на війну, на ракети. Це друга стаття, куди вони вливають мільярди доларів найчастіше.

Вже неодноразово в Киргизстані з'являлася інформація про затримання людей у ​​справах, пов'язаних із можливим вербуванням громадян.

Наскільки вільно зараз, станом на серпень 2026 року, російська агентура почувається в Киргизстані? На них взагалі полюють? Чи вони ще так досить-таки фривольно можуть продовжувати?

Російська пропаганда стає ще агресивнішою. Russia Today та інші пропагандистські ресурси [Росії] на Заході прикриті, тому гроші, які вони [росіяни] туди спрямовували, тепер йдуть до нашої країни. Нещодавно з'явився канал Nomad, який вони ось так його обізвали. І ось це ще один додатковий інформаційний ресурс, що токсично впливає на наших громадян.

Ви маєте рацію, наша влада не діє, а вони [росіяни] вийшли за всі червоні лінії. Як ви знаєте, у нас є "Россотрудничество" та "Русский дом" (елементи російської "м'якої сили", хаби для російських шпигунів і пропагандистів, – 24 Канал), й у них є дипломатичний імунітет. І ось ці люди займалися вербуванням у наших країнах.

До честі наших спецслужб, вони були всі спіймані, але реальних термінів не отримали, але хоча б їх екстрадували з Киргизстану. І таким чином наша влада показала якісь "лінії", за які не можна переходити.

Через війну в Україні країни Центральної Азії зараз ведуть більш незалежну та багатовекторну політику.

Я хотів би кілька прикладів навести. На щастя, я ж почав зі спецслужб. Раніше усі співробітники нашого ДКНБ, ми так називаємо спецслужби, закінчували Академію ФСБ у Росії. Але зараз – два роки тому – відкрили нашу власну академію спецслужб. І це приклад того, що через те, що Росія відволікає всі ресурси на війну в Україні, вона відволікається і від нашого регіону.

Інший приклад: у нас завжди був затяжний прикордонний конфлікт із Таджикистаном. Він тривав двадцять років. Спочатку кидали одне в одного каміння, а потім стріляли. А три роки тому вже використовували бронетранспортери з обох боків. Тепер через те, що ми не дали втрутитися у конфлікт третій стороні, ми на двосторонній основі цю проблему вирішили. Це дуже-дуже добре, бо прикордонні проблеми можуть перерости у війну. Це дуже небезпечно.

І ще третій приклад: ми, знову ж таки, "тупикова" логістична країна, найвіддаленіша від океану, від морських шляхів, тому наші логістичні засоби – залізниці – дуже-дуже важливі. Але Росія цьому перешкоджала тому, щоб була залізниця, що об'єднує Узбекистан, Киргизстан та Китай. Але оскільки хватка Росії ослабла, ми тепер ось так – такий стратегічний для нас шлях зараз уже почав будуватися.

Все це дозволяє нам вести більш самостійну політику й не залежати від Росії. Тому що ви правильно помітили щодо інформаційного тиску, інформаційної монополії, але вона ґрунтується на благодатному ґрунті. Тому що є Росія, ми залежимо від мігрантських грошей у Росії. Це дуже і дуже великий фактор, понад половину бюджету формується або формувалося коштом цих мігрантських грошей. Вже менше зараз, звісно.

Або візьмемо дизпаливо, бензин, які ми безмитно отримуємо з Росії. Якщо вони раптом запровадять мито, то відбудеться колапс – економіка встане, стагнація. І ми є членами стратегічно важливих для Москви організацій, як ЄАЕС (Євразійська Економічна Спільнота, економічний блок, зібраний навколо Росії, – 24 Канал) в економічному плані, так, ОДКБ (російський ерзац НАТО, – 24 Канал) у плані безпеки. У нас п'ять російських військових баз розташовано у Киргизстані. Тобто ми повністю оповиті впливом Росії, і вони не дозволяли нам вести таку багатовекторну політику.

Але через те, що сталася війна в Україні, ми, країни Центральної Азії, наша влада завжди нейтрально голосує навіть в ООН, коли стосується України. З урахуванням усіх цих важких обставин, хоча б це. Це вже важливо, цього ми дотримуємося. І що ще добре, країни Центральної Азії координують свою зовнішню політику, зокрема через Україну. Ми консультуємося один з одним.

Європейський союз, Америка, інші регіональні країни, Китай більш активно зараз залучаються, бо бачать це вікно можливостей, що наш регіон стає все більш самостійним.

Але участь наших громадян у цій війні та спроби обходити санкції через територію Центральної Азії – підривають наш нейтральний статус. І, звичайно, до цього питання треба пильніше й уважніше ставитися.

Існує думка, що Путін втрачає Центральну Азію. Але якщо ми говоримо про бензин, я думаю, що його взагалі мало хто від Росії скоро побачить, тому що в них черги на заправках. У них у самих вже криза більш ніж у двадцять п'ять регіонів Російської Федерації. Путін, програючи все у війні проти України, свої власні внутрішні можливості, він практично підштовхує, так, що святе місце порожнім не буває, а таке диявольське, як його, так тим паче. Тобто, чи можемо ми говорити, що Китай, Туреччина, Захід зараз можуть скористатися цим, як ви кажете, вікном можливостей й у свою орбіту вже більше – чи буде це вигідно для Киргизстану, зокрема, їхнє посилення, їхній вплив? Вони можуть замістити Росію багато в чому?

Звичайно, багатовекторна політика є дуже важливою. Ми два роки тому чи три роки тому із Зеленським зустрічалися, і він спеціально проводив таку мініпресконференцію для центральноазіатських журналістів. І я йому сказав тоді, що це трохи помилково думати, що Україна насамперед захищає Європу.

На мою думку, Україна захищає передусім країни колишнього "радянського табору". Тому що головна мета Путіна, як на мене, не дійти до Берліна або захопити Брюссель, а відтворити Радянський Союз.

Звісно, ​​Україна [для Путіна] на першому плані. І він почав це не вчора. Придністров'я, Південна Осетія, Абхазія, потім анексія Криму – все йшло до цього. Але й через те, що міжнародне товариство, зокрема й Захід, вони не помічали чи не хотіли помічати, трапилася війна в Україні. І ось у цьому і є відповідальність, у тому числі й західних країн.

І країн Центральної Азії, про це й говоримо, що воїни в Україні борються не лише за незалежність та суверенітет своєї країни, але вони борються за незалежність та суверенітет насамперед колишніх країн Радянського Союзу та країн Центральної Азії. Тож у нас політика стає багатовекторнішою.

Років 25 тому Японія вперше ввела формат "Японія плюс країни Центральної Азії", ось такий підхід. І цей же підхід взяли на озброєння інші країни, зокрема Китай, Європейський Союз, Туреччина. Усі вони із нами тепер розмовляють як із єдиним регіоном. Це також дуже-дуже добре.

Ви говорили, що фактично війна увійшла через завербованих громадян, та й у принципі, до Центральної Азії. Але зараз є вже усвідомлення жителів Киргизстану, що треба звільнятися від російського впливу? І чи можемо ми говорити, що певна синергія є як суспільства, так і влади? Або все-таки суспільство вже більше хоче віддалятися, а чи то влада боячись, чи то ще бачачи якісь вигоди, поки що не так активно рухається в бік від Росії.

Я думаю, суспільство та влада починають розуміти, що відносини з Росією стають все більш і більш токсичними. Це позначається ще на гаманці людей, тому що багато наших підприємців, наприклад, кравці й так далі, були пов'язані з Wildberries і співпрацювали з ними, і багато хто з них, через удари України, щось втратили. І це показник того, що треба вибирати більше партнерів, які не є такими токсичними, і таких збитків не буде.

Та й у частині бензину теж подорожчало приблизно відсотків на тридцять. Нам теж відпускають бензин за цими квотами – не більше тридцяти літрів. Ось такі речі відбуваються. Тобто вже яка користь від Кремля, власне кажучи, навіть у практичній площині?

Щодо вербування ви поставили питання, бо це справді дуже велика проблема у зв'язку з тим, що ці ж люди тримали зброю, і потенційно повернуться сюди в регіон, а в нас дуже багато конфліктів, що тліють. Наприклад, Каракалпакстан (регіон Узбекистану, – 24 Канал) є, був Кантар, якщо ви пам'ятаєте, в Алматі кривавий (масові протести в Казахстані в січні 2022-го, – 24 Канал). У нас проблема є Горно-Бадахшана, автономії в Таджикистані, прикордонні конфлікти, про які я сказав, анклави, ексклави є, їх також. І міжнаціональні бувають гострі моменти, як, наприклад, в Оші було 2010 року, теж спровокований ззовні.

І ці люди можуть стати членами екстремістських, кримінальних організацій, радикальних. І запалити це полум'я. Тому участь наших громадян у війні проти України загрожує нашій національній та регіональній безпеці. Вони потенційно можуть запалити всі ці конфлікти, не виключаю, що керовані з іншої країни. Звісно, ви розумієте, про яку країну я говорю. Тому ми про це говоримо, ми цю думку намагаємось донести.

Та й ця проблема стає ще й внутрішньою проблемою, бо матері, дружини, сестри про це говорять, але це громадяни нашої країни. І ось цей внутрішній тиск, він, слава богу, вже виявляється, і влада, дай Боже, почне якісь кроки реально робити.

Ми знаємо чудово, яка країна любить підігрівати міжрегіональні, міжнаціональні та глобальні конфлікти по всьому світу. Це їм завжди вигідно, аби скрізь був хаос. Але вже, слава Богу, не виходить. А чи може вийти щось і взагалі, чого чекати? І яка зараз тенденція з того, що ми бачимо за російськими групами та опозиційними, і не тільки, що росіяни, побоюючись посилення мобілізації після виборів до Держдуми РФ 18 – 20 вересня, виїжджають до Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Грузії, за різними повідомленнями. Чи справді їдуть? Чи можете ви підтвердити, що збільшилася кількість і які ризики від їхнього приїзду? І чому я підозрюю, що їх якось не з розкритими обіймами на тлі сказаного вище зустрічають.

Ми маємо різні погляди на цих релокантів. Одні думають, що це, навпаки, добре, вони приїжджають із грошима. З іншого боку, як вони сюди приїжджають, підвищуються ціни на житло, і наші студенти, наприклад, уже не можуть дозволити собі жити або орендувати ці приміщення.

Але в нас дійсно дуже багато приїжджають у перший період, але потім вони довго не затримуються, тому що Киргизстан та інші країни Центральної Азії – зручні, бо не потрібна віза, не потрібне якесь оформлення. Ти можеш жити вільно в наших країнах. Але багато хто з них не залишаються в нашій країні. Вони намагаються потім виїхати до Європи, Туреччини, оформивши документи.

Але зараз їхня кількість не так значна. Але в перший рік війни, перша хвиля мобілізації, їх було чимало. І якщо це станеться, то, звісно, ​​щодо інфляції це може вплинути на наші країни.

Мешканці Киргизстану до Росії не так активно їздять зараз?

Зараз і уряд робить зусилля для того, щоб перенаправляти мігрантські ресурси в інші країни. Південна Корея – популярний напрямок, Туреччина теж. І це теж добре, бо, як я сказав, те, що наші мігранти перебувають у Росії, це важіль тиску Москви на Бішкек та Киргизстан. І чим менше людей там буде, тим краще для наших країн.

Наша влада теж намагається створювати в нашій країні робочі місця. У нас дуже бум будівельний йде, і ось дедалі більше людей вони повертаються до наших країн. Слава Богу.

Це цивілізований вибір і Туреччина, і Південна Корея, тому що у Путіна всі, хто приїжджає до Росії, автоматично практично стають заручниками й цього режиму, і того, як він потім це може використати. Страшне.

Українська служба зовнішньої розвідки повідомляє про те, що російські олігархи виводять гроші до Вірменії, Казахстану та Киргизстану. Але там їм, коли вони хочуть готівку, – 15 – 20 відсотків націнки. Що ж, правильно. А така тенденція спостерігається. І що це таке? Вони такі великі, потужні, а отак виводять гроші. І чим це загрожує?

Киргизстан – це завжди такий майданчик був для політичних чи інших експериментів, бо ми найвільніша країна завжди була в Центральній Азії. І вони, використовуючи, на жаль, наші демократичні механізми, роблять усілякі речі, невигідні для нашої країни, та й диверсії тощо.

І в економічному плані теж, тому що у нас вільне ходіння рубля.

Але до честі нашої влади треба сказати про те, що ми завжди прислухаємося до західних партнерів, коли вони нам вказують конкретно, яка фірма чи яка компанія обходить санкції, наші країни відразу ж її прикривають. Ми дуже залежні від Заходу щодо кредитів, інвестицій, нових технологій, і ми в жодному разі це не хочемо втрачати.

І тому ось це роздратування і навіть істерика російських пропагандистів і депутатів Держдуми у зв'язку з тим, що якийсь далекий Іран чи далека Північна Корея їм більше допомагають, ніж ми, хоч ми й входимо до "наших НАТО і ЄС", так вони називають ОДКБ чи ЄАС.

Це викликає у них, звичайно, дуже велику агресію, але наші країни намагаються лавірувати. І ось у зв'язку з тим, щоб, з одного боку, не потрапити під агресію Росії, але, з іншого боку, і зберегти відносини, ось вони по-азійськи, по-східному лавірують між такими моментами.

Ми [журналісти] намагаємось донести позицію України до Киргизстану. Але я хочу сказати, що дуже важливо вчитися один в одного, бо якщо навіть подивитися поверхово, то дуже багато паралелей. В Україні були три революції, і в Киргизстані було три революції. У вас загинулу Небесна сотня, у нас теж у 2010 році, скидаючи тодішній деспотичний режим, загинуло теж десь сто людей. В Україні був Голодомор, а в Казахстані був Ашаршилик – теж прямий наслідок сталінської політики.

Тобто наші виклики та подолання цих викликів і погроз може бути тільки у дзеркальному спілкуванні, яке ми зараз з вами проводимо. Тому що між середнім українцем і, наприклад, британцем чи німцем, мені здається, менше подібностей, ніж між середнім українцем та середнім киргизом чи казахом. Тому що ми все-таки ми були частиною імперії.

У нас були однакові виклики, у нас така сама проблема клановості, така сама проблема корупції, телефонного права, непрацюючих судів, інститутів. І створення таких інститутів та впровадження їх можливе лише злагоджено і коли ми починаємо вчитися одне в одного.

І знову ж таки, ось у цьому плані Україна та Киргизстан – вони якраз такі країни, бо в нас справді завжди народ вирішував шляхом революції, зокрема, хто має нами правити. Ми – перша країна парламентська, у нас так само, як Рада, колись вона була такою незалежною тоді, у нас такі ж вільні незалежні ЗМІ були. Але, на жаль, як виявилося, "острівцем демократії" дуже довго залишатись теж важко.

І лише тоді, коли демократичні процеси відбуватимуться й у сусідніх країнах, тоді ми можемо вийти остаточно з орбіти Росії та Москви та стати вільною, процвітаючою, незалежною країною. У чому я переконаний, що колись настане і в Україні, і в Киргизстані, але настане швидше, звісно, ​​коли Україна переможе. Я впевнений, що вона переможе.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.